загрузка...
Етика і соціальна відповідальність міжнародних корпорацій - Міжнародний менеджмент PDF Друк e-mail
Менеджмент - Міжнародний менеджмент - Є. Г. Панченко

Тема 13. Етика і соціальна відповідальність
міжнародних корпорацій

Основні питання до вивчення

1. Визначити особливості етики в міжнародних корпораціях.

2. Проаналізувати основні етичні проблеми в контексті національних культур.

3. З’ясувати роль жінок у міжнародному менеджменті.

4. Порівняти аргументи на користь соціальної відповідальності міжнародних корпорацій.

5. Представити різні напрями екологічної діяльності міжнародних корпорацій в умовах глобалізації.

6. З’ясувати особливості соціальної відповідальності міжнародних корпорацій в Україні.

Методичні поради до вивчення теми

Під час самостійного вивчення теми студентами доцільно зважувати на зростання актуальності проблем етики і соціальної відповідальності в діяльності транснаціональних корпорацій, які справляють дедалі більший вплив на соціально-економічний розвиток приймаючих країн. Тому останнім часом збільшується
кількість публікацій і літератури навчального характеру із зазначеної теми, частина яких наведена в рекомендованому списку праць.

Конспективне викладення теми міститься в навчальному посібнику Є. Г. Панченка [10]. Певний матеріал з етичних аспектів міжнародного бізнесу студент може знайти в підручнику «Международный менеджмент» [8]. Системний виклад етичних проблем бізнесу включено до посібника Т. М. Герет та Р. Дж. Клоноскі [2], який є одним з найпопулярніших в американських університетах. Ця робота представляє також бібліографію англомовних видань з етики бізнесу. Додатковий матеріал щодо практичних аспектів дотримання етичних норм у діяльності транснаціональних корпорацій міститься у перекладених навчальних виданнях [3, 6, 9, 11]. У книзі «Менеджмент для керівників» [7] студент може знайти виклад теоретичних і практичних положень щодо соціаль­ної відповідальності. У монографії за редакцією О. Г. Білоруса висвітлені результати досліджень соціальної та екологічної безпеки в умовах глобалізації [4], врахування яких набуває дедалі більшого значення в діяльності міжнародних корпорацій. У цій книзі висвітлюються також етичні та соціальні наслідки діяльності транснаціональних корпорацій в Україні. І, нарешті, в деяких рекомендованих джерелах [1, 5] висвітлюються питання управління екологічною діяльністю міжнародних корпорацій. Це стосується популярної у світі моделі німецького дослідника і бізнесмена Георга Вінтера [1], що ґрунтується на міжнародних стан­дартах серії ISO-14000, а також фундаментального довідкового видання В. В. Гончарова [5], в якому висвітлюється досвід управ­ління природоохоронною діяльністю провідних міжнародних компаній Західної Європи, США та Японії.

При самостійному вивченні першого питання теми важливо звернути увагу студентів на те, що практичну діяльність у кожній організації здійснюють конкретні менеджери і виконавці відповід­но до своїх функцій і посадових обов’язків, які можуть бути зафіксовані в документах (посадових інструкціях) або ж становити предмет усних домовленостей. Але досвідчені фахівці добре знають: жодна найретельніша інструкція не може визначити всі аспекти діяльності. Тому нерідко всупереч інструктивним документам чи постановам працівники керуються власними уявленнями і цінностями під час виконання тієї чи іншої роботи. Тут ми і підійшли до етичних аспектів менеджменту, котрі відображають ще один надзвичайно важливий механізм взаємодії суспільства й менеджменту.

Далеко не завжди ті самі вчинки, дії, форми поведінки в різних країнах набувають однакової етичної поведінки. Так, американське законодавство хабарі вважає злочином, але допускає їх певною мірою з боку американських фірм за кордоном. Так звані підмазки — невеликі виплати іноземним державним чиновникам з боку американських компаній для того, щоб прискорити прийняття рішень, — не тільки не вважаються злочином, а й нерідко звільняються від оподаткування. Тобто наполовину підпільні подачки готівкою вираховуються із сум, які підлягають оподаткуванню. Сума таких виплат, за даними американської статистики, становить щорічно 98,3 млрд дол. Ці витрати спрямовуються на дрібні подарунки, чайові, виплати митному персоналу за прискорення проходження митних формальностей, прийняття рішень, але не можуть використовуватись на підтримку збуту, започаткування нового бізнесу тощо.

Інший приклад досить типової етичної проблеми стосується дотримання антидемпінгового законодавства США металургійними підприємствами України, що експортували в 1996 р. близько 0,5 млн т сталевого високоякісного вуглецевого обрізного листа на суму близько 200 млн дол. Департамент торгівлі США в результаті антидемпінгового процесу, який було порушено двома американськими компаніями, установив з 1 липня 1997 р. нові ставки ввізного мита для українських підприємств: для «Азовсталі» вони становлять 100 %, для комбінату ім. Ілліча — 177 %, а для решти підприємств — 238 %. Для наших менеджерів дане рішення було цілком несподіваним і, як вони вважають, несправедливим. Адже рівень рентабельності відносно собівартості дорівнює лише 7—10 %. І начебто, на перший погляд, підстав для того, щоб вважати демпінговими ціни на українську металопродукцію, немає. Однак американська сторона мала для цього певні підстави.

По-перше , українські підприємства близько 100 тис. т металопродукції поставили через фірми-посередники з південноазіатських країн, що вважається піратськими поставками. Це негативно позначилося на іміджі українських підприємств. Зараз фірми-посередники збанкрутували або ж були ліквідовані, а питання українського металу існує.

По-друге , і це головне, українська економіка не має статусу ринкової, а вважається перехідною. Це дає можливість американському департаменту торгівлі вдаватися до широких маніпуляцій під час визначення «реальних» цін.

Етика — система моральних принципів, яка зобов’язує відрізняти правильну поведінку від неправильної.

Як видно з цього визначення, розуміння ділової етики багато в чому залежить від системи загальних і особистих цінностей менеджерів і виконавців.

Важливо розрізняти етику всередині організації та етику взаємовідносин організації із зовнішнім середовищем.

Щодо організаційної та зовнішньої етики взаємовідносин організації із зовнішнім середовищем, то можна скористатися вимогами, яких дотримуються провідні міжнародні компанії у своїй діяль­ності, за оцінками Гарвардської школи бізнесу.

Етика відносин зі споживачами:

  • безпечність товарів (послуг, робіт);
  • надання інформації про товари і технологію їх виготовлення;
  • право вибору покупцем товарів (послуг, робіт);
  • урахування вимог споживачів;
  • спонсорування освітніх програм безпечного використання продукції;
  • поліпшення пакування і маркування;
  • підвищення споживчої цінності продуктів;
  • зменшення забрудненості продуктів.

Етика відносин зі співробітниками:

  • відсутність будь-якої дискримінації у сфері зайнятості;
  • особливий статус працівників з обмеженою дієздатністю;
  • охорона здоров’я і техніка безпеки;
  • навчання і розвиток персоналу;
  • обговорення кар’єри;
  • «дитячий день» для працюючих батьків;
  • програми оздоровлення і стрес-менеджменту.

Етика довкілля:

  • контроль забруднення;
  • захист середовища;
  • збереження природних ресурсів;
  • утилізація (переробка) відходів.

Екологічна етика:

  • уникнення несприятливого впливу фірми на природне середовище;
  • дотримання екологічних стандартів;
  • участь у поліпшенні екології.

Етика відносин із партнерами:

  • дотримання зобов’язань;
  • недопущення маніпулювання інвестиціями;
  • урахування інтересів партнерів під час розподілу прибутку.

Етика взаємовідносин із конкурентами:

  • запобігання таємних угод на ринках;
  • використання соціально прийнятних пріоритетів і критеріїв для оцінки конкурентних стратегій;
  • вихід із сумнівних ринків під час виникнення значних етичних проблем.

Етика відносин із суспільством:

  • збереження і розширення зайнятості;
  • соціальна відповідальність;
  • урахування місцевих традицій, звичаїв;
  • дарування коштів, продуктів, послуг, робочого часу працівникам;
  • спонсорування проектів соціального добробуту;
  • підтримування освіти і мистецтва;
  • підтримування громадських рекреаційних програм;
  • участь у громадських роботах, проектах.

Етика відносин з державою:

  • дотримання законодавства;
  • добросовісна звітність;
  • виконання державних замовлень у зазначені строки;
  • уникнення хабарництва у взаємовідносинах із державними службовцями.

Міжнародна етика:

  • вироблення етичних стандартів, прийнятих у всьому світі;
  • урахування національної культури;
  • залучення місцевого персоналу;
  • підтримування країн, що розвиваються, шляхом розвитку фірм з міжнародними конкурентними стратегіями;
  • дотримання відповідальності між країнами в умовах вимушеного закриття підприємств.

Причини неетичної поведінки:

  • недостатність законодавчої та нормативно-правової бази;
  • значний обсяг «тіньової» економіки;
  • конкурентна боротьба, що відсуває на далекий план етичні міркування;
  • зростаюче прагнення звітувати про рівень прибутковості за дедалі коротші періоди, тобто в кожному квартальному звіті;
  • відсутність належного стимулювання етичної поведінки керівників;
  • загальне зниження ролі етики в суспільстві;
  • певний тиск на рядових працівників з боку організації з метою пошуку компромісів між їхніми цінностями і цінностями вищого керівництва;
  • низькі моральні якості членів суспільства.

Інструменти поліпшення етичності поведінки в організаціях:

  • етичні стандарти (кодекси), які описують загальну систему цінностей, етичні правила, яких мають дотримуватися працівники компанії;
  • комітети з етики, які роблять повсякденну оцінку практики з позиції етичних вимог. Деякі компанії замість таких комітетів, до складу яких включаються авторитетні працівники, запроваджують посади адвоката з етики;
  • соціальні ревізії, які проводяться для аналізу й оцінки звітів і програм соціальної відповідальності компанії;
  • навчання етичній поведінці керівників і рядових працівників.

Підбиваючи підсумки самостійного вивчення першого питання теми, важливо підкреслити такі особливості етики в міжнарод­них корпораціях:

1. Менеджмент має враховувати відмінність культурних вимірів етичної поведінки однієї тієї самої компанії в різних країнах.

2. Нормативні вимоги щодо етичних аспектів дій менеджерів у приймаючій країні з боку законодавства материнської країни і штаб-квартири менш жорсткі, ніж у своїй країні, тобто існують подвійні етичні стандарти.

3. Діяльність міжнародних корпорацій спричиняє політичні страхи в країнах — реципієнтах (загроза реалізації в процесі зовнішньої торгівлі інтересів країн-донорів, а не приймаючих країн, вплив країн походження через транснаціональні корпорації на політичні процеси в приймаючих країнах, загрози політичній безпеці).

4. Загроза виникнення суперечностей між тими приймаючими країнами, в яких інтереси міжнародної корпорації можуть конфліктувати, наприклад, при переведенні бізнесу з однієї країни в іншу і втратою нею робочих місць і джерел податків, незважаючи на прагнення корпорацій зберегти основний капітал за будь-яку ціну.

5. Поширеною є практика хабарів місцевим чиновникам органів державної влади й управління з боку міжнародних корпорацій за сприяння компанії всупереч вимогам законодавства приймаючої країни. Дослідженням взаємозв’язку між корупцією та економічним розвитком, проведеним у 70 країнах світу, встановлено, що корупція справляє значний негативний вплив на темпи економічного розвитку країни [3, с. 110]. При цьому хабарі не лише погіршують інвестиційний клімат країн-реципієнтів, а й вражають тих, хто платить, а отже, руйнують менеджмент транснаціональних корпорацій.

6. Дискусії щодо етичних аспектів міжнародного менеджменту часто мають емоційний характер. Адже, з одного боку, етичні норми різних міжнародних компаній відрізняються між собою. З іншого боку, далеко не всі факти неетичних дій міжнародних кор­порацій стають відомими широкій діловій громадськості і стають підставою для відповідного покарання, тому в цій сфері виникає багато чуток.

Важливо звернути увагу студентів на складність розмежування хабарів від звичайних людських дружніх стосунків. У цьому зв’язку цілком доречним буде навести думку доктора Джонсона — однієї з найбільш товариських особистостей Англії XVIII ст. — про те, що «дружбу треба безперервно ремонтувати» [9, с. 352]. А в міжнародному бізнесі такий ремонт набуває форм розваг, подарунків, взаємних послуг та інших проявів поваги і дружби. Тому у випадках отримання подарунків чи запрошень на розваги варто зважити на два запитання: що стоїть за запрошенням і що вас будуть просити в обмін на подарунки? У деяких культурах обмін подарунками — це необхідна прелюдія до бізнесу. Однак існують і продиктовані прагматичними міркуваннями правила щодо форми відмови, на які варто звернути увагу.

Одним з найбільш відомих прикладів неетичної поведінки є виплата в 70-х роках минулого століття президентом американської корпорації «Локхід» Карлом Кочіаном 20 млн дол. хабарів японським високим урядовим чиновникам за поліпшення безнадійних фінансових умов виробництва літаків та розширення ринку своєї продукції в Японії [2, с. 202]. Прагнення США уникнути подібних випадків сприяло прийняттю в 1977 р. Акта про практику корупції в іноземних країнах. Цей закон спрямований на кон­троль і усунення виплат, сплачуваних американськими корпораціями чиновникам в інших країнах для сприяння власному бізнесу. Втім, у багатьох інших країнах подібних законів немає. Тому міністри торгівлі та фінансів держав — членів організацій з економічного співробітництва та розвитку, а також ділові асоціації 20 найрозвинутіших країн світу працюють над розробкою конвенції, яка зобов’яже держави — члени вважати сплату хабарів державним посадовим особам інших країн кримінальним злочином.

Під час вивчення теми важливо засвоїти три основоположних принципи міжнародної ділової етики: утилітаризм, дотримання прав людини та справедливості [11, с. 139—140].

Утилітаризм виходить з того, що «правильні» рішення приносять значну користь більшості людей. Менеджеру, який дотримується цієї концепції, доводиться спочатку ретельно вивчати дію альтернативних рішень на всі зацікавлені сторони, а потім робити вибір, який приносить задоволення більшості людей. Утилітарна концепція спирається на виявлення наслідків реалізації рішень, які мають приносити користь більшості зацікавлених. Отже, прийняття рішення у даному випадку залежить від співвідношення затрат і прибутків .

Концепція дотримання прав людини ґрунтується на добровіль­но взятих на себе обов’язках менеджера захищати права інших людей та уникати будь-яких рішень, які порушують ці права. Менеджер у такому разі не примушуватиме інших діяти всупереч їхнім релігійним або етичним уявленням. Слід при цьому зазначити, що за останні роки у світі розуміння індивідуальних прав людини розширилося настільки, що фактично вони включають захист рослин, тварин, землі, води, повітря, інших елементів природи і довкілля.

Концепція справедливості зобов’язує менеджерів ставитись однаково до всіх людей, невідворотно виконувати всі правила, забезпечувати рівні права під час розподілу благ, відповідальність у відшкодуванні збитків тими, хто завдає шкоди іншим, тощо. Отже, ця концепція базується на поняттях порядності і чес­ності .

При самостійному вивченні теми важливо звернути увагу на категорію « міжнародний діловий етикет ». Використовуючи нор­ми і правила ділового етикету, ми можемо прогнозувати поведінку колег і самі стаємо передбачувані, що допомагає ефективно організувати процес управління. Особливо важливо вивчати всі складові ділового етикету в міжнародному бізнесі, оскільки крім єдиних норм і правил у ньому існує велика кількість національних і культурних поправок, досить значних у ділових відносинах. Як не заблукати в цьому морі національних відмінностей? Як уникнути посмішок, пов’язаних зі сліпим копіюванням чужих манер? Кращі помічники тут — такт і вірність національному менталітету та бізнес-етикету (добре, що нині панує міжнародний бізнес-етикет, породжений зближенням національних ділових кодексів хорошого тону).

Міжнародний бізнес-етикет — поняття досить містке і не обмежується питаннями ділової субординації та переговорним процесом. Основними його складовими є:

1. Правила привітання.

2. Правила звертання.

3. Правила представлення.

4. Організація ділових контактів (переговорів, зустрічей, прийомів, ділового листування).

5. Ділова субординація.

6. Рекомендації щодо формування зовнішнього обліку ділової людини.

7. Етичні норми грошових відносин.

8. Правила обміну подарунками і сувенірами.

9. Прийнятність чайових.

Під час вивчення другого питання теми слід виходити з того, що найкращим етичним орієнтиром у всі часи у всіх країнах вважалось «золоте правило» Старого та Нового Заповіту, а також біль­шості релігій, яке приписує поводити себе стосовно інших так, як ми хотіли б, щоб вони ставились до нас [8, с. 560].

Однак у різних національних культурах етичні виміри набувають специфічного забарвлення. Наприклад, для США актуальними є такі етичні проблеми:

1. Внутрішні торговельні проблеми і розвиток соціального маркетингу.

2. Боротьба з хабарами у світлі вимог закону про переслідування зарубіжних підкупів 1977 р.

3. Відродження довіри до контролю діяльності вищого менеджменту корпорацій у зв’язку зі скандалом «Енрон» у 2002 р.

4. Усунення будь-якої дискримінації.

5. Забезпечення права людини на приватне життя.

6. Подолання «МАД-синдрому» ( Mergers — злиття, Acquisi­tions — придбання, Divestitures — позбавлення прав), що загрожує розвитку міжнародного бізнесу.

Саме ці проблеми турбують ділову громадськість США та перебувають у центрі уваги засобів масової інформації.

Як один з численних прикладів неетичного маркетингу можна навести дії однієї з провідних тютюнових компаній світу «Філіп Морріс», яка вводила в оману споживачів, стверджуючи у своїй рекламі, що так звані легкі цигарки менш шкідливі для тих, хто палить. Проти компанії було подано груповий позов до суду штату Іллінойс, згідно з рішенням якого у березні 2003 р. корпорація мала сплатити постраждалим 7,1 млрд дол. США та штраф 3 млрд дол. США (Украинская инвестиционная газета, 01.04.2003, с. 24). У зв’язку з подібними випадками постає питання про розвиток соціального маркетингу, що зобов’язує корпорації виявляти і враховувати у своїй діяльності загальнолюдські універсальні цінності та моральні норми. Варто звернути увагу також на законодавче забезпечення інтересів споживачів у США, де перші закони щодо контролю якості м’яса, інших харчових продуктів та медикаментів було прийнято ще в 1906 р. [11, с. 137].

Самостійно опрацьовуючи особливості етики менеджменту у США, важливо звернути увагу на боротьбу з дискримінацією та захистом приватного життя шляхом розробки програм позитивної дії, адаптації персоналу, допомоги працівникам у навчанні і розвитку і т. ін. Оскільки провести чітку лінію розподілу між трудовою діяльністю й особистим життям не завжди можливо, то у випадках незадовільного виконання персоналом своїх службових обов’язків етично налаштовані компанії намагаються виявити причини такої поведінки, щоб випадково не втратити цінних співробітників. З одного боку, обмежується доступ до інформації щодо подій в особистому житті, які впливають на зниження рівня службового виконання. З іншого боку, у разі необхідності для надання допомоги працівнику приводиться в дію розроблена кор­порацією програма підтримки.

Етичні проблеми японського менеджменту включають таке:

1. Політичні ділові скандали на фондовому ринку, ринку нерухомості та інших ринках за участю високих урядовців, політиків, біржових брокерів, що належать до мафіозних угруповань (якудза).

2. Зміна соціального клімату в Японії в напрямі розширення обміну послугами між керівництвом транснаціональних корпорацій та дотримання високих стандартів і етичної поведінки.

3. Упередження і дискримінація, пов’язані із сексуальними домаганнями на роботі шляхом використання порнографічних матеріалів, притисненням неповнолітніх працівників та представ­ників інших національностей, збереження відчутних расових стереотипів.

4. Посилення лобіювання інтересів японських корпорацій в інших країнах, насамперед у США.

Доцільно звернути увагу студентів і на етичні проблеми в Європі, які істотно відрізняються від США та Японії. Європейські менеджери, на відміну від американських, вважають хабарі цілком етичним інструментом, які являють собою плату за розвиток бізнесу. Правові обмеження, на думку більшості європейських менеджерів, не є єдиною підставою для визначення етичності ділової поведінки. Цих менеджерів більше турбують їхні ділові успіхи, ніж правові питання. Для більшості менеджерів європейських транснаціональних корпорацій найбільш важливими є етичні питання, пов’язані з культурою, особистими цінностями, стимулами й очевидними правовими обмеженнями.

Для Китаю, як і багатьох інших країн з перехідною економікою, головною етичною проблемою є інтелектуальне піратство, незаконне використання чужих авторських прав. Зокрема, питома вага піратських продажів на ринку аудіозаписів становить у Китаї близько 50 %, Польщі — 60, Кенії — 80 %.

При самостійному опрацюванні третього питання теми важливо розрізняти дві основні моделі управлінської поведінки жінок у міжнародних корпораціях: модель рівноправності та компліментарно-внескова модель. Перша ґрунтується на рівних можливостях чоловіків і жінок в управлінській кар’єрі. Головний наголос у цій моделі пов’язується з усуненням бар’єрів, які заважають жінкам-менеджерам виявити свої здібності. Ця модель поширена в американських корпораціях. Компліментарно-внеско­ва модель полягає у виявленні найбільш сприятливої сфери діяльності чоловіків і жінок, в яких вони можуть зробити найбільший внесок у розвиток корпорації. Ця модель поширеніша в Європі.

З огляду на розглянуті моделі доцільно визначити і бар’єри на шляху залучення жінок до менеджменту. Серед цих бар’єрів: культура, стереотипи, організаційні бар’єри, освіта, законодавство, брак довіри і т. ін. Один з найбільш поширених бар’єрів просування жінок у менеджменті міжнародних корпорацій — це так звана скляна стеля, тобто обмеження у заміщенні вищих управлінських посад. Головною причиною при цьому є переконання в тому, що жінки менше цікавляться роботою і більше прив’язані до сім’ї, ніж їхні колеги-чоловіки. У деяких культурах, зокрема мусульманській, це переконання має характер традиції, згідно з якою призначення жінки взагалі виключає роботу в бізнесі чи інших сферах, а обмежує її діяльність сімейним колом.

Сучасні погляди на проблему просування жінки по щаблях менеджерської кар’єри в міжнародних корпораціях включають два основних методи боротьби із зазначеним вище переконанням: «швидкий» і «материнський». «Швидкий» підхід до кар’єри ґрунтується на визнанні рівних можливостей між чоловіками і жінками в службовому просуванні, що тягне за собою визнання жінками роботи найвищим пріоритетом на етапі посадового зростання, утворення ними сім’ї і народження дітей у більш зрілому віці. «Материнський» підхід до кар’єри означає більш рівномірний розподіл часу між роботою і сім’єю. У такому разі сприятливішим вважається гнучкий графік роботи, можливість витрачати більше часу на сім’ю, нехай навіть і за повільнішого просування по службі.

Доцільно звернути увагу студентів при опануванні теми ще на одну делікатну для міжнародних корпорацій тему, а саме сексуальні домагання. Адже статеві відносини по-різному будуються у різних національних культурах. Згідно з визначенням Комісії із забезпечення рівних можливостей зайнятості, утвореної Конгресом США в 1964 р., сексуальні домагання проявляються у двох формах:

  • очевидна вимога поступитись сексуальному тиску, який однозначно пов’язується із заохоченням чи покаранням на роботі (залежно від відповіді жертви);
  • прихована форма, тобто створення такої атмосфери, в якій службовці відчувають себе незатишно через непристойні жарти, зауваження, пози [11, с. 161].

Існує два основних інструменти, за допомогою яких можна боротись із сексуальними домаганнями: зовнішні — судові процеси, внутрішні — корпоративні процедури. У судових процесах США, наприклад, широко використовується критерій «розумної жінки», кваліфікація якої в ситуації як неприйнятної є часто цілком достатньою для визнання судом факту сексуального домагання. На відношення суду впливає також існування в корпорації ефективної процедури розгляду скарг, яка б давала можливість працівникам компанії висувати звинувачення, не побоюючись негативних наслідків. У зв’язку з цим чимало міжнародних корпорацій розробили і вдосконалюють програми, спрямовані проти сексуальних домагань. Серед складових зазначених програм — просвітницька діяльність, відповідні посібники, проведення конференцій, які, наприклад, використовуються такими корпораціями США, як «Дюпонт», «Ханівел», «Корнінг». У корпорації «АТ & Т» заохочуються добровільні навчальні семінари безпосередньо на робочих місцях, які вважаються найбільш ефективними. Керівництво корпорації попереджає своїх службовців, що за сексуальні домагання вони можуть бути звільнені з роботи [11, с. 161].

Важливим у самостійному вивченні теми є розуміння соціальної відповідальності міжнародних корпорацій. При цьому треба взяти до уваги, що менеджмент ділових організацій несе перед суспільством подвійну відповідальність: юридичну і соціальну.

Юридична відповідальність — додержання конкретних законів і норм регулювання, які визначають, що може, а чого не може робити організація.

Юридична відповідальність притаманна компаніям, які дотримуються традиційної моделі бізнесу.

Соціальна відповідальність — певний рівень добровільного реагування організації на соціальні проблеми.

Соціальна і юридична відповідальність притаманні сучасній моделі бізнесу. Кожен з видів відповідальності має свої критерії.

Проблема соціальної відповідальності виникла ще наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст., але й досі стосовно цієї проблеми не вщухають дискусії. З одного боку, до Великої депресії 1920—1933 рр. панувала концепція, що бізнес має лише один обов’я­зок — приносити прибуток. Відомий залізничний магнат Уїльям Вандербілд у цьому зв’язку в 1918 р. за допомогою газет «Нью-Йорк Таймс» та «Нью-Йорк Гералд» оприлюднив цей підхід крилатим висловом: «До чорта народ! Я працюю на акціонерів» [11, с. 137]. Серед прихильників цієї позиції — відомий американський економіст, лауреат Нобелівської премії (1976 р.) Мільтон Фрідман, який вважав, що доктрина соціальної відповідальності як ніщо інше може підірвати основи вільного суспільства. Єдина відповідальність корпорації полягає у вилученні прибутку для акціонерів [12, с. 75].

З іншого боку, чимало бізнесменів прагнуло зробити особистий внесок у розв’язання болючих соціальних проблем суспільства. Дуже часто при цьому згадують ім’я Е. Карнегі. Ендрю Карнегі — провідний бізнесмен у виробництві сталі — видав у 1990 р. «Євангеліє процвітання», де виклав доктрину капіталістичної благодійності, відповідно до якої прибуткові організації повинні жертвувати частину своїх коштів на благо суспільства. Він вклав понад 350 млн дол. у соціальні програми і побудував понад 2000 публічних бібліотек. Не менш відомий американський бізнесмен Джон Д. Рокфеллер пожертвував 550 млн дол. і заснував фонд Рокфеллера, кошти якого використовуються для розв’язання соціально значущих проблем у сфері економіки, науки, культури. Ще одним прихильником соціальної відповідальності ділових організацій став Роберт Вуд — президент торговельної фірми «Сірс Рьобак енд К», який у звіті за 1936 р. нагадував своїм акціонерам про соціальні зобов’язання організації.

Ставлення до соціальної відповідальності може бути різним — від сприятливого до ворожого.

Слід врахувати наявність аргументів «за» і «проти» соціальної відповідальності.

Аргументи на користь соціальної відповідальності :

  • сприятливі для бізнесу довгострокові перспективи;
  • зміна потреб і сподівань широкої громадськості;
  • залучення додаткових ресурсів для надання допомоги в розв’язанні соціальних проблем;
  • моральні зобов’язання щодо соціальної відповідальності.

Аргументи проти соціальної відповідальності:

  • порушення принципу максимізації прибутку;
  • додаткові витрати на соціальну відповідальність;
  • недостатня звітність широкій громадськості;
  • недостатня кваліфікація у розв’язанні соціальних проблем.

Концепція корпоративної соціальної відповідальності була запропонована Кітом Девісом у 1975 р. Вона охоплює п’ять ключових положень:

1. Соціальна відповідальність виникає із суспільної влади. Органи влади мають створювати умови і показувати приклади соціальної відповідальності.

2. Бізнес повинен діяти як двостороння відкрита система: з одного боку, враховувати вплив суспільства, ринкові сигнали, а з іншого — бути відкритим у своїх операціях для громадськості.

3. Соціальні витрати мають бути ретельно обчислені й розглянуті з погляду правомірності їх віднесення до собівартості виготовлення того чи іншого продукту, надання тієї чи іншої послуги.

4. Соціальні витрати, що розподіляються за кожним продуктом, послугою, видом діяльності, в остаточному підсумку оплачуються споживачем.

5. Ділові організації, як і громадяни, залучаються до відповідальності за розв’язання поточних соціальних проблем, які перебувають за межами звичайних сфер їх діяльності.

Аналізуючи діяльність багатьох корпорацій, Кіт Девіс та інші дослідники дійшли висновку, що соціальна відповідальність сприяє розвитку компаній і, навпаки, уникнення соціальної відповідальності звужує можливості успіху організацій. Це дало змогу сформулювати «залізний закон відповідальності», згідно з яким у довгостроковій перспективі ті, хто не використовує наявну владу в такому напрямі, що його суспільство розглядає як відповідальний, має тенденцію втратити цю владу. Цей закон було підтверджено і в обстеженні Гарвардського та інших американських, а також британських університетів у 1997—2000 рр. Компанії, що втілювали в життя концепцію соціальної відповідальності, мали в 2—4 рази вищі темпи зростання, ніж конкуренти, що обмежують свої цілі вилученням прибутку [12, с. 74].

При самостійному опрацюванні питання про соціальну відповідальність транснаціональних корпорацій студенту важливо
закцентуватись на прагненні міжнародних організацій сформулювати загальноприйнятні принципи корпоративної соціальної відповідальності. У цьому зв’язку заслуговує на увагу кодекс поведінки соціально відповідальної компанії — «Загальні принципи Саллівана», запропонований у 1977 р. відомим американським правозахисником і громадським діячем преподобним Леоном Салліваном. Значний внесок у розробку кодексу поведінки міжнародних корпорацій у 1997—1999 рр. зробила недержавна організація «Глобал репортинг інішиатив», яка заснована крупними корпораціями, громадськими об’єднаннями, університетами різних країн та ООН. Важливо зазначити, що саме Організація Об’єднаних Націй є головним пропагандистом ідей корпоративної соціальної відповідальності. Цілком закономірним у цьому зв’язку є проект Всесвітньої угоди щодо дотримання провідними міжнародними корпораціями принципів соціальної відповідальності. Цей проект було проголошено генеральним секретарем ООН Кофі Аннаном на Всесвітньому Економічному Форумі, який проходив у Давосі 31 грудня 1999 р. Він включає такі де­в’ять принципів корпоративної соціальної відповідальності [12, с. 75]:

1. Підтримувати міжнародні права людини в рамках діяльності корпорації.

2. Суворо стежити за дотриманням цих прав місцевими відділеннями і партнерами корпорації.

3. Визнавати за трудовими колективами право на створення асоціацій та укладання колективного договору.

4. Усувати всі форми примусової праці.

5. Не вдаватись до дитячої праці.

6. Боротись з усіма видами дискримінації у трудовому колективі.

7. Підтримувати заходи із запобігання глобальним екологічним катастрофам.

8. Сприяти більшій екологічній відповідальності.

9. Заохочувати впровадження екологічно безпечних технологій.

Всесвітня угода не є договором для підписання, а розглядається як базовий документ, прихильники якого можуть взяти на себе зобов’язання щодо виконання зазначених зобов’язань і стати своєрідним членом клубу соціально відповідальних компаній.

У процесі самостійного вивчення теми важливо засвоїти питання щодо екологічної діяльності міжнародних корпорацій, яке набуває дедалі більшої актуальності у зв’язку з глобалізацією бізнесу, з одного боку, та все ширшим використанням високих технологій — з іншого. Ці технології за умов соціальної безвідповідальності можуть справляти значний негативний вплив на життя людства. У кейсі «Чорнобильська АЕС» показана роль упущень менеджменту в найбільшій техногенній катастрофі минулого століття. З погляду екологічної діяльності, ліквідації наслідків вибуху четвертого реактора ціл­ком виправдано розглядати Чорнобильську АЕС як міжнародну компанію, хоча юридично вона є національним енергетичним підприємством і після її закриття 15 грудня 2001 р. Однак світову громадськість продовжує турбувати стан 4-го енергоблоку ЧАЕС. Тому для досягнення повної безпеки на ЧАЕС багато зусиль доведеться докладати не лише Україні, а й іншим країнам.

Серед міжнародних корпорацій можна знайти чимало прикладів прогресивної діяльності. Корпорація «Форд», наприклад, головну мету своєї екологічної політики вбачає у скороченні викидів вуглекислого газу в атмосферу шляхом підвищення економічності двигунів своїх автомобілів. За 1995—2000 рр. компанія знизила ці викиди на 10—12 %. Одночасно «Форд» щорічно використовує 64 тис. т матеріалів, що підлягають утилізації і вторинному застосуванню. Зокрема, 90 % матеріалів, з яких виготовляється модель «Ягуар-Х», підлягає вторинному використанню. Про ці результати можна дізнатися зі звітів корпоративного громадянства «Форд Мотор компані».

Відомим у світі є також досвід екологічної діяльності японської корпорації «НТТ». У 1991 р. була затверджена «Хартія компанії «НТТ» з довкілля», на основі якої розробляються два типи планів: Основна програма заходів з охорони довкілля та Докладна річна програма заходів. Одна з таких річних програм, наприклад, включала такі заходи:

1. Скорочення споживання паперу.

2. Запобігання потеплінню клімату.

3. Скорочення і переробка відходів.

4. Захист озонового шару атмосфери.

У реалізації зазначених заходів беруть участь усі 270 тис. працівників корпорації. Завдяки цьому, наприклад, частка переробленого паперу в телефонних довідниках, що видаються «НТТ», становить 55 % при граничному рівні цього показника 65 % [5, с. 713—714].

Важливо звернути увагу на використання міжнародними корпораціями системного підходу до екологічного менеджменту. Одним з інструментів такого підходу є модель Вінтера, яка була створена в компанії «Вінтер енд Сон» (Німеччина) у 1978—1986 рр. У 1989 р. відомий німецький інститут менеджменту виз­нав цю компанію найкращою серед металообробних підприємств країни. Згодом ця система поширилась на інші галузі господарства Німеччини та інших країн. Модель Вінтера дістала схвальну оцінку одного із сучасних «гуру» менеджменту Тома Пітерса, який вважає її комплексним, готовим до застосування підходом до організації екологічного менеджменту [1, с. 12—13].

Для детальнішого усвідомлення студентами змісту і застосування інструментів екологічного менеджменту, що входять до складу моде­лі Вінтера, рекомендуємо ретельно опрацювати книгу Г. Вінтера [1].

Прагнучи опанувати сучасні методи управління екологічною діяльністю міжнародних корпорацій, студент повинен зрозуміти систему міжнародних стандартів ISO-14000, що включають основні стандарти:

ISO-14001 — Системи екологічного менеджменту. Вимоги і керівництво по застосуванню;

ISO-14004 — Системи екологічного менеджменту. Загальні керівні вказівки;

ISO-14010 — Екологічний аудит. Основні принципи;

ISO-14011 — Екологічний аудит. Процедура аудиту систем екологічного менеджменту;

ISO-14012 — Екологічний аудит. Кваліфікаційні критерії для аудиторів у галузі екології;

ISO-14040 — Оцінка життєвого циклу. Принципи і сфера застосування;

ISO-14050 — Екологічний менеджмент. Терміни і визначення.

Рис. 13.1. Модель Вінтера

Позначення

1 — Огляд ситуації.

2 — Розстановка пріоритетів.

3 — Мотивація керівників.

4 — Корпоративні цілі.

5 — Охорона довкілля на підприємстві.

6 — Менеджмент безпеки праці.

7 — Розробка продукції.

8 — Управління матеріально-технічним
постачанням.

9 — Технологія виробництва.

10 — Енергія і вода.

11 — Управління потоками відходів.

12 — Забруднені об’єкти.

13 — Екологічний маркетинг.

14 — Громадські зв’язки.

15 — Зовнішньоекономічні зв’язки.

16 — Стан території.

17 — Будівлі і приміщення.

18 — Транспортні засоби, автопарк.

19 — Мотивація персоналу.

20 — Навчання.

21 — Умови праці.

22 — Харчування в їдальні.

23 — Екологічне консультування.

24 — Державні субсидії.

25 — Страхування.

26 — Правові аспекти.

27 — Відповідальність за шкоду.

28 — Кримінальна відповідальність.

Міжнародні стандарти ISO-14000 постійно розвиваються. Наступна їх редакція очікується у другій половині 2003 р. [1, с. 303].

Для поглибленого вивчення питання студентам доцільно опрацювати роль міжнародних організацій і форумів у регулюванні екологічної діяльності транснаціональних корпорацій. У цьому зв’язку важливо звернути увагу на міжнародну конференцію з навколишнього середовища і розвитку, що відбулась у Ріо-де-Жанейро в 1992 р. На ній були сформульовані стратегічні напрями розвитку глобальної природоохоронної діяльності. Для реалізації рішень цієї конференції щорічно протягом 1993—2000 рр. знадобилися б кошти в розмірі 600 млрд дол. США, при цьому 125 млрд дол. — у вигляді грантів та концесій. Звичайно, вільних коштів у зазначених розмірах у світі немає, оскільки ці суми зістав­ні з масштабами світових прямих іноземних інвестицій, які зро­сли з 202 млрд дол. США у 1990 р. до 1271 млрд дол. США у 2000 р. Тому чимало нерозв’язаних екологічних проблем минуло­го століття перейшло в нинішнє. Детальніше уявлення про рішен­ня зазначеної конференції студент може отримати з монографії «Глобалізація і безпека розвитку» за редакцією О. Г. Білоруса [4, с. 587—607].

Самостійно вивчаючи останнє питання теми, радимо звернути увагу на два його аспекти. З одного боку, важливо виявити особливості етики діяльності і соціальної відповідальності зарубіжних корпорацій в Україні. Насамперед вони стосуються екологіч­ної безпеки України, яка є густонаселеною країною з великим техногенним навантаженням на її території. Варто зважувати і на зобов’язання України стабілізувати до 2010 р. викиди в атмосферу газів, що спричиняють парниковий ефект, на рівні 1990 р. Ці зобов’язання наша країна взяла на себе на конференції в Кіото в 1997 р. Окрім того, міжнародні корпорації проводять в Україні значну діяльність у контексті соціальної відповідальності. Це можна з’ясувати з кейсу «Чумак», в якому проілюстровано діяльність шведсько-українського спільного підприємства, розташованого в Новій Каховці.

З іншого боку, дедалі більшого значення набуває дотримання міжнародних етичних вимог українськими фірмами, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. У цьому зв’язку заслуговує на увагу досвід компанії «Норд» (м. Донецьк). Група «Норд» — крупний виробник побутових холодильників в Україні, з обсягом випуску 500 тис. шт. на рік. 30 % своєї продукції «Норд» реалізує в Україні, 40 — експортує в країни СНД, 25 — у країни Західної Європи, а решту — 5 % — в африканські країни та на Близький Схід. Саме стандарти західноєвропейських країн спонукали «Норд» освоїти випуск озонобезпечних холодильників VITA NOVA, де використовуються екологічно чисті речовини. Реконструкцію виробництва було завершено наприкінці червня 2001 р., і тепер у виробництві холодильників застосовується безпечний хладон R-134А замість небезпечних хладонів R-12, R-13 та R-113. Загальні інвестиції на реконструкцію становили 19,2 млн дол. США, у тому числі грант ЄБРР — 9,8 млн дол., кредит ЄБРР — 6,1 млн дол., кошти самого підприємства — 3,3 млн дол. США [Українські ділові новини, 25.06.2001, с. 7].

Приклади з господарської практики

Кейс: « Чорнобильська атомна електрична станція » *

Чорнобильська атомна електростанція (ЧАЕС) була однією з найпотужніших в Європі наприкінці минулого століття (4 млн кВт). Чотири її блоки з уран-графітовими реакторами РБМК-1000 були введені в дію в період 1978—1980 рр.

26 квітня 1986 р. близько першої години ночі в процесі здійснення третьої спроби сумнівного експерименту без узгодження з розробниками реактора, вченими-атомниками, Міністерством енер­гетики та електрифікації СРСР і Держатомнаглядом СРСР та в результаті численних порушень і помилок керівництва станції і працівників 4-го блоку стався відкритий вибух реактора цього блоку. Варто зазначити, що навіть представники Держатомнагляду СРСР, що перебували в цей час на ЧАЕС, не знали про експеримент. Цей вибух згодом було кваліфіковано як найбільша глобальна техногенна катастрофа в історії людства, оскільки він спричинив величезне радіоактивне забруднення не лише прилеглих територій України, Білорусії та Росії, а й розповсюдження радіонуклідів атмосферними потоками по всьому світу. Окрім того, ця катастрофа викликала в багатьох розвинутих країнах сер­йозний рух проти використання діючих і будівництва нових атомних електростанцій, наростання психологічних факторів захворюваності. У звіті Чорнобильського комітету ООН сказано: «Як відсутність правдивої інформації, так і її перекручене надання формують у населення комплекс «жертви Чорнобиля», у результаті чого кілька поколінь людей живуть з упередженням, що вони неодмінно захворіють. Саме цей фактор психологічної тривоги особливо впливає на зростання загальної захворюваності».

На думку тодішнього Голови Ради Міністрів СРСР М. І. Риж­кова, яку він висловив 14 липня 1986 р. на засіданні Державної комісії з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, аварія на ЧАЕС була невипадковою, а атомна енергетика з певною невідворотністю прямувала до такої важкої події. Подібної позиції дотримувались і деякі провідні вчені в цій галузі того часу. Зокрема, академік В. А. Легасов після відвідання ЧАЕС зробив однозначний висновок, що Чорнобильська аварія — це апофеоз, вершина всього того неправильного ведення господарства, яке здійснювалось у нашій країні протягом десятків років. Існували і протилежні погляди, що вважали аварію трагічною випадковістю. Серед прибічників цих поглядів був Президент АН СРСР тих часів, директор Інституту атомної енергетики ім. І. В. Курчатова, один з провідних у світі вчених-ядерників академік А. П. Алек­сандров, чимало представників партійної і державної еліти Радянського Союзу, в тому числі України. Представники цієї групи сумували за тим, що не виправдались очікування високої безпечності атомних електростанцій, рівень якої, за крилатим висловом А. П. Александрова, був цілком достатнім для спорудження такої станції навіть на Красній площі в Москві.

Як відомо, створення атомної енергетики в СРСР, США, інших країнах було спробою використати військові ядерні розробки у «мирних цілях». Однак у США АЕС будувались переважно у віддалених районах, оснащувались водо-водяними реакторами і так званим контайментом — надміцним герметичним «ковпаком», який споруджувався над реактором. Це в 1,5—2 рази збіль­шує вартість будівництва, однак кардинально розв’язує проблему безпеки. В умовах дефіциту ресурсів у 60-ті роки і запевнень впливових вчених-ядерників вище політичне керівництво СРСР прийняло рішення про спорудження спрощених варіантів АЕС у густонаселених районах країни. Пропозиція керівництва Міністерства середнього машинобудування СРСР про розвиток атомної енергетики в малозаселених районах за принципом енергополісів не дістала підтримки. Згодом було прийнято рішення про передачу майже всіх АЕС з відання Мінсередмашу СРСР, яке мало величезний досвід здійснення ядерних проектів і найкваліфікованіший персонал у цій сфері, до Міністерства енергетики та електрифікації СРСР. АЕС вважались секретними об’єктами і не підпорядковувались республіканським міністерствам енергетики. Право контролю в Україні за будівництвом і експлуатацією АЕС мали лише відділи оборонної промисловості та енергетики ЦК Компартії України і відповідні секретарі ЦК, яким були підпорядковані ці відділи. Однак від даної управлінської функції відділи і вище керівництво України були фактично усунуті. Тому Голова Ради Міністрів України О. П. Ляшко про аварію на ЧАЕС довідався від союзного прем’єра М. І. Рижкова через 2 години. Створення Держатомнагляду СРСР також не вирішило проблем компетентного управління АЕС.

Матеріали кримінальної справи з Чорнобильської аварії, що включають 57 томів і знаходяться в архіві Верховного Суду Росії, переконливо свідчать про те, що передумови катастрофи були створені задовго до 26 квітня 1986 р. Директор ЧАЕС В. Брю­ханов, теплотехнік за освітою, який добре опанував теплогенератори і набув досвіду управління тепловими електростанціями, підписав акт прийому 4-го блоку в експлуатацію з оцінкою «добре» без перевірки однієї із систем безпеки, що категорично заборонено правилами експлуатації ядерної установки. Головним інженером станції було призначено М. Фоміна, який працював до цього начальником районних електромереж у м. Кобеляки Полтавської області. Трапилось так, що ЧАЕС була єдиною в СРСР станцією, де директор і головний інженер не були фахівцями-ядерниками. Саме М. Фоміну належала ідея експерименту із впровадженням режиму «вибігу», тобто виробленням турбогенераторами електроенергії після припинення подачі пари на лопатки їх турбін. Він прагнув обійняти посаду директора ЧАЕС, про що знали не лише працівники станції, а й Міненерго України, яке планувало призначити його директором Хмельницької АЕС. Програма експерименту була розроблена ... бригадним інженером-електриком «Донтехенерго» (м. Горлівка) Г. Метленко і власноруч затверджена М. Фоміним. Вона охоплювала монтаж і підключення саморобного керуючого приладу (так званого блоку вибігу). Про це нічого не знав начальник зміни («нічний директор» станції) Б. Рогожкін, а також начальник реакторного цеху О. Коваленко.

У матеріалах кримінальної справи є чимало свідчень про утис­кання критики в процесі управління ЧАЕС, панування на підприємстві патріархально-селянських стосунків. ЧАЕС посідала перше місце в «секретній» зведеній таблиці Міненерго СРСР за показником «п’яних інцидентів», тобто за кількістю випадків вживання алкоголю безпосередньо на робочих місцях. Матеріали справи містять також остаточні висновки причин аварії, які були сформульовані до 11 травня 1986 р. У документі № 29 від 7.06.1986, зазначається, що загальною причиною аварії була низька культура працівників АЕС. Йдеться не про кваліфікацію, а про культуру роботи, внутрішню дисципліну і відчуття відповідальності. Документ № 31 від 11.05.1986 містить таку оцінку: «Вибух відбувся внаслідок грубих порушень правил роботи, технології і недотримання режиму безпеки при роботі 4-го блоку АЕС». Головний конструктор реактора РМБК академік М. Доллежаль так прокоментував причини аварії: «На Чорнобильській станції був жахливий персонал, ми безрезультатно звертались до всіх інстанцій, говорили про халатний режим експлуатації. У трагічний день у ході чергового експерименту реактор загнали в режим кавітації. Потім дарма гасили, дарма сипали пісок — у результаті над всім світом рознісся радіоактивний аерозоль». Показовим також був коментар згаданого академіка А. П. Александрова: «А там (на блоці. — Є.П .) не було тільки захисту від дурня, що задумав відключити захист заради свого експерименту».

Масштаби аварії було оцінено не відразу. Насамперед сама аварія на секретному союзному об’єкті старанно приховувалась. Адже перші повідомлення про радіоактивне забруднення атмо-
сфери надійшли від лабораторії університету м. Упсала (Швеція) вже 26 квітня 1986 р. Перше офіційне повідомлення про аварію в оптимістичному варіанті містилось у газеті «Правда» лише 30 квітня, в якому зазначалось, що радіаційна ситуація стабілізована. Однак, за даними МАГАТЕ, на території ЧАЕС рівень радіації досягав 5 тис. мікрорентген на годину, у Києві — 220, у Москві — 11, у Лондоні — 6. Через зміну напряму вітру в ніч на 1 трав­ня на Київ у столиці України було відмінено етап знаменитої в ті роки велогонки Миру, однак святкова першотравнева демонстрація відбулась вчасно за участю вищих керівників республіки і тривала 1 годину 50 хвилин. Навіть фахівці-атомники та енергетики не усвідомлювали масштабів катастрофи. Наприклад, Міністр середнього машинобудування СРСР, Тричі Герой Соціалістичної Праці Є. П. Славський заспокоював керівника опера­тивної групи Політбюро ЦК Компартії України О. П. Ляшка і пропонував йому: «Та не лякайте. Я ось приїду і своєю сідницею закрию вам реактор». А союзний Міністр енергетики А. І. Майо­рець, колишній директор Запорізького трансформаторного заводу, на засіданні Державної комісії 2 травня не лише переконував присутніх у досягнутих успіхах з ліквідації аварії, а й назвав терміни введення в експлуатацію 5-го і 6-го блоків за планом.

Незважаючи на складні умови після аварії і припущені помилки, було здійснено величезну роботу з ліквідації її наслідків. 27 травня протягом 2,5 години евакуювали населення м. Прип’яті в кількості 60 тис. осіб. У травні з Києва було вивезено 360 тис. дітей та 140 тис. їхніх матерів. Неоцінненим є внесок пожежних, військових, будівельників, шахтарів та інших працівників. П’ять тисяч солдат у вересні скинули з дахів прилеглих приміщень 300 т радіоактивного графіту і металевих комплектів з ядерним пальним, які створювали в цих місцях радіоактивний фон у 10 тис. рентген на годину. Вони отримали по тисячі карбованців і були демобілізовані з опроміненням від 20 до 40 бер, тому переважна їх частина померла через 5—7 років. Величезна робота, що дістала схвальну оцінку відомого фахівця в галузі радіаційної медицини доктора Гейла, була проведена медичними працівниками. Нарешті, прийняття в експлуатацію наприкінці листопада 1986 р. спеціального об’єкта «Саркофаг», який було зведено над законсервованим 4-м блоком, означало стабілізацію радіаційної обстановки в регіоні.

У наступні роки довелось збудувати нове місто Славутич, в якому розмістився персонал, що обслуговував три працюючі блоки ЧАЕС. Після отримання незалежності Україна втратила союзну підтримку для обслуговування 4-го блоку, а Чорнобильська катастрофа набула політичного забарвлення. У грудні 1991 р. Верховна Рада України за пропозицією голови Комісії з питань Чорнобильської катастрофи В. Яворівського прийняла рішення притягти до кримінальної відповідальності колишніх керівників України за їхні дії після аварії. Згодом Прокуратура закрила цю справу спочатку «за давністю», а потім через шість років — «за відсутністю складу злочину».

Міжнародна громадськість була стурбована подальшою експлуатацією ЧАЕС. Розвинуті країни пропонували свою допомогу в закритті ЧАЕС і подоланні енергетичного дефіциту. 15 грудня 2000 р. ЧАЕС була урочисто виведена з експлуатації, незважаючи на заперечення фахівців-енергетиків і жителів м. Славутич. Мер цього міста Володимир Удовенко так висловив свою позицію: «Зупинка станції не була підготовлена як у технічному плані, так і в соціальному. Все робилось, як завжди: спішно і з єдиною метою — якомога швидше натиснути «кнопку». Адже навіть сьогодні, в середині 2003 р., немає не тільки державної програми і проектно-кошторисної документації, але навіть концепції зняття з експлуатації Чорнобильської станції».

Подальше обслуговування ЧАЕС потребує значних ресурсів, насамперед на зведення над 4-м енергоблоком другого саркофага «Арка» з надміцного скла, другого сховища відпрацьованого ядерного палива і т. ін. Адже в об’єкті «Укриття» залишається 95 % палива, що знаходилось у реакторі на момент аварії. У 2002 р. для виведення станції з експлуатації було потрібно 416 млн грн. У бюджеті України передбачалось 228,4 млн грн, а фактично профінансовано лише 161 млн грн. Потреби на 2003 р. становлять 347 млн грн, а в бюджеті заплановано 248 млн грн. У цих умовах західні партнери-підрядчики, що виграли тендери, відмовляються від поставок устаткування. Суперечності між Верховною Радою і Держмиткомом України про оподаткування вантажів ЧАЕС зупинили їх розмитнення. Таким чином, ЧАЕС досі залишається небезпечним ядерним об’єктом, наслідки існування якого, на думку Міненерго Росії, є непередбачуваними. Однак західні країни не поспішають виконувати взяті на себе зобов’язання щодо виведення станції з експлуатації і введення в дію замінюючих енергопотужностей.

Чимало проблем існує і в місті енергетиків — Славутичі. Хоча в цьому місті утворено вільну економічну зону, проблеми зайнятості його населення загострюються. У місті розпочато будівництво волоконно-оптичного кабелю у співдружності з британською фірмою «Р-Е інтернешнл» у межах міжнародного проекту в галузі ядерної енергетики Міністерства торгівлі і промисловості Великобританії. Реалізація проекту не лише докорінно підвищить якість національного і міжнародного зв’язку, інтернет-послуг, а й створить 200—300 постійних робочих місць у регіоні. Британці також планують надати допомогу у створенні кредитної спілки. Однак понад 5 тис. працівників, що втратили роботу на ЧАЕС, залишаються безробітними. Тому місцева влада наполегливо шукає зарубіжних і вітчизняних інвесторів для розвитку бізнесу в місті.

Кейс: « Локхід Мартін » *

Компанія «Локхід Мартін» розташована у м. Сіетлі (США) і є відділенням міжнародної корпорації «Локхід». Ця компанія відома у світі своїм досвідом планування кар’єри робітників («синіх комірців»). Важлива роль у цьому процесі належить формуванню етичних стосунків у компанії шляхом опанування кожним працівником так званого кодексу етики, який отримує кожен з них при вступі на роботу до «Локхід Мартін». Нижче наведено текст цього кодексу:

Шановні колеги!

Lockheed Martin дотримується найвищих стандартів етичної поведінки в кожній справі спільно з усіма партнерами-працівниками, споживачами, громадськістю, постачальниками та акціонерами.

Як новий член родини Lockheed Martin ви незабаром отримаєте примірник книги «Дотримання норм. Кодекс етики та ведення бізнесу Lockheed Martin». Кодекс також можна прочитати на web-сторінці в Інтернеті: http://www.imco.com .

Для того щоб стати провідною світовою компанією ХХІ ст., Lockheed Martin повинна дотримуватися високих норм етики бізнесу у США та інших країнах, в яких веде бізнес. У діяльності ми керуємося такими етичними принципами і цінностями.

Чесність : бути правдивими у всіх наших зусиллях; бути чесним і відвертим один з одним, а також нашими клієнтами, громадськістю, постачальниками та акціонерами.

Цілеспрямованість : казати те, що думаємо; виконувати те, що обіцяємо; відстоювати те, що вважаємо правильним.

Повага : ставитися один до одного з гідністю і справедливістю, цінуючи розмаїття персоналу та унікальність кожного працівника.

Довіра : формувати довірливі стосунки через роботу в командах та відкрите спілкування.

Відповідальність : не боятись обговорювати і звітувати про проблеми на робочих місцях, порушення закону, нормативних актів та політики компанії, у разі сумніву радитися з іншими.

Громадський обов’язок : дотримуватись усіх законів США, а також тих держав, де є наш бізнес; робити все від нас залежне для поліпшення суспільства, в якому ми живемо.

Норм Августін, голова ради директорів
Ванс Кофман, виконавчий директор.

Кейс: « Південна їжа » *

«Чумак» — це торговельна марка спільного шведсько-укра­їнського підприємства «Південна їжа» ( South Foods Inc. ), створеного 29 травня 96 р. 76 % акцій цього підприємства належать шведській харчовій компанії «Опівнічне сонце» ( Midnight Sun Inc. ), створеній ще в 1930 р. для виробництва джемів з лісових ягід (морошки, брусниці, журавлини та ін.), а решта — Фонду державного майна України. Компанію очолюють двоє шведських громадян — діти керівників шведської сімейної компанії, які набули в цій компанії певного досвіду роботи до поїздки в Україну. Напрям діяльності підприємства — виробництво кетчупів, майонезів, соків, консервованих огірків, помідорів та ін.

Йохан Боден (1971 р. народження) закінчив школу фінансів і маркетингу у Стокгольмі, багато подорожував по світу у справах фірми. На його думку, щоб розпочати бізнес, треба бути молодим і наївним. У юності бачиш тільки можливості, а зрілий вік відкриває очі на безліч проблем. Карл Стурен (1974 р. народження) закінчив коледж природничих наук у м. Вісбі та паралельно зі службою в армії (кавалерія) — військову академію. Боден постійно мешкає в Україні з 1996 р., а Стурен — з 1994-го. Боден керує функціональними підрозділами фінансів, маркетингу та збуту, які мають своїх українських директорів. Стурен спрямовує діяльність агроцентру, Каховської фабрики та Скадовського заводу, які очолюються також українськими керівниками.

Створенню спільного підприємства передувала дворічна діяль­ність Стурена в Україні та інших країнах за дорученням шведської компанії. За цей час він відвідав 32 харчових підприємства в Україні, побував у Молдові, Румунії, Македонії. Створене ним спільне підприємство в Києві його не задовольнило. Інвестори вирішили працювати в регіонах, де темп життя спокійніший, західний бізнесмен стає основним платником податків і може без будь-яких хабарів домогтися належної поваги до себе з боку місцевої влади. За місцевого наставника Карла став Віктор Пляшечук — полковник у відставці, який згодом обійняв посаду першого заступника директора компанії та директора агроцентру. Стурен називає його «українським батьком».

Реконструкцію Каховської фабрики і введення її в дію було здійснено протягом 10 днів після створення СП. Через вісім тижнів вдалось подолати дві соціальні проблеми: пияцтво та крадіжки. Для цього довелось звільнити кількох працівників, створити сучасні за європейськими вимогами умови праці і соціально-побутові умови, сплачувати належну зарплату в межах 150—300 грн на місяць. Харчування в їдальні безкоштовне. Вздовж виробничих корпусів висаджуються шпалери трояндових кущів.

На підприємстві працюють чимало колишніх офіцерів, які, на думку керівництва, можуть створити належні порядки. Однак його не вдається забезпечити при збиранні урожаю огірків, під час якого тимчасові робітники витоптують гудину і фірма втрачає до 40 % врожаю. Однак, незважаючи на ці та інші проблеми, компанія є цілком успішною, про що свідчить збільшення обсягу продажів за перші два роки до 1,5 млн дол. на місяць. Покупцями продукції з торговельною маркою «Чумак» стали мільйони людей. З травня по жовтень на постачання сировини для підприємства працює близько 40 тис. працівників інших підприємств. Знач­на частина продукції експортується до Росії та Білорусі. «Чу­мак» не лише найбільший платник податків у Херсонській області, а й спонсор фестивалю «Таврійські ігри». Прибуток реінвестується у розвиток компанії. Її керівники готові навіть підписати документ про те, що протягом наступних 20 років вони зобо­в’язуються спрямувати весь прибуток на розвиток підприємства.

При створенні власної торгової марки, слогану «З лану до столу», а також символу фірми — колеса чумацького воза, було зроблено ставку на історію України та любов до неї її громадян. При створенні нової продукції в процесі її дегустації бере участь населення Каховки. Скажімо, при куштуванні понад 100 зразків майонезу для подальшої доробки було відібрано лише 10 найбільш популярних, з яких після повторної дегустації залишили для виробництва лише один вид.

Боден і Стурен достатньо опанували російську й українську мови, роблять ставку на український персонал. На їхню думку, іноземні фахівці можуть допомогти в розробці ідей розвитку бізнесу, розробити рецептури, але керувати у державі з іншим менталітетом вони неспроможні. Тому значні кошти вкладаються у навчання і розвиток персоналу. Зокрема, двоє працівників відділу маркетингу успішно закінчили в Міжнародному інституті бізнесу (м. Київ) престижну англомовну програму Привілейованого інституту маркетингу (Великобританія), яку опановують фахівці більше ніж у 40 країнах світу. А на запитання про те, як довго вони збираються працювати в Україні, шведи дали відповідь з українським гумором: «Того ніхто не знає, — сказав Й. Боден, — якби ми з Карлом жили у в’язниці, то відповідь на це запитання випливала б з терміну ув’язнення. Але ми люди вільні. Проте ціл­ком певно можемо сказати, що залишатимемося в Україні доти, доки існуватиме «Чумак». Ми любимо свою компанію і не маємо планів виїжджати».

Контрольні запитання

1. У чому полягають особливості міжнародної етики?

2. Які особливості притаманні соціальній відповідальності ТНК?

3. Які існують принципи міжнародної ділової етики?

4. Як впливає національний менталітет на міжнародний бізнес-етикет?

5. У чому полягає відмінність американської та японської ділової етики?

6. Як пов’язані національні культури із соціальною відповідальністю міжнародних компаній?

7. У чому полягають особливості статусу жінки-менеджера в міжнародних корпораціях?

8. В яких країнах жінки-менеджери мають кращу перспективу для службового просування: Японія, США, Південна Африка, Україна?

9. Які існують бар’єри для просування жінок-менеджерів у міжнародних корпораціях?

10. Які перспективи посилення ролі жінок у міжнародному менеджменті?

Навчальні завдання для самостійної роботи

1. На основі опанування літератури та узагальнення практики бізнесу назвіть п’ять правил, що входять до складу міжнародного ділового етикету.

2. Знайдіть два переконливих приклади соціальної відповідаль­ності українських відділень міжнародних корпорацій.

3. Наведіть по три сильні і слабкі сторони менеджера-жінки у міжнародних корпораціях.

4. Знайдіть приклад успішної української жінки-менеджера у сфері міжнародного бізнесу.

5. Запропонуйте дві-три поради жінкам-менеджерам для просування в міжнародному бізнесі.

6. Знайдіть приклади соціальної безвідповідальності в кейсі «ЧАЕС».

7. Знайдіть аргументи на користь випадковості Чорнобильської аварії.

8. Сформулюйте принципові відмінності радянського і західного підходів до розвитку ядерної енергетики.

9. Знайдіть приклади соціальної відповідальності в кейсі «ЧАЕС».

10. Сформулюйте етичні принципи діяльності шведсько-україн­ського спільного підприємства «Південна їжа» (м. Каховка).

Тести

Одиничний вибір (правильно — помилково)

1. Американські корпорації прагнуть замість хабарів місцевим чиновникам надавати субсидії для розв’язання проблем у приймаючих країнах.

2. Жінки мають більшу інтуїцію, ніж чоловіки. Вони володіють шостим чуттям, яке називають жіночою інтуїцією.

3. Чоловіки вимогливіші до себе і карають себе частіше, ніж жінки.

4. Жінки і чоловіки однаково емоційні під час розмови.

5. Проект «Всесвітньої угоди» щодо дотримання міжнародними корпораціями принципів соціальної відповідальності було проголошено К. Ананом на Генеральній асамблеї в 1999 р.

Множинний вибір

1. У результаті досліджень Д. Тенен було встановлено, що в процесі комунікацій ... намагаються підкреслити свій статус і незалежність у той момент, як ... під час розмови прагнуть передусім встановити контакт.

а) чоловіки, жінки;

б) японці, американці;

в) жінки, чоловіки;

г) американці, японці;

д) вищі керівники, нижчі керівники.

2. «Золоте правило» етичної поведінки, яке приписує поводити себе стосовно інших так, як ми хотіли б, щоб вони ставились до нас,  сформульовано ...

а) релігією;

б) Кітом Девісом;

в) Леоном Салліваном;

г) ООН;

д) кимось іншим.

3. ... модель службового просування жінок по щаблях менеджменту в міжнародних корпораціях ґрунтується на визнанні рівних можливостей чоловіків і жінок.

а) рівноправна;

б) компліментарна;

в) внескова;

г) материнська;

д) швидка.

4. Концепція про те, що бізнес має лише одну відповідальність — працювати заради інтересів акціонерів — вперше була сформульована ...

а) Ф. Тейлором;

б) Г. Фордом;

в) А. Файолем;

г) У. Вандербілдом;

д) М. Фрідманом.

5. Рішення головного інженера ЧАЕС М.Фоміна провести експеримент на 4-му блоці в ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. з позицій концепції соціальної відповідальності слід кваліфікувати як ...

а) протидія;

б) оборона;

в) пристосування;

г) сприйняття;

д) безвідповідальність.

6. Відсутність правдивої інформації, з одного боку, а також перекручена її подача, з іншого, — формує у населення комплекс ... ... , у результаті чого в нього виникає психологічна невідворот­ність захворювання.

а) недовіри владі;

б) недовіри корпораціям;

в) власного безсилля;

г) жертви Хіросіми;

д) жертви Чорнобиля.

7. Турбота про зменшення забруднення довкілля транспортними засобами корпорації « Лукойл » у моделі Вінтера належить до функції ...

а) виробництва;

б) зовнішніх зв’язків;

в) кадрів;

г) фінансів;

д) організації.

8. На ділових зустрічах співробітники уважніше слухають ..., ніж ...

а) чоловіків, жінок;

б) жінок, чоловіків;

в) американців, японців;

г) німців, французів;

д) колег, підлеглих.

9. Концепція ... ґрунтується на рівній відповідальності у відшкодуванні збитків тими, хто завдає шкоди іншим, незалежно від релігійних вірувань і культурних уподобань.

а) утилітаризму;

б) сприйняття;

в) пристосування;

г) оборони;

д) справедливості.

10. З погляду міжнародних корпорацій найгострішою етичною проблемою в їх співпраці з компаніями країн з перехідною економікою є ...

а) сексуальні домагання місцевого персоналу;

б) інтелектуальне піратство;

в) дискримінація місцевого персоналу;

г) дискримінація експатріантів;

д) дискримінація національних меншин.

Збіг

1. Соціальний маркетинг.

А. Зобов’язання менеджера розрізняти правильні і помилкові рішення.

2. Етика.

Б. Ініціатива корпорацій у розв’язанні соціальних проблем суспільства.

3. Юридична відповідаль­ність.

В. Пошук рішення, яке приносить користь більшості причетних до нього людей.

4. Соціальна відповідаль­ність.

Г. Дотримання вимог законодавчих норм.

5. Утилітаризм.

Д. Врахування загальнолюдських цінностей і моральних норм.

Завершення

1. Прийняття в 1977 р. ... ... законодавчого акта про практику корупції в іноземних країнах було зумовлено розголосом негативних явищ підкупу керівництвом корпорації ... вищих державних посадовців ... .

2. Дослідження взаємозв’язку між корупцією та економічним розвит­ком виявило ... ... вплив на ... ... ... країни.

3. Нормативні вимоги щодо етичності поведінки менеджерів у приймаючій країні з боку законодавства ... країни ... ... , ніж у своїй країні, тобто існують ... етичні стандарти.

4. Складність розмежування ... від звичайних дружніх стосунків між представниками різних культур потребує від учасників, з одного боку, шукати відповіді на запитання, що стоїть за ..., а з іншого — знаходити переконливі форми ... від цих ... .

5. Відповідно до останніх досліджень ... роблять більше прямих заяв, котрі поєднуються з тим, що ... частіше конфліктують і більше створюють проблем, ніж ... .

Термінологічний словник ключових понять

Дискримінація — проведення відмінностей між різними людьми в процесі їхньої діяльності за непрофесійними критеріями: стать, раса, вік, національність, вірування, стан здоров’я і т. ін., що не мають відношення до виконання ними своїх службових обов’язків.

Дискримінація позитивна (перевернута) — надання певних переваг тим чи іншим соціальним групам, що постраждали ву минулому від дискримінації, шляхом надання пільг у найму на роботу, призначення на посади представників цих груп навіть у випадках, коли є кваліфікованіші кандидати.

Екологічний менеджмент — система управлінських інструментів, що регулюють вплив діяльності організації на навколишнє середовище.

Еколометрика — перетворення екологічних вимог суспільства на універсальну мову кількісних показників діяльності корпорації, що використовуються в практиці прийняття і реалізації управлінських рішень.

Етика бізнесу — система моральних зобов’язань розрізняти і враховувати в процесі прийняття рішень правильні і помилкові поведінку і вчинки.

Міжнародна ділова етика — різновид етики, що ґрунтується на дотриманні міжнародних нормативно-правових актів, традицій та звичаїв.

Міжнародна допомога — матеріальні, фінансові, інформаційні ресурси, що надаються безкоштовно або на пільгових умовах міжнародними організаціями чи корпораціями окремим країнам або регіонам для розв’язання невідкладних проблем чи прискорення їх соціально-економічного розвитку.

Міжнародна корупція — підкуп міжнародними корпораціями, урядовими і неурядовими організаціями інших країн посадових осіб органів державної влади й управління приймаючих країн з метою прийняття рішень на користь цих організацій.

Міжнародна мережа екологічного менеджменту — всесвітній союз некомерційних ділових асоціацій у галузі екологічного менеджменту і сталого розвитку.

Міжнародна репутація фірми — громадська думка в двох або біль­ше країнах про діяльність міжнародної компанії.

Міжнародний діловий етикет — встановлений міжнародними традиціями порядок поведінки, форм спілкування, яких дотримуються в офіційних відносинах учасники міжнародного бізнесу.

Міжнародні принципи корпоративної соціальної відповідальності — основоположні правила ведення бізнесу, яких неухильно дотримуються транснаціональні корпорації по всьому світу.

Міжнародні стандарти екологічного менеджменту ISO - 14000 — система вимог до екологічної діяльності організацій, що сформульована міжнародною організацією стандартів у стандартах серії ISO-14000 (14001—14050).

Міжнародні хабарі — грошові і негрошові винагороди чи послуги, що надаються міжнародними корпораціями посадовим особам органів державної влади та управління приймаючої країни як оплата злочинних дій цих осіб в інтересах корпорації, що караються законом цієї країни.

Модель Вінтера — концепція доктора Вінтера для комплексної розробки екологічної політики й організаційної системи менеджменту таким чином, щоб однаково ефективно досягати комерційних і екологічних цілей.

Політика позитивної дії — система управлінських інструментів, інституціональних і етичних дій щодо усунення дискримінації в бізнесі і дотримання виключно професійних критеріїв при наборі, призначенні, адаптації, просуванні і звільненні персоналу.

Сексуальні домагання — неспровоковані сексуальні зазіхання, спро­би досягти прихильності та інші словесні і фізичні дії сексуального характеру, спрямовані на працівника, які справляють вплив на його (її) діяльність і подальшу кар’єру.

Система екологічного менеджменту — сукупність взаємозв’я­заних ланок менеджменту в організації, що забезпечують виконання нею заздалегідь прийнятих екологічних зобов’язань відповідно до міжнародних стандартів ISO-14000.

«Скляна стеля» — невидимий бар’єр, що перекриває жінкам шлях до вищих посад у бізнесі внаслідок соціальної дискримінації.

Соціальна безвідповідальність — ігнорування організаціями негативних наслідків ведення свого бізнесу для суспільства в цілому, включаючи своїх працівників.

Соціальна відповідальність — певний рівень добровільного реагування організації на соціальні проблеми розвитку суспільства.

Рекомендована література до теми

1.  Винтер Г . Модель экологического менеджмента: Пер. с англ. — Минск: УП «Технопринт», 2001. — 320 с.

2.  Герет Т. М ., Клоноскі Р. Дж . Етика бізнесу: Пер. з англ. — К.: Основи, 1997. — 214 с.

3.  Гіл , Чарлз В. П . Міжнародний бізнес: Конкуренція на глобальному ринку: Пер. з англ. — К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001. — С. 108—110.

4. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук’яненко та ін.; Кер. авт. кол. і наук. ред. О. Г. Білорус. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 540—607.

5.  Гончаров В. В . Руководство для высшего управленческого персонала: В 2-х т. — Т. 1. Опыт лучших промышленных фирм США, Японии и стран Западной Европы. — 2-е изд., доп. — М.: МНИИПУ, 1997. — С. 695—718.

6.  Дэниелс Дж. Д ., Радеба Ли Х . Международный бизнес: Внешняя среда и деловые операции. — М.: Дело, 1994. — С. 97—98, 379—380, 415—416.

7.  Кредісов А. І ., Панченко Є. Г ., Кредісов В. А . Менеджмент для керівників. — К.: Т-во «Знання» КОО, 1999. — С. 67—84.

8. Международный менеджмент: Учеб. для вузов / Под ред. С. Э. Пивоварова, Д. И. Баркана, Л. С. Тарасевича, А. И. Майзеля. — СПб.: Питер, 2000. — С. 559—567.

9. Менеджмент: Пер. с англ. — М.: ЗАО «Олимп-Бизнес», 1999. — С. 303—307, 349—356, 394—395, 625—628.

10.  Панченко Є. Г . Міжнародний менеджмент: Навч. посібник. — К.: КДЕУ, 1996. — С. 69—75.

11. Современный бизнес: Учебник: В 2-х т.: Пер. с англ. — М.: Республика, 1995. — С. 134—175.

12. Социальная ответственность: новые требования к бизнесу в постиндустриальную эпоху // Персонал. — 2002. — № 2. — С. 72—78.



* Джерела : Горбалов Б . Головний урок трагедії // Дзеркало тижня. — 26.04.2003. — С. 15; Дружбинський В . 17 років поспіль... // Дзеркало тижня. — 26.04.2003. — С. 1, 14; Ляшко А. П . Груз памяти: Воспоминания. — Кн. 3, 4.  — К.: ИД «Деловая Украина», 2001. — С. 427—453; «Мой долг рассказать об этом…» // Правда. — 20.05.1988. — С. 3—4; Рыжков Н. И . Десять лет великих потрясений. — М., 1997. — С. 320—338; Склярів В. Ф . Завтра был Чернобыль. — К., 1991; Яворівський В . Ланцюгова реакція: Роман-хроніка. — К., 1977. — 214 с.; Яновський С . Правда про Чорнобиль лежить ... у Москві // Дзеркало тижня. — 26.05.2001. — С. 15.

* Джерело : Гріфін Р. В ., Яцура В . Основи менеджменту: Підручник: Пер. з англ. — Л.: Бак, 2001. — С. 63.

* Джерело : Усатий С ., Андрухович В . // Галицькі контракти. — 1998. — № 17. — С. 50—65.

 
загрузка...