загрузка...
Кейнсіанська і неокейнсіанська теорії зростання економіки і продуктивності - Менеджмент продуктивності PDF Друк e-mail
Менеджмент - Менеджмент продуктивності - Ласкавий А.О.

2.4. Кейнсіанська і неокейнсіанська теорії зростання економіки і продуктивності

Економічна криза 1929—1933 років показала, що безперервне зростання багатства в умовах капіталістичної системи без державної підтримки неможливе. Перші кроки у цьому напрямку, робились виходячи із практичних міркувань, не маючи під собою відповідної теоретичної бази.

Опублікувавши в 1936 році книгу «Загальна теорія зайнятості, процентна та грошей» англійський економіст Джон Мейнард Кейнс (1883—1946) створив таку теоретичну платформу і став ідеологом нового напряму в буржуазній економічній науці, що дає обґрунтування неможливості саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівні та вказує на необхідність державного втручання у фінансово-економічні процеси, що на його думку, забезпечує стабільність економіки, розвиток продуктивних сил, безперервного зростання багатства.

На відміну від інших буржуазних економістів, які зосереджували свою увагу на діяльністі окремих господарських одиниць, Кейнс значно розширив рамки дослідження, роблячи спробу розглянути національне капіталістичне господарство в цілому, оперувавши переважно агрегатними категоріями, такими як споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість — тобто величинами, котрі визначають рівень та темпи зростання національного доходу і продуктивності.

Кейнс прийшов до висновку, що усі життєво важливі проблеми високорозвинутого суспільства слід шукати не на боці пропозиції ресурсів (їх рідкості, цінності, найбільш ефективного для отримання максимуму продукції «винагородження факторів виробництва і т. п.»), чим займалася до цього часу неокласична думка, а на боці попиту, що забезпечує реалізацію цих ресурсів.

Згідно закону Сея , сам процес виробництва товарів створює доход, точнісінько рівний вартості вироблених товарів. Це в свою чергу означає, що виробництво будь-якого обсягу товарів автоматично забезпечує доход, необхідний для закупівлі усієї продукції на ринку. Пропозиція породжує свій власний попит — це головний постулат даного закону. Кейнс піддав сумніву дію автоматичного механізму як на ринку товарів так і на ринку робочої сили і капіталу.

По-перше, він поставив під сумнів існування в умовах капіталізму вільного руху цін у напрямку зниження. Досвід показував, що в умовах капіталізму ціни залишаються незмінними навіть в умовах зниження зарплати та виробництва.

По-друге, Кейнс показав неможливість безмежного зниження норми процента з метою стимулювання інвестицій. У зниженні процента є певна межа, за якою заощаджувачі віддають перевагу не передачі своїх заощаджень у позику, а будуть тримати їх у фірмі ліквідних засобів з метою страхування себе на випадок всіляких непередбачених ускладнень.

По-третє, Кейнс поставив питання про неможливість зниження заробітної плати у зв’язку з все зростаючим впливом профспілок, що захищають інтереси робітничого класу.

Виступаючи з критикою закону Сея, Кейнс на перше місце висунув проблему «ефективного попиту». Сучасний рівень виробництва або національного доходу, за Кейнсом, залежить від сукупного і до того ж ефективного попиту, тобто попиту, що забезпечений грішми, інакше кажучи, від реальних витрат на придбання товарів і послуг.

Відповідно до концепції Кейнса «ефективний попит» тотожний національному доходу, який витрачається на споживання і нагромадження, або, іншими словами складається з особистого і виробничого попиту.

Перший являє собою витрати суспільства на споживчі блага, другий на інвестиції, тобто капітальні блага. Особисте споживання — найбільш значна категорія витрат складає близько 2/3 всіх закуплених товарів і послуг.

Таким чином, фактори, що визначають споживання, можна розглядати як фактори зростання економіки і продуктивності.

Кейнс розглядав доход, що є у розпорядженні, як першочерговий фактор, структуру споживчих витрат. Відповідно до теорії Кейнса витрати на споживання зростають в міру збільшення цього доходу. Проте величина їх зростання дещо менша, ніж абсолютне збільшення доходу, що є у розпорядженні, тобто кожний додатковий долар останнього підвищує споживання, проте на суму меншу, ніж цей доход. Кейнс назвав частку з кожного додаткового долара даного доходу, яка використовується на споживання граничною схильністю до споживання. Відставання споживання від темпів зростання доходу, що є у розпорядженні, пов’язано з тим, що частина національного доходу зберігається, заощаджується, не повертаючись в господарський оборот. Схильність людей споживати менше із зростанням доходу отримано назву «основного психологічного закону» суспільства.

Другий компонент «ефективного попиту» — виробничий попит, за Кейнсом, є показником бажання капіталістів інвестувати свої капітали. Основними факторами, що впливають на осяг інвестицій за Кейнсом, є норма процента і норма очікування прибутку.

Іншими словами, інвестиції можуть здійснюватись лише у тому випадку, якщо очікуваний прибуток буде вищим, ніж процент, що сплачується в рахунок отримання позики. Саму ж величину процента Кейнс ставив у залежність від пропозиції та попиту на грошові засоби. Необхідна умова нормального розвитку економіки та її перебування у стані рівноваги, за теорією Кейнса, полягає у тому, щоб вакуум утворюваний внаслідок розриву між рівнем доходу та споживання, що викликаний дією «психологічного закону», заповнювався збільшенням інвестиційних витрат котрі покликані поглинути всезростаючий обсяг заощаджень. Це в свою чергу, можливо тільки тоді, коли інвестиції дорівнюють заощадженням»

Саме заощадження населення можуть бути єдиним фінансовим джерелом інвестицій підприємств, а отже величина заощаджень та інвестицій в економіці повинні завжди співпадати. Але на стадії планування витрат ці величини не співпадають.

Кейнс вказував на існування трьох мотивів, здатних спонукати людину зберігати гроші замість активів, що приносять доход (земля, будівлі, акції, облігації). До них належать трансакційний мотив (бажання мати готівку для непередбачених платежів), мотив остороги та спекулятивний мотив (страх втратити капітал).

Третій мотив дещо відмінний від перших двох. Кейнс вважав, що господарські агенти будуть тримати частину портфеля своїх активів у ліквідній формі, якщо вони вважають, що володіння активами в іншій формі супроводжується значним ризиком.

Цілісна картина економічної системи відповідно до кейнсіанської теорії може бути представлена наступною схемою.

Сукупний попит становить суму витрат суспільства на споживання та очікуваних витрат суспільства на інвестиції.

Існує єдиний, стверджує Кейнс, рівень національного доходу, при якому сукупні витрати суспільства (сукупний попит) дорівнюють національному продукту (сукупній пропозиції). Це і є необхідний рівень рівноваги національного доходу. Економічна система не зможе досягти рівноваги за будь-якого іншого рівня національного доходу, бо в цьому випадку плани покупців не будуть співпадати з діями виробників. Рівень зайнятості Кейнс на відміну від своїх попередників поставив у залежність не від руху заробітної плати, а від рівня виробництва національного доходу, тобто від сукупного ефективного попиту на споживчі та капітальні блага.

Кейнс визнав, що безробіття — органічно притаманне капіталізму явище, яке «неминуче супроводжує сучасний капіталістичний індивідуалізм».

Отже, робить висновок Кейнс, щоб уникнути величезних втрат від спадів та криз, необхідне активне макроекономічне регулювання сукупного попиту з боку держави.

Конкретні напрями державного втручання в економіку і державного регулювання охоплюють три основі сфери: грошовий обіг та грошову політику, нагромадження капіталу та інвестування і реалізацію вироблених товарів Кейнс виступив прихильником наявності великої кількості грошей в обігу, що на його думку, повинно було впливати на зниження процентної ставки. Це в свою чергу повинно було стати стимулом зменшення обережності ліквідності та зростання інвестицій. Кейнс вважав, що високий процент є перешкодою для перетворення грошових ресурсів в інвестиції, а значить відстоював необхідність максимального зниження рівня процента як засобу, який заохочує використання нагромаджень на виробничі цілі. Саме від Кейнса значною мірою бере початок концепція дефіцитного фінансування або штучного накачування грошей в економіку, створення «нових грошей», що є доповненням до загального потоку витрат і, тим самим, компенсує недостатній попит, зайнятість та прискорює зростання національного доходу. Дефіцитне фінансування на практиці означає відмову від політики збалансованого бюджету та систематичне зростання державного боргу, що в свою чергу, передбачає використання інфляційних тенденцій як засобу підтримки на високому рівні ділової активності.

Основним стратегічним напрямом економічної політики держави за Кейнсом, повинна стати підтримка інвестиційної діяльності, сприяння тому, щоб максимально можливо заощадження перетворювалися у капіталовкладення.

Саме зменшення рівня інвестиційної діяльності Дж. Кейнс вважав основною причиною Великої Депресії, яка «панувала» в 30-х роках. Щоб подолати основну слабкість капіталістичної економіки — недостатню схильність до інвестування — держава повинна не тільки створювати сприятливі умови для інвестиційної діяльності підприємств (зниження норми процента, дефіцитне фінансування інфляційного зростання цін та інше), а й брати на себе функції капіталовкладника. В кейнсіанській моделі макроекономічної рівноваги важливе місце посідає теорія мультиплікатора. Вона зводиться до того, що зміна рівня рівноваги національного доходу відбувається більшою мірою ніж зміна вихідного рівня автономних витрат, що його викликали. Це поняття у макроекономічній теорії відоме як мультиплікаційний ефект.

Його дію може простежити стосовно залежності між приростом інвестицій та національним доходом: збільшення капіталовкладень веде до зростання обсягів виробництва товарів та послуг. Кейнс розглядає цю залежність у плані формування грошового доходу.

Логічний підхід у цьому питанні слідуючий: національний доход складається із індивідуальних доходів, а отже, необхідно з’ясувати, як інвестиції впливають на величину цих індивідуальних доходів.

Зрештою, кожна інвестиція перетворюється в суму доходів індивідів і якби ці доходи не витрачалися, то приріст національного доходу за певний проміжок часу був би точнісінько рівним приросту інвестицій. Але на практиці отриманий доход витрачається і перетворюється в нові доходи, які, в свою чергу, знову витрачаються, також перетворюючись у чиїсь доходи. В результаті приріст національного доходу через якийсь проміжок часу виявляється значно більшим, ніж приріст початкових інвестицій, тобто він стає множеною величиною початкових капіталовкладень. Сам же помножника, або мультиплікатор залежить від того яку частку доходів суспільство витрачає на споживання: чим вища схильність до споживання, тим більший мультиплікатор і навпаки.

Кейнс стверджує, що зростання інвестицій автоматично веде до зростання зайнятості та до пропорційного зростання національного доходу, а коефіцієнтом пропорційності є величина «мультиплікатора». Аналогічним чином проявляється мультиплікаційний ефект по відношенню до дії інших витрат, зокрема державних видатків. В умовах недостатнього попиту підвищення урядових видатків призводить до посилення економічної діяльності. При цьому покриття різниці між пропозицією і попитом не потребує повного еквівалентного підвищення урядових видатків, саме завдяки присутності мультиплікаційного ефекту.

Неокейнсіанські теоретики доповнили концепцію мультиплікатора так званою концепцією акселератора, який характеризує зворотний зв’язок між національним доходом і інвестиціями. Акселератор показує у скільки разів повинні збільшуватись капіталовкладення у результаті даних темпів зростання національного доходу.

Якщо умовою розгортання мультиплікаційного процесу є наявність вільної робочої сили та незайнятих виробничих потужностей то для акселераційного необхідні інші умови. Зростання національного доходу буде вимагати розширення виробничих потужностей та, як наслідок за умов, коли буде досягнута повна, або майже повна зайнятість виробничих потужностей. У свою чергу зниження або навіть уповільнення темпів зростання національного доходу призведе до спаду темпів капіталовкладень і навіть до деінвестування. Неокейнсіанська теорія поділяє капітальні вкладення на автономні та похідні.

Похідні інвестиції — це інвестиції пов’язані з розширенням споживання в результаті зростання національного доходу. Саме цей тип інвестицій бере участь у моделі мультиплікатор — акселератор.

Проте у процесі економічного зростання є ціла низка факторів, що викликають капіталовкладення незалежно від руху споживання або національного доходу, а саме: технічний прогрес та обумовлені ними технічні переваги, зростання населення, політика держави та інші фактори автономного характеру. Саме з дією цих факторів і пов’язані автономні інвестиції.

Неокейнсіанська інвестиційна теорія Е. Хансена виходить із того, що рушійною силою, першопричиною виробництва є технічний прогрес, який вимагає нових вкладень, а саме автономних інвестицій.

Результатом кожної нової порції автономних інвестицій є розгортання мультиплікаційно-акселераційного процесу. Це означає, що інвестиції породжують доходи, сума яких тим вища, чим більша «схильність до споживання».

Зростання ж доходів викликає похідні інвестиції, які збільшують національний доход. Послідовники Кейнса розвиваючи його теорію виходили з того, що в основі економічного зростання лежить три фактори: робоча сила, випуск продукції або доход на душу населення, розмір наявного капіталу. В зв’язку з цим був запроваджений такий показник науково-технічного процесу, як капіталомісткість, тобто відношення капіталу до випуску продукції.

Ліві кейнсіанці головною причиною недостатнього попиту вважають нерівномірність і несправедливість у розподілі національного доходу. На думку лівих кейнсіанців збалансоване зростання можливе за умови, що частка заробітної плати у національному доході знаходиться на досить високому рівні і належним чином балансується з прибутком. Тому проблему ефективного попиту вони пов’язують з підвищенням заробітної плати.

 
загрузка...