загрузка...
загрузка...
Державний борг - Фінансове право України PDF Друк e-mail
Право - Фінансове право України - Шкарупа В.К.

1. Державний борг

Поняття державного боргу , відносини, що складають його, у своїй динаміці органічно пов'язані з рядом фінансових та фінансово-правових інститутів і категорій: бюджет, бюджетний процес, бюджетна політика, бюджетний дефіцит, інфляція тощо. Можна стверджувати, що одне явище породжує інше і навпаки.

У вузькому розумінні, державний борг - це сукупність відносин, за якими виникають боргові зобов'язання держави як позичальника, боржника або гаранта погашення позик іншими позичальниками. У широкому розумінні, державний борг - це система фінансових зобов'язань держави, що виникають у результаті здійснення запозичень; із наданих державою гарантій із зобов'язань третіх осіб - суб'єктів господарської діяльності; боргових зобов'язань, прийнятих на себе відповідно до чинного законодавства; сум бюджетних асигнувань, перерахованих із порушенням строків чи в неповному розмірі; суми компенсації за несвоєчасну чи неповну виплату суми платежу юридичним та фізичним особам тощо.

Законодавче визначення державного боргу закріплено в ст. 2 Бюджетного кодексу України. Державний борг (борг Автономної Республіки Крим або борг місцевого самоврядування) - це загальна сума заборгованості держави (Автономної Республіки Крим або місцевого самоврядування), яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (Автономної Республіки Крим або місцевого самоврядування), разом із борговими зобов'язаннями держави (Автономної Республіки Крим чи міських рад), що вступають у дію в результаті виданих гарантій за позиками або зобов'язаннями, що виникають на підставі законодавства або договору. З цього визначення державного боргу зрозуміло, що йдеться і про внутрішній, і про зовнішній державний борг.

Законодавче визначення стосується тільки внутрішнього державного боргу, яке закріплено в ст. 1 Закону України «Про державний внутрішній борг України» від 16 вересня 1992 року, де його визначено як строкові боргові зобов'язання Уряду України у грошовій формі. Цей нормативний акт визначає відносини з внутрішнього державного боргу. Державний внутрішній борг гарантовано всім майном, що перебуває в загальнодержавній власності. До боргових зобов'язань Уряду України належать випущені ним цінні папери, інші зобов'язання в грошовій формі, гарантовані Урядом, а також отримані ним позики. До складу боргових зобов'язань Уряду України включено також частину боргових зобов'язань Уряду колишнього СРСР, прийнятих на себе Україною.

Залежно від терміну дії, розрізняють короткостроковий (до 1-го року), середньостроковий (від 1-го до 5-ти років) і довгостроковий (5 і більше років) державний борг. Найважчими е короткострокові борги. За ними незабаром доводиться виплачувати основну суму з відсотками. Таку заборгованість можна пролонгувати, але це пов'язано з виплатою відсотків. Державні органи намагаються консолідувати короткострокову й середньострокову заборгованість, тобто перетворити її в довгострокові борги, відклавши на тривалий термін виплату основної суми й обмежуючись щорічною виплатою відсотків.

Залежно від територіальності, державний борг поділяють на внутрішній і зовнішній. Зовнішній державний борг - це борг іноземним державам, організаціям і особам. Цей вид боргу є для країни найбільшим тягарем, тому що для його погашення держава повинна віддавати будь-які коштовні товари, робити певні послуги. Внутрішній державний борг - це борг своєму населенню (юридичним і фізичним особам). Внутрішній борг України умовно можна поділити на боргові зобов'язання двох видів: ринкові, що існують у формі державних емісійних цінних паперів, та неринкові, що виникли за підсумками виконання державного бюджету, інші позики та зобов'язання.

У сучасних умовах внутрішній державний борг створюють не тільки як фінансовий, але й як політичний інструмент, за допомогою якого уряд створює суспільне коло, матеріальні інтереси якого націлено на зміцнення держави. У сфері відносин держави щодо внутрішнього державного боргу діє Бюджетний кодекс України, Закон України «Про державний внутрішній борг України». Конкретний розмір внутрішнього й зовнішнього державного боргу щорічно обнародують у Законі України про Державний бюджет на поточний рік.

Залежно від сукупності боргових зобов'язань, державний борг класифікують на капітальний і поточний. Капітальний містить у собі всю сукупність боргових зобов'язань держави на певну дату. Поточний державний борг складається з платежів за зобов'язаннями, які позичальник повинен погасити в звітному періоді.

Залежно від суб'єкта, розрізняють державний і муніципальний борг. Абсолютно особливим є статус держави, який може розкриватися по-різному в ролі позичальника, боржника або гаранта. З іншого боку, такі науковці як К. Рудий, Ю.Данилов, В.Верхолаз включають у зміст державного боргу суми місцевих запозичень, тобто муніципальний борг. Вважаємо, що слід розмежовувати і не допускати змішування таких понять, як державний кредит і місцеві запозичення, державний борг та муніципальний борг. Водночас, можна ставити питання про потребу запровадити механізм формування зведеного боргу в державі Україна, який включав би показники всіх боргових зобов'язань публічних органів влади. Мова йде про публічний зведений (консолідований) борг, тоді як державний борг є його складовою і принципово включає лише боргові зобов'язання уряду України.

Змістом державного боргу є публічні відносини щодо випуску, обслуговування, погашення та визнання боргових зобов'язань уряду у формі державних цінних паперів, в інших формах урядових бюджетних запозичень; боргових зобов'язань, що виникають у результаті порушень бюджетного регулювання, а також інших зобов'язань, взятих на себе державою відповідно до чинного законодавства та міжнародних договорів. Отже, характерні особливості державного боргу: в основі змісту державного боргу лежать кредитно-фінансові відносини з приводу залучення державою додаткових фінансових ресурсів; позичальником і боржником у цих відносинах є держава; формою державних запозичень є державні цінні папери; позичкові ресурси - це тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб, іноземних держав, міжнародних організацій тощо.

У широкому розумінні, під управлінням державним боргом мається на увазі формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з її діяльністю у вигляді позичальника і гаранта. Під управлінням боргом у вузькому розумінні мається на увазі сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску, розміщення боргових зобов'язань держави, надання гарантій, а також проведення операцій з обслуговування та погашення боргових зобов'язань. Відповідно до Закону України «Про державний внутрішній борг України» управління державним внутрішнім боргом України здійснює Міністерство фінансів у порядку, погодженому з Національним Банком України. Рахункова палата здійснює контроль за утворенням і погашенням державного внутрішнього боргу України. Обслуговування державного внутрішнього боргу України здійснює Міністерство фінансів України через банківську систему шляхом проведення операцій із розміщення облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їхнього погашення й виплати доходу за ними у вигляді відсотків та в іншій формі.

При управлінні державним боргом вирішуються такі завдання:

1) пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;

2) недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

3) забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

4) визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні;

5) забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни. У процесі управління державним боргом також необхідно враховувати економічну та політичну ситуацію в країні; рівень інфляції; ділову активність суб'єктів підприємницької діяльності; ступінь ризику країни щодо неповернення боргу. Для ефективного управління державним боргом, розв'язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов'язань держави використовують різноманітні методи. Одним із найпоширеніших є рефінансування державного боргу погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових позик. З позиції інвесторів, найбажанішим варіантом є повне, безумовне і своєчасне виконання державою своїх зобов'язань, Однак за умови неспроможності держави через певні причини забезпечити погашення позик і виплат за ними процентів, можуть прийматися рішень щодо новації, уніфікації, конверсії, консолідації, відстрочки погашення боргів або ж анулюванні державного боргу.

Новація - домовленість ніж позичальником і кредитором щодо заміни зобов'язання по певному фінансовому кредиту іншим зобов'язанням.

Уніфікація позики — це об'єднання декількох позик у одну, коли облігації раніше випущених позик обмінюють на облігації нової позики. Такий захід передбачає зменшення кількості видів цінних паперів, які повертають одночасно, що спрощує роботу й скорочує витрати держави за системою державної позики.

Конверсія - одностороння зміна доходності позики, коли держава заявляє про зниження для кредиторів дохідності по позиках, отриманих державою.

Консолідація - зміна умов обертання позик в частині терміну їх погашення, тобто рішення про перенесення дати виплати по зобов'язаннях на пізніший термін.

Відстрочення погашення позик - провадиться, коли випуск нових позик використовується на обслуговування раніше випущених позик

Анулювання - це повна відмова держави від своїх боргових зобов'язань (внутрішніх, зовнішніх, за всім державним боргом в цілому). Анулювання може здійснюватися з двох причин. По-перше, анулювання державного боргу може бути застосовано у випадку фінансової неспроможності держави, тобто її банкрутства. По-друге, анулювання заборгованості може бути наслідком приходу до влади нових політичних сил, що за визначеними причинами відмовляються визнати фінансові зобов'язання попередньої влади.

Конверсію, консолідацію, уніфікацію державних позик зазвичай здійснюють тільки щодо внутрішніх позик. Стосовно новації і відстрочення погашення зобов'язань, то ці міри можливі й щодо нової заборгованості. Відстрочення погашення позик здебільшого проводять за узгодженням із кредиторами. За цього відстрочення погашення боргу може й не зумовити припинення виплати відсотків за ним. Слід мати на увазі, що застосування цих методів вимагає глибокого попереднього вивчення та аналізу подальших економічних і політичних наслідків.

Погашення та обслуговування державного боргу здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов'язань перед кредитором щодо погашення основної суми боргу, сплати відсотків та супутніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами. Погашення боргу -виконання боргових зобов'язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, тобто суми позики, визначеної угодою про позики або номінальної вартості державних цінних паперів. Обслуговування боргу - це комплекс заходів держави з погашених позик, виплати процентів за ними, уточнення і змін умов погашених позик. Проценти - це дохід, що сплачується на користь кредитора за умовами угоди про позику або про випуск державних цінних паперів.

Погашення та обслуговування державного боргу може здійснюватися в грошовій формі, а за згодою кредитора - шляхом поставки товарів (послуг), заліку зустрічної вимоги та іншими шляхами відповідно до чинного законодавства України. Основними джерелами погашення та обслуговування боргу можуть бути: кошти, отримані державою в процесі приватизації; державні запозичення; кошти бюджету; золотовалютні резерви. Розробка стратегії та боргової політики пов'язана з: вивченням макроекономічного становища України з точки зору боргового навантаження та визначення оптимальної середньо- та довгострокової боргової політики; визначенням нових боргових інструментів та підготовкою нормативної бази їх застосування; вдосконаленням структури державного боргу в розрізі інструментів позичання, ринків розміщення, валют позичання, відсоткових ставок та строків погашення; організацією роботи щодо підвищення кредитного рейтингу України.

Стан державного боргу залежить від щорічних операцій пов'язаних з отриманням нових позик, з одного боку, і розмірів погашень і виплат процентів по цих позиках - з іншого.

У теорії фінансового права державну позику розглядають у двох значеннях: як економічну та як правову категорію. Як економічна категорія позика являє собою систему грошових відносин, що виникають у зв'язку з залученням державою на добровільних засадах для тимчасового використання вільних коштів юридичних і фізичних осіб. Економічна сутність державної позики зводиться до того, що тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб акумулює на умовах зворотності й платності та використовує держава як позичковий капітал. Таким чином, державна позика становить, з економічного погляду, одну з форм обігу позичкового капіталу й зводиться до вторинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту.

Як правова категорія позика - це урегульовані правовими нормами відносини з акумуляції державою тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб на принципах добровільності, терміновості й зворотності з метою покриття бюджетного дефіциту та регулювання грошового обігу.

Кошти, залучені на основі державної позики, надходять у розпорядження державної влади, що перетворює їх на додаткові фінансові ресурси. Мобілізовані таким чином кошти насамперед має бути призначено для покриття бюджетного дефіциту. Бюджетне законодавство України цілком відповідає цьому теоретичному принципу. На підставі ст. 15 Бюджетного кодексу України «джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні і зовнішні запозичення, внутрішні запозичення органів влади Автономної Республіки Крим, внутрішні і зовнішні запозичення органів місцевого самоврядування. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги».

Класичною формою державної позики є позичкові відносини, за яких держава виступає як позичальник коштів. Держава може виступати й як кредитор, надаючи позики юридичним і фізичним особам, іноземним державам і міжнародним організаціям, і як гарант у тих випадках, коли вона бере на себе відповідальність за виконання зобов'язань фізичних і юридичних осіб. У зв'язку з цим розрізняють внутрішню державну позику, внаслідок якої утворюється внутрішній державний борг, і зовнішню державну позику, в ході якої утворюється зовнішній державний борг.

Відповідно до ст. 15 Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів може брати позики в межах, визначених Законом про Державний бюджет України. В ст. 16 Бюджетного кодексу України деталізовано, що право на здійснення державних внутрішніх і зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених Законом про Державний бюджет України, належить державі в особі Міністра фінансів за дорученням Кабінету Міністрів. Суб'єктом правовідносин з державної позики є також Національний банк, який готує пропозиції Кабінету Міністрів України для здійснення політики в цій сфері та виконує операції щодо обслуговування, розміщення боргових зобов'язань, їхнього погашення й виплати доходів кредиторам.

Державну позику надають на умовах платності й зворотності. Через певний період часу надані в борг кошти повертають із відсотками. Отже, позики як практичне втілення механізму державної позики не є доходом держави, тому що підлягають поверненню.

Засобом для погашення відсотків за користування державною позикою служать податкові надходження.

Суспільне значення державної позики полягає в її фіскальній і перерозподільчій функціях. Позитивний вплив фіскальної функції державної позики - це рівномірний розподіл податкового тягаря за часом. Вага податкового тягаря, що розповсюджується на інші покоління, залежить від термінів запозичення коштів і відсотків за позикою, які сплачує позичальник. Перерозподільча функція державної позики зводиться до того, що при проведенні правильної позичкової політики може бути вилучено з обігу значні вільні кошти, які держава перерозподілить між галузями народного господарства, підприємствами й іншими суб'єктами, що хазяйнують, і мають суттєве соціальне та економічне значення для суспільства. Держава використовує позику й для регулювання грошового обігу.

Отже, класифікація державних позик здійснюється за такими ознаками:

1. За правовим оформленням розрізняють державні позики, що надаються на підставі угод (безоблігаційні), і забезпечені випуском цінних паперів (облігаційні). Угодами оформляються, як правило, кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інститутів. За допомогою цінних паперів мобілізуються кошти на фінансовому ринку.

2. Залежно від місця розміщення позик їх поділяють на внутрішні - на внутрішньому фінансовому ринку (надаються юридичними і фізичними особами даної країни та нерезидентами) і зовнішні - надходять ззовні від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фінансових інститутів.

3. За правом емісії розрізняють державні й місцеві позики. Державні позики випускаються центральними органами управління, надходження від них спрямовуються в Державний бюджет. Місцеві позики випускаються місцевими органами управління і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети.

4. За ознакою характеру використання цінних паперів бувають ринкові та неринкові позики. Облігації (казначейські зобов'язання) ринкових позик вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цінних паперів. Неринкові позики не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати.

5. Залежно від установлення забезпеченості державні позики поділяються на заставні й беззаставні. Заставні позики відображають один з головних принципів кредитування - матеріальної забезпеченості. Заставні позики забезпечуються державним майном чи конкретними доходами. Беззаставні не мають конкретного матеріального забезпечення, їх надійність визначається авторитетом держави.

6. Відповідно до терміну погашення заборгованості розрізняють короткострокові (термін погашення до одного року), середньострокові (від 1 до 5 років), довгострокові (понад 5 років).

7. За характером виплати доходу державні позики поділяються на процентні, виграшні та дисконтні.

8. За характером погашення заборгованості розрізняють два варіанти: одноразова виплата і виплата частинами. При погашенні частинами може застосовуватись три варіанти. Перший - позика погашається рівними частинами протягом кількох років. Другий - позика погашається щоразу наростаючими сумами. Третій - щоразу сума зменшується. Другий варіант застосовується тоді, коли передбачається в перспективі щорічне зростання доходів держави, третій -навпаки, коли доходи будуть зменшуватись чи зростати державні видатки.

9. Залежно від зобов'язань держави в погашенні боргу розрізняють позики з правом і без права довготермінового погашення. Право довготермінового погашення дає змогу державі враховувати ситуацію на фінансовому ринку.

Найважливішим чинником державних позик є можливість своєчасного і повного повернення боргів і виплати доходу. Це забезпечує в майбутньому і довіру до держави, і зацікавленість у наданні їй позик. Головне при цьому реальне забезпечення боргів, що в свою чергу досягається за рахунок зароблених на залучених коштах доходів. Слід зазначити, що випуск державних позик засновується на таких передумовах: наявність кредиторів, у яких є тимчасово вільні кошти; довіра кредиторів до держави; зацікавленість кредиторів у наданні позик державі; можливість держави своєчасно і повністю повернути борг і виплатити дохід.

Питання для самоконтролю:

1. Поняття державного боргу.

2. Управління й обслуговування державного боргу.

3. Завдання та методи управління державним боргом.

4. Визначте    негативні    моменти    зростання    внутрішньої    державної заборгованості.

5. Сутність, значення й функції державної позики.

6. Види державної позики.

7. Форми державної позики.

8. Правове регулювання відносин щодо державної позики в Україні.

9. Перечисліть джерела погашення державних позик.

10. Класифікація державних позик.

Тести

1. Змістом категорії «державний борг» є:

а) відносини щодо випуску, обслуговування та погашення боргових зобов'язань держави;

б) борг державного рівня перед іноземними державами;

в) боргові зобов' язання держави перед фізичними та юридичними особами та іноземними державами;

г) загальна сума не погашених позик з нарахованими відсотками.

2. Короткостроковий державний борг складає:

а) три роки;

б) до одного року;

в) шість місяців;

г) від одного до п' яти років.

3. Серед заходів щодо управління і обслуговування державного боргу не застосовуються:

а) конверсія, консолідація;

б) рефінансування;

в) уніфікація, анулювання;

г) реструктурування.

4. Зазвичай, щодо внутрішніх позик здійснюють:

а) новацію, конверсію;

б) відстрочення, рефінансування, новацію;

в) конверсію, консолідацію, уніфікацію;

г) рефінансування, анулювання.

5. Рефінансування це :

а) випуск нових позик із метою покриття раніше випущених боргових зобов'язань;

б) зміна термінів дії раніше випущених позик;

в) зміна первинних умов позики стосовно прибутковості;

г) домовленість між позичальником і кредитором щодо заміни зобов' язання по фінансовому кредиту іншим зобов' язанням.

6. До функцій Кабінету Міністрів України, в частині управління державним боргом, не відносять:

а) вносити зміни до Державного бюджету України в частині зовнішнього та внутрішнього боргів;

б) визначати порядок і умови здійснення державного запозичення;

в) надання державних гарантій;

г) зміну умов угод щодо державного запозичення та державних гарантій.

7. У процесі управління державним боргом необхідно враховувати:

а) рівень інфляції;

б) економічну та політичну ситуацію в країні;

в) ступінь ризику країни щодо неповернення боргу;

г) все вищезазначене

8. Основними джерелами погашення та обслуговування боргу можуть бути:

а) кошти, отримані державою в процесі приватизації;

б) все зазначене;

в) державні запозичення;

г) кошти бюджету.

9. Залежно від місця розміщення позик їх поділяють на:

а) ринкові, неринкові,

б) державні, регіональні;

в) внутрішні, зовнішні;

г) державні, місцеві.

ІО.Основними відмінностями між податками і позиками є:

а) податки безповоротно сплачуються державі, на запозичені кошти підлягають поверненню;

б) позики є переважно добровільними, а податки мають примусовий характер;

в) функціонування державної позики обумовлює утворення державного боргу, а податки не вимагають додаткових витрат на відшкодування;

г) все зазначене.

Рекомендована література

1. Вахненко Т.П. Державний борг України та його економічні наслідки. - К.: Альтерпрес, 2000. - 151с.

2. Козюк В.В. Державний борг в умовах ринкової трансформації економіки України. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 238 с.

3. Новицький В.Є., Плотніков О.В.Динаміка зовнішніх боргових зобов'язань України. - К.: Політ.думка, 2000. - 330с.

4. Орлюк О.П. Фінансове право. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 527с.

5. Финансовое право: Учебник / Под ред. Е.Ю. Грачевой, Г.П. Толстопятенко. -М.: Проспект, 2004. - 532с.

6. Бондарук Т.Г. Зовнішній державний борг України та механізм його обслуговування // Фінанси України. - 2001. - №5. - С.94 - 102.

7. Редькін О.С., Коктаров О.В. Деякі оцінки практики обслуговування державного боргу в Україні // Фінанси України. - 2001. - №5. - С. 25 - 35.

8. Башинська О.М. Формування та обслуговування державного зовнішнього боргу // Фінанси України. - 2000. - № 9 - 12. - С.67 - 77.

9. Про Державний внутрішній борг: Закон України від 16 вересня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 41.

 


 

Бібліотека онлайн Lection.com.ua створена для студентів та учнів, які прагнуть вчитися і пізнавати нове. Наша онлайн бібліотека підручників має близько 25 книг, ми намагаємося оновлювати нашу базу підручників кожен місяць. Сподіваємося наш сайт вам подобається. З повагою адміністрація.