загрузка...
Загальні положення - Міжнародний менеджмент PDF Друк e-mail
Менеджмент - Міжнародний менеджмент - Є. Г. Панченко

1. ПРОГРАМА З ДИСЦИПЛІНИ
«МІЖНАРОДНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ»

1.1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Курс «Міжнародний менеджмент» сформувався досить нещодавно, у другій половині ХХ ст., і викладається поряд з курсами «Міжнародний бізнес», «Міжнародна торгівля», «Міжнародні фінанси» у провідних західних університетах і школах бізнесу. Незважаючи на те, що міжнародні компанії у світі діють понад 500 років, до другої половини минулого століття працівників таких компаній не навчали спеціальному міжнародному менеджменту. Вважалось, що знання керівниками загального менеджменту, прикладних міжнародних дисциплін (торгівля, фінанси, митна справа), міжнародного права та досвіду цілком достатньо для ефективного управління міжнародними корпораціями. Однак проведені у другій половині ХХ ст. численні дослідження менеджменту успішних транснаціональних корпорацій показали важливу і дедалі зростаючу роль міжкультурного аспекту управлінської діяльності. З одного боку, у процесі управління відділен­нями міжнародних компаній важливо враховувати особливості національної культури країни, в якій функціонує відділення. З іншого боку, досягнення успіхів у міжнародному бізнесі неможливе без створення багатонаціональних управлінських команд, які включають до свого складу представників різних національних культур. Ефективна діяльність таких команд ґрунтується на використанні сильних сторін представ­ників кожної культури. Таким чином були запропоновані якісно нові інструменти менеджменту, притаманні управлінській діяльності міжнародних корпорацій.

Одним з яскравих прикладів таких досліджень є обстеження керівників і фахівців відомої американської корпорації IВМ у 1968 і 1972 рр. під керівництвом одного з основоположників міжнародного менеджменту Гірта Гофстеда (Нідерланди). Зазначене дослідження [Классики менеджмента, 2001, с. 945—947] було проведено шляхом аналізу відповідей, що містились у 116 000 анкет, кожна з яких включала близько 150 запитань. Анкети містили відповіді працівників 50 професій 56 національностей зі 100 країн 20 мовами, а також кількох сотен вищих менеджерів Міжнародного інституту розвитку менеджменту (Лозанна, Швейцарія). У результаті проведеного дослідження на основі теоретичної релевантності і статистичного зв’язку вдалось виявити чотири «екологічних виміри» національних культур: дистанціювання влади, запобігання невизначеності, рівень індивідуалізму, співвідношення між чоловічими і жіночими прагненнями в процесі праці. Згодом завдяки залученню до досліджень вчених Південної Азії вдалось встановити п’ятий вимір культури — часову орієнтацію. Цей вимір враховує відмінності між коротко- і довгостроковою орієнтацією. Це дозволило ефективніше поєднувати організаційну і національні культури.

Подібні дослідження створили ґрунтовну емпіричну базу для так званого порівняльного менеджменту, який згодом став фундаментом для утворення окремої дисципліни і напряму досліджень під назвою « Міжнародний менеджмент » .

Зауважимо, що цей процес був поступовим. Спочатку в підруч­никах з’явились нові відповідні розділи. Однією з перших праць управлінського напряму, в якій було виокремлено розділ «Міжнародний менеджмент», став найпоширеніший у світі підручник Г. Кунца і Г. Уейріча «Основи менеджменту» 1974 р., який перекладено 13 іноземними мовами [Фалмер Р. М., 1992, т. 1, с. 64]. У підручниках з міжнародного бізнесу з’являються розділи з культурних аспектів управління транснаціональними корпораціями [Rовuск, 1983, р. 401— 428]. Згодом побачили світ і спеціальні під­ручники з міжнародного менеджменту. Одним з найпоширеніших серед них став підручник Р. Ходгетса та Ф. Лютенса , професорів відповідно Міжнародного університету Флоріди та університету Небраска [Hodgetts R, Luthans F., 1991]. Автори виконали великий обсяг досліджень із узагальнення практики міжнародного менеджменту в постсоціалістичних країнах в 90-ті роки, зокрема й в Україні. Третє видання цієї книги 1997 р. містить чимало нових кейсів і матеріалу цього плану. Варто зазначити видання з міжнародного менеджменту, що вийшли в інших країнах. Вони наведені у списку літератури.

На постсоціалістичному просторі курс міжнародного менеджменту вперше почав викладатись в Україні (Київський національ­ний економічний університет, 1993 р.), Російській Федерації (Санкт-Петербурзький університет економіки та фінансів, 1995 р.) та ін. Відповідно з’явились і навчальні видання [Панченко Е. Г. Международный менеджмент, 1996; 2000]. Спочатку в КНЕУ курс «Міжнародний менеджмент» викладався як дисципліна спеціалізації для економістів-міжнародників, а з 2000 р. її було включено до складу нормативних дисциплін усіх магістерських програм. У 2002 р. на базі використання досвіду КНЕУ Міністерством освіти і науки України затверджено державний стандарт цієї дисципліни.

Курс «Міжнародний менеджмент» віддзеркалює динамічний розвиток методології і практики управління транснаціональними корпораціями. У цьому процесі практикам і теоретикам міжнарод­ного менеджменту доводиться вирішувати чимало складних управлінських проблем. Найважливішими серед них є такі:

  • визначення оптимальної форми міжнародного бізнесу (експорт-імпорт, зарубіжне виробництво та ін.) для конкретної корпорації в умовах швидко змінюваного середовища, оскільки умови функціонування зарубіжних відділень справляють вирішаль­ний вплив на прибутковість їх діяльності;
  • дилема «якість—витрати» і технологічний парадокс міжнародних корпорацій, пов’язаний з тим, що на певному рівні технологічного розвитку поліпшення якості продукції (послуг) супроводжується зниженням затрат на їх виробництво. Тут важливо визначити доцільність досягнення цього рівня;
  • прогнозування змін середовища діяльності міжнародних корпорацій та його основних складових: політики, економіки, технології та соціально-культурної сфери. В окремих країнах ці складові змінюються в різних напрямах, тому перед керівництвом міжнародних корпорацій постає непроста проблема визначення загального впливу змін умов діяльності в конкретній країні при поліпшенні однієї складової (наприклад, політико-правової) і погіршенні іншої (наприклад, економічної, технологічної);
  • виявлення найефективніших шляхів використання загальних функцій менеджменту (планування, організації, управління персоналом, керівництва, контролю) у діяльності конкретної міжнародної корпорації та її відділень у різних країнах. Показовим у цьому плані є приклад неефективного управління паризьким відділенням компанії «Дісней» на початковому етапі за допомогою форм і методів, що були ефективними у США та Японії;
  • пошук нетрадиційних інструментів розв’язання ключових проблем у діяльності міжнародних корпорацій (технологічних, фінансових, соціальних, екологічних тощо). Підвищення вимог суспільства до показників виробничо-господарської діяльності не­рідко виключає з використання певні види устаткування і збільшує ризик господарювання в тих країнах, в яких зазначені вимоги є найвищими. Особливо це стосується екологічних аспектів. Тому в провідних міжнародних корпораціях формуються цілісні системи екологічного менеджменту;
  • визначення шляхів і обмежень інтерналізації та глобалізації, що містять у собі суперечливі явища, зокрема загрозу відставання значної частини країн від розвинутіших держав. Виникає гостра потреба конкретизації загальновідомого підходу Римського клубу « Мислити глобально — діяти локально » відповідно до особливостей кожної країни.

Оскільки в менеджменті не існує єдиного найкращого шляху розв’язання вже зазначених вище та інших проблем теорії і практики управління міжнародними корпораціями, перед менеджерами щоденно виникають суперечливі питання, за появи яких поліпшення одного аспекту діяльності корпорації спричиняє погіршення іншого. Це стосується всіх функцій міжнародного менеджменту, рівнів управ­ління, національних культур. Наприклад, стратегія етноцентризму спрощує управління багатонаціональними корпораціями, оскільки вона базується на однотипних продуктах (послугах), процедурі прийняття рішень та інших інструментах управління. Однак така стратегія може призвести до протиріччя між єдиними підходами компанії і місцевою культурою, в результаті чого виготовлена продукція не відповідатиме потребам місцевих споживачів, а процедури прийняття рішень суперечитимуть національним традиціям і т. ін. За таких умов стратегія поліцентризму виглядає привабливішою, оскіль­ки ґрунтується на ретельному пристосуванні до місцевих умов. Однак у такому разі виникає потреба у розробці великої кількості продуктів, запровадженні значної кількості процедур, залученні різних організаційних структур та ін., що ускладнює взаємозв’язки і координацію діяльності різних відділень міжнародної корпорації.

Подібні суперечливі питання виникають за реалізації всіх функцій міжнародного менеджменту і при розв’язання будь-якої ключової проблеми. Тому для менеджерів міжнародних корпорацій потрібно ретельно зважувати переваги і слабкості кожного альтернативного підходу до вирішення тієї чи іншої проблеми.

Міжнародний менеджмент як галузь науки і навчальна дисципліна має різноманітні зв’язки з іншими галузями знань. Насамперед, вона ґрунтується на загальному менеджменті, оскільки уособлює особливості використання загальних концепцій та ідей управління в практиці керівництва міжнародними корпораціями. Відповідно і розділи (функції) загального менеджменту стають методологічною основою відповідних розділів міжнародного менеджменту. Скажімо, стратегічний менеджмент як елемент загального управління є базою міжнародних стратегій як частини міжнародного менеджменту. З іншого боку, міжнародний менеджмент є базою більш вузьких міжнародних управлінських дисциплін, наприклад міжнародного стратегічного менеджменту, міжнародного фінансового менеджменту, менеджменту людських ресурсів міжнародних корпорацій і т. ін.

Таким чином, існує своєрідний вертикальний зв’язок від загаль­ного до міжнародного менеджменту і далі до вузькофункціональ­них міжнародних управлінських дисциплін, в якому акцент робиться на сфері (предметі) управлінської діяльності. Горизонтальний зв’язок міжнародного менеджменту пов’язаний з дисциплінами міжнародного характеру — міжнародною економікою, міжна­родним бізнесом, міжнародними фінансами, міжнародним правом, міжнародною торгівлею, міжнародними організаціями тощо.

Управління міжнародними корпораціями є лише частиною міжнародної діяльності, хоча й важливою. Тому практика і теорія цього управління має враховувати закономірності розвитку всієї сфери міжнародних відносин, наприклад, правил і традицій міжнародної торгівлі, міжнародні нормативні акти щодо інтелектуальної (промислової) власності, рішення міжнародних організацій і т. д.

Міжнародний менеджмент пов’язаний також із методологічними і загальноекономічними дисциплінами: економічною теорією та історією, статистикою, бухгалтерським обліком, економікою підприємств, фінансами, банківською справою та ін. Адже без знання цих дисциплін менеджеру міжнародної корпорації неможливо глибоко зрозуміти зовнішнє середовище, в якому функціонує компанія, і спрогнозувати її розвиток, робити правильні оцінки з бухгалтерської й оперативної звітності, виконувати різноманітні розрахунки варіантів рішень і т. ін.

Нарешті, варто згадати про зв’язок міжнародного менеджменту з гуманітарними дисциплінами: іноземними мовами, історією, культурою, політологією, психологією тощо. Без належного опанування цього циклу загальних дисциплін неможливо здійснювати міжнародні комунікації, врахувати культури інших національностей і народностей, ефективно працювати у складі міжнарод­них управлінських команд.

Практичне застосування знань міжнародного менеджменту включає також використання випускниками на різних посадах менеджерів і фахівців (економістів, бухгалтерів, фінансистів, маркетологів) кращого досвіду управління транснаціональними корпораціями як в Україні, так і за її межами. Це стосується започаткування міжнародного бізнесу у країні діяльності компанії, розробки і реалізації корпоративних планів, проектування й удосконалення організаційних структур, набору та розвитку персоналу, форм і методів мотивації працівників, стилів керівництва, організації контролю, вирішення ключових проблем міжнародного бізнесу за сучасних умов глобалізації. Наведемо кілька конкретних прикладів діяльності зарубіжних корпорацій в Україні і вітчизняних фірм за кордоном.

« Тюменська нафтова компанія — Україна » ( « ТНК — Україна » ) для досягнення своєї мети (25 % паливного роздрібного ринку) скористалась ідеєю створення джоберської мережі. Першою з автозаправних станцій цієї мережі стала відкрита в Алчевську
21 грудня 1999 р. Зараз діє близько 750 таких станцій, а в 2004 р. їх кількість має зрости ще на 300. Одночасно «ТНК — Україна» відповідно до прогресивної практики міжнародного менеджменту дотримується принципів соціальної відповідальності в управлінні Лисичанським нафтопереробним комбінатом (ВАТ «Лінос»). Внутрішньокорпоративна соціальна політика забезпечила в 2001 р. реалізацію соціальних інвестицій на суму понад 7 млн грн. Тільки благодійної допомоги закладам соціальної сфери Луганської області було надано на суму 4,7 млн грн. Завдяки високій кваліфікації фахівців «ТНК — Україна» 18 грудня 2001 р. виграла стокгольмський арбітражний суд при розгляді позову «ТМР-Енерджі Лімітед» з приводу діяльності спільного підприємства «Лисойл», а саме прагнення позивача отримати прибутку на суму 42 млн дол. США. Компанія зважає на місцеві традиції, надаючи житло працівникам «Ліноса»: у 2001 р. 80 сімей підприємства отримали житло.

Іншим прикладом ефективного міжнародного менеджменту в Україні є діяльність ВАТ « Луцький підшипниковий завод » ( « ЛПЗ » ), який входить до складу провідної міжнародної підшипникової корпорації SKF (Швеція) після купівлі 82 % акцій «ЛПЗ» в 1997 р. Серед досягнень працівників цього заводу — впровадження системи управління якістю продукції відповідно до міжнародних стандартів ISO-9002, яка сертифікована відомою у цій сфері фірмою «Тюф-Сертіфіка» (ФРН). На підприємстві силами власних провідних фахівців впроваджено ефективну матрицю відповідальності керівництва за функціонування системи забезпечення якості.

Відомим успішним прикладом адаптації ідей міжнародного менеджменту до українських умов є ЗАТ « Фармацевтична фірма « Дарниця » . По-перше, ця фірма перемагає іноземних конкурентів в Україні за рахунок раціональної стратегії і змін у менеджменті, маркетингу та фінансах. По-друге, на підприємстві впроваджуються сучасні міжнародні фармацевтичні стандарти GМР. По-третє, «Дарниця» налагодила дійове співробітництво з низкою провідних зарубіжних фірм «SAP» (ФРН, програмне забезпечення), «Інжинірингові компанії» (Швейцарія, технічне переозброєння) і т. ін. По-четверте, компанія розширює свою присутність на зарубіжних ринках СНД, Східної та Західної Європи.

 
загрузка...