загрузка...
загрузка...
Боротьба за владу між альфонсистами і карлістамн PDF Друк e-mail
Історія - Географія та історія Іспанії

Интересуют  рисунки акварелью ? Советуем посетить сайт нашего партнера, где вы сможете найти лучшие рисунки акварелью.

З початку'60-х років країна стала на шлях швидкого індустріального розвитку. Промисловий підйом супроводжувався зростанням робітничого руху. Нова реальність суттєвими особливостями якої були, зокрема, вимушений відхід режиму від відкрито терористичних методів правління, скорочення судових переслідувань опозиції, відновлення, хоч і з деякими обмеженнями, конституційних гарантій, називалась процесом лібералізації.

У 60-і роки посилилась також активність монархістів. З'явились нові монархічні об'єднання, асоціації, групи. Звичними в суспільному житті стали різноманітні монархічні маніфестації, зльоти, збори і банкети з програмними виступами лідерів течії, які були суперниками. Полеміці між монархістами пильну увагу приділяла преса. Та все ж цей "Рух" безповоротно втрачав силу І вплив. Особливо успішно суперничала з ним католицька організація "Опус Деі", багато членів якої в той час входили до складу уряду, а також інші угрупування правлячих класів.

В обстановці постійних інтриг і боротьби всередині правлячої верхівки, які розгорнулися в першу чергу між "Рухом" і "Опус Деі", монархічне питання, безпосередньо пов'язане з майбутнім режиму, на­було важливого значення. Саме тому державні концепції різних угрупувань монархістів, співвідношення сил в монархічному русі, поста­ті передбачуваних претендентів на престол почали серйозно цікавити громадськість. Протистояли при цьому один одному в таборі монархіс­тів всього дві традиційних течії -- альфонсисти і карлісти.

Розкол іспанських Бурбонів на два ворожих стани відбувся ще в 1833 році. Тоді, після смерті короля Фердінанда VII, королевою була проголошена малолітня Ізабелла II, а регентшею стала її мати Марія Христина. Брат Фердінанда дон Карлос, який прагнув трону, зазнав поразки. З того часу прихильників роду дона Карлоса називають карлістами, а їх суперників, які хотіли мати за короля нащадків Аль­фонса XIII, онука Ізабелли II, уже в наш час назвали альфонсистами . Альфонс XIII помер у вигнанні в 1941 році. Згідно з заповітом, право на престол він передав своєму третьому синові, дону Хуану, бо старший син дон Альфонсо в Ї933 році загинув в автомобільній катастрофі, а середній, дон Хайме, від народження був глухонімий і відмовився від своїх прав на престол ще за життя батька. Після Сталінградської битви, коли неминуча поразка осі Берлін-Рим уже не викликала сумнівів, Франко, враховуючи родинні зв'язки дона Хуана по материнській лінії з англійською царюючою династією, запропонував йому сісти на трон, але за умови збереження за собою всієї повноти влади. Та дон Хуан відмовився. "Режим генерала Франко, -- заявив він, -з самого початку надихався тоталітарними системами держав осі.... Він зовсім не відповідає характерові і традиціям нашого народу, спільним сподіванням, які виявилися в ході дійсної війни"2

У перші повоєнні роки, об'єднавшись навколо Іспанської кон­федерації монархістських сил, багато прихильників дона Хуана покла­дали надію на добру волю США і Англії, розраховуючи, що заміна Франко поміркованою бурбонською монархією відповідає їхнім інтересам. Але в стані "холодної війни", яка вже на той час почалася, таким розрахункам не судилося здійснитися. У 1948 році дон /Хуан зустрівся з Франко.

В результаті досягнутої домовленості 10-річний син дона Хуана, Хуан Карлос, був відправлений на виховання і отримання освіти в Іспанію. Освіта перш за все була військовою. Крім того, Хуан Карлос захоплювався спортом. Пізніше пройшов і університетський курс, ста­жування в різних громадянських відомствах та міністерствах, багато подорожував, добре вивчив декілька іноземних мов. У травні 1962 року Хуан Карлос одружився з грецькою принцесою Софією. Молоді осе­лилися у палаці Сарсуела, який знаходився у 5 км від Ель Прадо, основної резиденції Франко. Уже з травня 1967 року на офіційних це­ремоніях Хуану Карлосу і Софії почали відводити найпочеснішІ місця після каудильйо та його дружини. З 1965 року в коло їх обов'язків входить прийом іноземних гостей.

Тим часом стосунки між батьком та сином, доном Хуаном і Хуаном Карлосом, зовнішньо нібито безхмарні, у політичному відношенні ставали все напруженішими. Спочатку Хуан Карлос запевняв, що принципи легітимізму та любов до батька не дозволяють йому сідати на престол першим, але вже на початку б0-х років його думка істотно змінилась. У листопаді 1965 року '"приватна рада" при доні Хуані об­народувала декларацію, де говорилось, що альфонсисти, "вірні прин­ципам національного суверенітету га історичного легітимізму, не об­говорюють з верховним керівником режиму проблему престоло-наслідування, вважаючи єдиним законним претендентом на престол дона Хуана Бурбона^.Відвідавши після цього свого батька в його резиденції, португальському курортному містечку Ешторіле, Хуан Карлос відмовився підтвердити, що він згоден з основними положеннями декларації.

Дона Хуана підтримували Інституційна група, створена в 1966 році, мета якої -- "за допомогою корисних рекомендацій уряду не допустити в країні ситуації, аналогічної липню 1936 року"4, та ліберально-монархічна Іспанська спілка, створена пізніше. Її керівник ще в 1965 році заявив^ що "лише новий монарх займе трон, в країні повинна бути розширена багатопартійна система"5. Подібні погляди поширювались у впливових колах середньої і великої буржуазії, а також в армії.

На лівому фланзі сил, схильних підтримувати "хуанізм", виділялися лідери "Єдиного соціалістичного фронту", який виник у 1964 році і спирався в основному на середні кола і на інтелігенцію. Засновниками цієї' організації були Е.Тьєрно Гальван, його однодумець Р.Мородо та католицькі діячі соціалістичного напрямку Х. Л.Арангурен і М. Хіменес де Парга. Міркуючи з позицій "найменшого зла", вони вважали» що монархія на чолі з доном Хуаном хоч і не ідеал, але може бути прийнятною у створених умовах.

Серед лідерів центристських і правих угрупувань "хуаністів" видне місце посідав Х.М.Арейльса граф де Мотріко, колишній мер Бідьбао, посол в Буенос-Айресі, Вашингтоні та Празі. Він -- ідеолог тих кіл іспанського капіталу, які прагнули Європейського економічного това­риства і стверджували, що франкізм занадто архаїчний, щоб служити їх інтересам у нових умовах. З 1966 року граф де Мотріко очолив по­літичний секретаріат дона Хуана, який був його "мозковим трестом" до липня 1969 року. У ці роки в пресі дуже часто обговорювались різні проекти, які базувались на думці, що на іспанському престолі буде поновлена альфонсистська династія з доном Хуаном на чолі.

 

Бібліотека онлайн Lection.com.ua створена для студентів та учнів, які прагнуть вчитися і пізнавати нове. Наша онлайн бібліотека підручників має близько 25 книг, ми намагаємося оновлювати нашу базу підручників кожен місяць. Сподіваємося наш сайт вам подобається. З повагою адміністрація.