загрузка...
Напрями зростання багатства в економічній думці докапіталістичного періоду - Менеджмент продуктивності PDF Друк e-mail
Менеджмент - Менеджмент продуктивності - Ласкавий А.О.

Розділ ІІ. Історичний аспект досліджень факторів зростання багатства і продуктивності

2.1. Напрями зростання багатства в економічній
думці докапіталістичного періоду

Головною ознакою зростання продуктивності в усі часи був приріст національного багатства країни, який відбувається тільки в тому випадку, коли оптимальний результат перевищує витрати, спрямовані на його досягнення.

Природою в психологію людини закладний економічний сенс її діяльності — повсякчасно домагатись зростання багатства. Ось чому люди з давніх-давен борючись за збільшення свого багатства фактично боролись за зростання продуктивності, навіть не визначивши її суті. В цьому зв’язку доцільно розглянути основні теоретичні надбання світової економічної думки, які були спрямовані, на зростання багатств народів, за рахунок, різноманітних факторів (чинників), які в кінцевому рахунку дослідниками були визначені як фактори продуктивності.

Ще стародавня економічна думка розробляли конкретні напрями щодо покращення господарювання, суть якого і полягає, як ми це сьогодні добре знаємо, зводиться до підвищення продуктивності.

Так, наприклад, починаючи з IV століття до н. е. на Стародавньому Сході були започатковані конкретні економічні науки (статистика, облік та аналіз господарської діяльності, управління та інші) без використання даних яких неможливо навіть, уявити спроби поліпшення господарської діяльності.

У давньому Єгипті економічне життя було спрямоване на здійснення суворого обліку трудових і матеріальних ресурсів. Тут періодично проводилися переписи населення з урахуванням вікових і професійних особливостей, складалися земельні кадастри, враховувались худоба та інші матеріальні цінності.

Наукова економічна думка Стародавнього Китаю була започаткована Конфуцієм, (бл. 551—479 р. до н. е.). Його вчення — це свого роду соціально-економічна програма для правителів, в якій пропонувалося їм дотримуватись економії у витратах, дбати про людей, в тому числі і шляхом зниження податків, більш рівномірного розподілу багатства, щоб не було бідності, що забезпечить гармонію у державі.

Як бачимо, конфуціанські чинники зростання багатства досить актуальні сьогодні для підвищення продуктивності в українській економіці. Філософ Сократ (бл. 470—399 р. до н. е.) як представник античного світу, економічну діяльність пов’язував з моральними чеснотами, оскільки для надбання багатства потрібні енергія, наполегливість, благочестя, а для його збереження — стриманість.

Інший мислитель античного світу Ксенофонт (бл. 430—355/354 р. до н. е.) давав поради щодо покращення організації рабовласницького господарства, і підвищення продуктивності рабської праці. Для цього, як він вважав, годилося б більше вживати матеріальних стимулів і різноманітних засобів морального впливу на рабів, що примусило б їх працювати краще.

Чи не першим Платон (428/427—348/347 р. до н. е.) в основу побудови держави і економіки запропонував запровадити принцип поділу праці. Це проявляється у тому, що він поділяв вільне населення на три стані: філософів, що керують державою; воїнів, покликаних воювати, боронити державу і лад у ній; та стан землеробів, ремісників, і торговців, тобто усіх тих, хто займається господарською діяльністю.

Найвидатніший мислитель Давньої Греції Арістотель зробив певний внесок в розвиток тих питань економічної науки, які стосуються зростання багатства, поділу праці на розумову і фізичну, про надбання благ, необхідних для життя чи корисних для дому, і держави.

Представник економічної думки Давнього Риму Марк Теренцій Варрон (116—27 р. до н. е.) відзначаючи низьку продуктивність робочої праці, радив рабовласнику не купувати багато рабів однакової національності і застосувати гнучкіші методи примусу до праці, заохочуючи рабів матеріально і морально. Варрон також вважав, що вигідніше користуватися працею найманих працівників на великих і сільськогосподарських роботах.

Яскравим виразником економічних поглядів раннього християнства був відомий християнський теолог Августин Блаженний (354—430), який висловлювався про необхідність для всіх працювати, говорив, що створивши світ Бог звелів, людині працювати, і посилався на слова апостола Павла: «як хтось не хоче працювати, хай і не їсть». При цьому фізичну працю Августин вважав такою ж почесною, як і працю розумову. Роботу коваля, будівельника, кравця він називав «чистим і чесним ремеслом».

Фома Аквінський (Аквінат) (1225/26—1274) є найбільш своєрідним і визначним виразником економічних ідей середньовіччя, на якого значно впливала християнська церква. В основі зростання багатства держави він бачив поділ праці. За його словами «одні повинні обробляти ріллю, інші — будувати будинки, а частина людей бувши вільними від людських клопотів, мусить присвятити себе духовній праці заради спасіння решти».

Виникнення та розвиток економічної думки в Україні відноситься до періоду утворення в ІХ ст. Київської Русі. Серед літературних джерел, за якими можна судити про тогочасну економічну думку особливо місце займає «Руська правда» — визначна пам’ятка Стародавньої Русі, що являє собою зведення норми давньоруського права ХІ—ХІІ ст.

Статті «Руської правди» свідчать про соціальну структуру і відносини власності староруського суспільства. У них знайшла відображення організація княжеської та боярської вотчини в ХІ столітті, заснованої на кріпацькій і рабській праці, яка поступово витіснялася більш продуктивною працею людей залежних.

Система меркантилізму, основними представниками якої були Томас Мен у Англії, Антуан Монкретьєн у Франції, Антоніо Сєрра в Італії, передбачало зростання національного багатства за рахунок формування експорту національної продукції, перш за все промислової, завоювання ринків, у тому числі колоніальних, і активного торгового сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країн товарів над вартістю товарів ввезених до країни. З цією метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт, розширювалося судноплавство. На перший план висувалася політика протекціонізму, яка розглядалася, як кращий засіб для більш інтенсивного розвитку експорту. Держава проводить систему митних заходів: іноземні товари, що конкурують з вітчизняними, а також вивіз сировини, яка може бути перероблена в середині країни оподатковується високим митом.

Як бачимо, через чотири століття пропозиції меркантилістів відносно протекціонізму і обмеження сировинного експорту вельми актуальні для вирішення питань підвищення продуктивності і в українській економіці.

 
загрузка...