загрузка...
Екскурс в історію логіки - Логіка: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни PDF Друк e-mail
Логіка - Логіка: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни - Арутюнов В. Х., Кирик Д. П., Мішин В. М.

Тема 2. ЕКСКУРС В ІСТОРІЮ ЛОГІКИ

2.1. Основні історичні етапи розвитку логіки

2.2. Історія розвитку логіки в Україні

2.1. Основні історичні етапи розвитку логіки

Історія логіки бере свій початок ще з часів Стародавньої Греції (V—IV ст. до н. е.). Уже Демокріт торкався понять, гіпотези тощо. Сократ висловив своє ставлення до таких засобів дослідження, як індукція та дедукція, його учень Платон розробив проблему дефініції, поділу понять, логічної форми. Однак жоден із них не виокремив логіку в самостійну науку. Це зробив Арістотель. Він назвав логіку аналітикою і дав детальний аналіз відкритої ним логічної форми — силогізму, систематизував закони логіки, розкрив сутність доведення, визначив різницю між науковим і ненауковим знанням.

В епоху середньовіччя логіка Арістотеля була дуже популярною, але зазнала певної модифікації відповідно до основних настанов схоластики. Найвідомішими представниками цього періоду були французькі філософи І. Росцелін, П. Абеляр, англійські філософи
У. Оккам, Д. Скотт та Ансельм Кентерберійський. Вони спробували розв’язати проблему взаємовідношення одиничного і загального, визначення понять, модусів і фігур категоричного силогізму.

У новий час Ф. Бекон розробляв форми індуктивного методу, а Р. Декарт дедуктивні методи пізнання.

Засновником сучасної логіки був Г. Лейбніц . Створена ним штучна мова стала прототипом сучасних формалізованих мов логіки. Він створив загальний метод, за допомогою якого всі істини можна звести до певного виду обчислення, сформулював закони достатньої підстави, оригінальне вчення про гіпотезу.

Кінець XIX—XX ст. стали часом розвитку так званої некласич­ної логіки. Англійський логік і філософ Дж. С. Мілль систематизував дослідження Ф. Бекона в галузі індуктивних методів причинних зв’язків явищ.

Інший аспект розвитку формальної логіки полягає у тому, що в обох її розділах — дедуктивному та індуктивному — почали застосовуватись методи логічних обчислень. Проникнення математичних методів в індуктивну логіку приводить до її модифікації в логіку імовірнісну, предметом якої стає вже вивчення методів оцінки істинності гіпотез.

Перша формалізована мова була побудована лише наприкінці ХІХ ст. Г. Фреге. Саме він увів поняття логічної функції й роз-
різнення властивостей речей і відношень. Перевагою математичної логіки є те, що завдяки символічному апарату, який там застосовується, стає можливим виражати точною математичною мовою досить складні судження, в яких логічно пов’язано багато елементів. Однак це не означає, що всі проблеми формальної логіки можна розв’язати засобами символічної логіки. Якщо за основу структурування логіки брати застосування математичного апарату (логічні числення), то тоді логіка поділяється на дві частини: загальну (несимволічну) і символічну (математичну) логіки. Якщо за основу структурування брати історичний підхід, то логіка поділяється на традиційну (аристотелівську) і сучасну.

Сучасна формальна логіка є надзвичайно розгалуженою наукою і може бути розподілена на різні складові частини (розділи): логіку висловлювань, логіку предикатів, алетичну логіку, епістемічну логіку, темпоральну логіку, логіку дії, логіку імперативів та ін. (див. табл. 1).

2.2. Розвиток логіки в Україні

Логіка античних мислителів стала відомою в Київській Русі вже в ХІ ст. Це насамперед логічні уявлення про поняття в платонівській філософії, про закони, форми мислення, силогізми Арістотеля. З другої половини ХV ст. з’являються переклади на староукраїнську мову логічних трактатів Арістотеля, Авіасафа, Аль-Газалі, М. Маймоніда, Й. Дамаскіна. У XVI ст. під впливом ідей Реформації на етнічних землях українців зростає мережа протестантських навчальних закладів, серед яких найбільш відома Раківська академія, де логіку і метафізику читали Х. Остородт та Х. Стегман. Щоправда, в цей час спостерігалось також негатив­не ставлення до язичницьких любомудрів з боку І. Вишенського і Г. Кониського, М. Смотрицького, З. Копистенського. Але вже для членів ученого гуртка друкарні Києво-Печерської лаври логіка стає своєрідною «гімнастикою розуму», забезпечує розвиток абстрактного мислення і логічного виведення.

Логіка стає обов’язковою дисципліною вивчення в Києво-Могилянській академії. Професор С. Яворський називав «лабіринт» Арістотеля логічною пасткою, де є логічні троянди з шипами. І. Гізель (1600—1683), професор, а згодом і ректор Києво-Могилянської академії, логічною істинністю називав узгоджуваність пізнання з річчю. У курсі логіки, прочитаному професором Ф. Прокоповичем (1677 чи 1681—1736), розглядалися такі традиційні для ХVIII ст. питання, як універсалії, визначення й харак­теристика найрізноманітніших відношень, дистинкцій, питання сигніфікації (позначення) й супозиції (заступання) термінів, істинності та хибності суджень, проблеми знання й віри, визначення ролі й місця логіки в системі наук.

Засновник Харківського університету В. Каразін у листі до видавця альманаху «Молодик» І. Бецького від 2 березня 1842 р. охарактеризував Г. Сковороду таким чином: «Ми під чубом та в українській свитині мали свого Піфагора, Орігена і Лейбніца». Він намагався у світі чисел знайти вище значення в текстах Біблії, розвивав ідею про контрарність, бінарність усього сущого.

Наприкінці ХVIII — початку XIX ст. логікою займався професор Львівського університету П. Д. Лодій (1764—1829). Він написав праці: «Логические наставления, руководствующие к познанию и различению истинного от ложного», «Наставления логики», «Теория общих правил», у яких значну увагу приділяв правилам аргументації і доведення. Наприкінці XIX — початку XX ст. логіка в Україні не була однорідна, а складалася з представників багатьох конкуруючих течій, шкіл та угруповань: одні (М. Н. Гротт та ін.) намагалися знайти вихід з критичного становища логічної науки у зближенні з психологією; другі (В. В. Лесевич, О. О. Козлов, Г. І. Челпанов) доклали багато зусиль, щоб підвести під неї гносеологічний фундамент, звертаючись до теорії пізнання, що розроблялась кантіанцями, гегельянцями, позитивістами; треті (В. Д. Кудрявцев та ін.) прагнули зблизити логіку з природознавством і математикою.

Засновником одеської логічної школи був І. В. Слєшинський (1854—1931), який виявив інтерес до математичної логіки та її історії. Він довів, що алгебра логіки є своєрідним перекладом арістотелівської логіки на алгоритмічну мову, що необхідний перегляд математичних доведень під кутом зору їх повноти та заміни гро-
міздких доведень новими, скороченими. До проблеми побудови алгебри без застосування закону виключеного третього звертався приват-доцент Новоросійського (Одеського) університету С. Й. Ша­туновський (1859—1929). Його головні інтереси в галузі логіки
зосереджувались на вивченні її законів, а також на обґрунтуван-
ні фундаментальних математичних понять, обґрунтуванні мате-
матики, питанні про розв’язуваність чи нерозв’язуваність задач. Особливу увагу ученого привертали життя і діяльність П. Порецького (1846—1907), його теорія наслідків, несилогістичні міркування тощо. З одеської логіко-математичної школи вийшла також
С. О. Яновська, праці якої присвячені філософсько-методологічним проблемам математики і математичної логіки, А. І. Уйомов, праці якого присвячені проблемам аналогії, формального аналізу систем.

У першій половині ХХ ст. на західних етнічних землях україн­ців значний внесок у розвиток світової логіки зробила Львівсь-
ко-Варшавська школа, яка за короткий час зробила великий внесок у математичну логіку. Засновниками цієї школи були ректор Львівського університету професор К. Твардовський, А. Тарський, Т. Котарбинський, К. Айдукевич, Ст. Лесневський, В. Татар­кевич, А. Лінденбаум, О. Мостовський, Є. Слупецький та ін. Серед них були поляки, українці. Вони багато зробили для розвитку логічної семантики, теорії множин, модальної й багатозначної логіки, для розв’язання проблем логіки і методології науки. Так, Я. Лукасєвич вважав, що метою логічних досліджень має бути розробка точних методів аналізу філософських міркувань. Він висунув ідею логічного плюралізму, суть якого полягає в тому, що різноманітні системи здатні експлікувати різноманітні онтологічні теорії. К. Айдукевич був прибічником раціоналізму, специфічною рисою якого став логіко-семантичний аналіз мови науки і філософії.

За радянської влади в Україні формальну логіку тривалий час ігнорували і критикували як основу метафізичного методу, лише у другій половині 40-х рр. логіку в Радянській Україні і СРСР частково «реабілітували»; почали читати курс традиційної логіки в деяких вузах Москви, Ленінграда, Києва, Єревана, Новосибірська та інших міст. Сучасну ж логіку, зокрема логіку висловлювань і логіку предикатів, уважали ворожими діалектичній логіці.

Позитивні зрушення щодо сучасних напрямів логіки почались у 60-ті рр. Вони значною мірою пов’язані з діяльністю П. В. Копніна (1922—1977) на посаді завідуючого кафедрами філософії спочатку Київського політехнічного інституту, а потім Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, директора Інституту філософії АН України, директора Інституту філософії АН СРСР. В Інституті філософії АН України П. В. Копнін заснував відділ логіки наукового дослідження (зараз це відділ логіки науки), створивши зі своїми першими учнями А. Т. Артюхом, Є. С. Жариковим, П. Ф. Йолоном, В. В. Косолаповим, С. Б. Кримсь­ким, М. В. Поповичем та іншими авторський колектив для створення відомої праці «Логика научного исследования» (М.: Наука, 1965), яка стала своєрідним маніфестом так званої Київської школи «червоного позитивізму». Названі та інші філософи і логіки зробили певний внесок у розвиток символічної логіки, логічної семантики та семіотики. Серед дослідників зазначених проб­лем сучасної логіки — І. Т. Ішмуратов, Є. Є. Ледніков, І. В. Хоменко, К. Ф. Руденко, А. І. Уйомов, О. І. Кедровський та ін.

Таблиця 1

ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ЛОГІКИ

Часові рамки

Назва етапу

Розділ (напрям логіки)

Засновник

IV ст. до н.е. — друга половина ХІХ ст.

Перший
(традиційний)

Традиційна (арістоте­лівська) логіка

Арістотель

Друга полови­на ХІХ ст. — до нашого часу

Другий
(сучасний)

Сучасна логіка:

Г. Лейбніц

Перший підетап другого етапу

класична логіка

(логіка висловлювань, логіка предикатів)

Б. Рассел, А. Уайтхед

Другий підетап другого етапу

некласична логіка

(алетична логіка, епістемічна логіка, деон­тична логіка, темпоральна логіка, логіка дії, логіка імперативів)

К. Твардовський, А. Марков, Г. Х. фон Врігт

Висновки. Запропонований курс логіки зосереджується на базових положеннях традиційної логіки, елементах класичної логіки, досягненнях сучасної світової та вітчизняної логіко-філо­софської думки.

Наверняка вы любите культурный отдых, только без кавычек, как большинство привыкли. Культура - это, например, театр, амфитеатр, драм театр, поход в кино или просто прогулка по паркам и аллеям любимого города. Так как театр в наши дни удовольствие все-таки не дешевое, то вполне целесообразно задать вопрос, а можно ли подешевле? Ответ однозначный - Театр со скидкой это - уже вполне таки реальное явление, особенно вместе с kuponator.ru


 
загрузка...