загрузка...
Неолібералістська і неокласична теорії економічного розвитку - Менеджмент продуктивності PDF Друк e-mail
Менеджмент - Менеджмент продуктивності - Ласкавий А.О.

2.5. Неолібералістська і неокласична теорії економічного розвитку

Німецькі неолібералісти і в першу чергу В. Ойкен вважав, що вирішальним чинником економічного розвитку є потреби, які вільно формуються і тому вимагають негайної реакції з боку виробника. З іншого боку, виробник повинен бути зацікавлений у тому, аби задовольнити будь-які потреби споживача. Така зацікавленість може бути реалізованою за умови, що виробник отримуватиме прибуток і вільно ним розпоряджатиметься.

Економічна свобода виробника , як і споживача, пов’язується неолібералістами з приватною власністю, яка забезпечує споживачу право вільного вибору благ, а виробнику — право вільного вибору роду діяльності та отримання доходів.

Конкуренція між виробниками створює умови, коли на ринку вирішується проблема визначення необхідних обсягів виробництва, його структури та рівня цін.

Ойкен приходить до висновку, що вільне ринкове господарство, побудоване на конкуренції і на приватній власності, є природною основою економічного порядку, оскільки забезпечує природну ініціативу розвиток економіки та встановлення рівноваги завдяки конкурентних сил. Воно повинно базуватись на принципі свободи: свободи вибору при споживанні, свободи вибору продукції та робочого місця, свободи підприємництва, свободи приватної власності та розпорядження нею, свободи економічних взаємовідносин.

Однак на його думку, абсолютизації принципу свободи може привести до анархії, підірвати основи господарювання. Що ж стосується справедливості такого господарства, то Ойкен визнає, що ринкова економіка, побудована за принципами індивідуалізму та конкуренції, хоча й сприяє економічному прогресу суспільства, однак суперечить принципу соціальної справедливості, який може забезпечити лише центрально-керована система, побудована на суспільній власності. Він вважає, що в умовах ринкової економіки вирішення цієї проблеми повинна взяти на себе держава, яка може впливати на соціальну сферу, беручи участь у розподілі суспільного продукту, звичайно в тих межах, що не зумовлюють порушення економічного порядку. З середини 50-х років минулого століття відбувається формування неокласичної доктрини економічного зростання.

Неокласична теорія економічного росту як особливий напрям макроаналізу походить від старої класичної концепції «трьох факторів виробництва», відповідно до якої праця, земля і капітал є самостійними творцями вартості, тому власник кожного із факторів отримує частину створеного продукту у вигляді доходу (заробітної плати, ренти та прибутку) залежно від продуктивності кожного з факторів.

Неокласична теорія економічного росту практично виходить з аналізу Дж. Б. Кларка продуктивності кожного фактора і його висновків про те, що віддача фактору зменшується по мірі того, як йому віддається перевага і кількісно зростає його використання (він формулює, закон «граничної продуктивності» та закон «спадаючої діяльності факторів виробництва»).

Взагалі в центрі неокласичного визначення проблем економічного зростання стоїть ідея оптимальної ринкової системи як саморегулюючого організму. Серед аналітичних інструментів неокласичних моделей економічного зростання є аналіз виробництва з позиції виробничої функції, яка ілюструє залежність між витратами факторів виробництва і величини випуску продукції.

Теоретичні засади неокласичної виробничої функції як моделі економічного зростання були сформульовані Р. Солоу, Дж. Мідом та У. Свеном.

Вони виходили з граничного аналізу двох виробничих факторів — праці та капіталу, які використовуються для виробництва однорідного продукту, припускаючи, що кількість праці (робочої сили) зростає постійно і рівномірно, що в умовах вільної конкуренції відшкодування витрат факторів відбувається відповідно з граничним продуктом (заробітна плата дорівнює граничному продукту праці, а прибуток граничному продукту капіталу), тобто за вартістю.

Основна ідея виробничої функції полягає в тому, що економіка функціонує за принципом співставлення витрат та результатів, і процес саморегулювання економічного зростання базується на постійному контролі за рівнем віддачі (ефективності) окремих факторів виробництва та визначенні пріоритетів у їх використанні господарюючими суб’єктами.

В той час на основі теорій економічного зростання відбувалося органічне поєднання двох напрямків економічної теорії — кейнсіанського і неокласичного, був проголошений принцип «неокласичного синтезу».

Найбільш відомим автором теорії неокласичного синтезу був американський економіст, професор П. Самуельсон, який відзначав: «Моя точка зору зводиться до загальної “неокласичної” теорії, що включає в класичну традицію будь-яку частину кейнсіанського і неокейнсіанського аналізу, яка є придатною для сучасної економіки».

Особливе місце ідея неокласичного синтезу зайняли в третьому виданні його підручника «Економікс».

Він будує свою книгу, керуючись визначенням основних проблем організації економіки, які трактує, використовуючи теорії граничної корисності, факторів виробництв, їх спадаючої віддачі, продуктивності, обмеженості ресурсів, теорії виробничої функції, теорії раціонального вибору альтернативних витрат.

Монетаризм . В основі монетаризму лежить ідея кількісної теорії грошей. Ця теорія виникла, як реакція на довгочасне ігнорування грошових факторів і їх впливу на розвиток інфляційних процесів безробіття, циклічного розвитку економіки. Найбільш обґрунтованою та переконливою була теорія М. Фрідмена.

Першопричиною інфляції монетаристи, наприклад, вважали форсовану емісію грошей, яка ініціює процес її самозростання. Причину безробіття вони пов’язували з існуванням «об’єктивного» попиту на робочу силу, зумовленого обсягами виробництва і якщо стимулювати цей попит за допомогою штучного впливу, то відповідно стане зростання цін. Фрідмен вважає, економічно виправданим 4—5 %-ний рівень безробіття, оскільки соціальне утримання такої кількості безробітних не є проблематичним.

Циклічність розвитку Фрідмен пояснює, відштовхуючись від «рівня обміну», відповідно до якого загальна ціна створеного в межах країни продукту повинна дорівнювати величині грошової маси, помноженої на швидкість обороту. Тоді вартість грошей і ціни залишатимуться незмінними, отже, загрози інфляції не існуватиме. Недостатня кількість грошей в обігу, на думку Фрідмена, веде до кризи виробництва, а надлишкова — до інфляції.

Монетаристи виступають проти втручання держави в економічні процеси, за винятком, тих випадків, коли ринковий механізм не відіграє позитивної ролі.

Економіка пропозиції . При різнобічному аналізі економіки, коли до уваги беруться суб’єктивні та об’єктивні чинники, було зроблено висновок, що політика стимулювання попиту менш ефективна, ніж можна було сподіватися, вона призводила на зростання лише короткочасний позитивний вплив на виробництво та зайнятість.

Але, з іншого боку, і монетаристська модель, що безумовно, дає можливість контролювати темпи інфляції, веде до дестабілізуючого зростання безробіття, коли ринки не досить чутливі до кон’юнктури.

Тому багато економістів прийшли до висновку, що політика впливу на попит повинна бути замінена політикою впливу на пропозицію.

За визначенням прихильників цієї теорії, економіка пропозиції в основі моделі має не підприємство не фірму, а індивідуума — індивідуальний капітал та індивідуальну працю. Тому державне регулювання ринку повинно бути спрямоване на підвищення прибутковості, доходності, на розвиток виробництва, а не виходити з проблеми бюджету та вбачати шляхи її розв’язання в оподаткуванні.

А. Лаффер і Р. Мандель вважали, що економіка пропозиції формується на основі вирішення проблем нагромадження капіталу та державних фінансів.

Перш за все вони піддали сумніву висновок, зроблений Кейнсом, що заощадження є причиною скорочення обсягів виробництва економічної діяльності, і отже, зайнятості, тому його рекомендації щодо стимулювання попиту за рахунок маніпулювання податками вважали недоцільними. Основний шлях зростання виробництва вони вважали в стимулюванні праці, заощадження та інвестицій.

Основним джерелом інвестицій (як і покриття дефіциту державного бюджету) є заощадження, адже не можна інвестувати те, що не збережено, спожито.

Високі податки знижують прибутковість виробництва, скорогують розміри доходів, а отже і заощадження підприємця.

Зростання граничних ставок подоходного податку згубні для економічного росту, оскільки зменшують осяг пропозиції інвестицій. Інвестиційні фонди спустошуються податками незалежно від того збалансований бюджет чи ні.

Крім дестимулюючого впливу на інвестиції, високі та прогресивно зростаючі ставки податків скорогують обсяг пропозиції праці, оскільки трудові зусилля перестають окупатися, стимулювання пропозиції праці безпосередньо пов’язані з розмірами заробітної плати, витрати на яку становлять значну долю в сукупних витратах. Зменшення податків позитивно впливатиме на розмір заробітної плати, збереже її певний реальний рівень, а це позначиться на доходах підприємця.

Контрольні запитання і завдання

  1. В чому полягає суть конфуціанського економічного вчення про зростання багатства?
  2. Назвіть основополагаючі принципи господарювання, викладені мислителями античного світу і Середньовіччя.
  3. Назвіть чинники зростання національного багатства сформульовані меркантилістами.
  4. В чому полягає суть чистого продукту, продуктивної і непродуктивної праці, за фізіократами?
  5. З якими чинниками пов’язував А. Сміт зростання економіки і продуктивності праці?
  6. Назвіть чинники зростання багатства покладені в основу економічного вчення Д. Рікардо.
  7. Розкрийте суть тези Т. Мальтуса про взаємозв’язок між спадною віддачею земельних ресурсів і потребами зростаючого населення?
  8. Розкрийте суть чинників зростання багатства, сформульованих С. Міллем.
  9. Фактори виробництва і ознаки їх продуктивності, визначені Сеєм.
  10. Якими чинниками, на думку маржиналістів обмежується зростання багатства?
  11. Закон попиту і його вплив на рівень продуктивності відкритого Маршаллом.
  12. Що є головним внутрішнім рушієм економічної активності на думку Туган-Барановського М. І.?
  13. Ефективний попит і його виплив на рівень продуктивності.
  14. Кейнсіанська концепція про основні фактори, що впливають на обсяг інвестицій і продуктивність.
  15. Кейнсіанська теорія про об’єкти необхідність та напрями державного втручання в економіку.
  16. В чому полягає позитивна суть дефіцитного фінансування за Кейнсом?
  17. Кейнсіанська теорія про роль мультиплікаційного ефекту в економічному зростанні і зростанні продуктивності.
  18. Акселераційний процес неокейнсіаців.
  19. Вирішальний чинник економічного розвитку в теоретичних засадах неолібералістів.
  20. Продуктивність факторів за неокласичною теорії.
 
загрузка...