загрузка...
Правове регулювання безготівкових розрахунків - Фінансове право України PDF Друк e-mail
Право - Фінансове право України - Шкарупа В.К.

4. Правове регулювання безготівкових розрахунків.

В Україні за роки незалежності створена національна платіжна система, з червня 1993 року функціонують Центральна розрахункова палата, Центр міждержавних розрахунків , Національна платіжна рада, з січня 1994 року працює Система електронних платежів (СЕП). Введення СЕП дозволило досягти світового рівня обробки інформації в сфері міжнародних розрахунків, підвищити надійність, обмежити ризик обігу фальшивих грошей та прискорити рух коштів між окремими банками.

Сучасний безготівковий обіг в Україн і організований і функціонує за наступними принципами: 1) підприємства всіх форм власності зобов'язані зберігати свої кошти на рахунках в банках; 2) основна частина безготівкових розрахунків повинна здійснюватися через банк; 3) вимога платежу повинна виставлятися або перед відвантаженням товарів (виконанням робіт, наданням послуг), або після цього; 4) оплата клієнтом банку отриманих товарів та послуг здійснюється банком виключно зі згоди юридичної чи фізичної особи, яка обслуговується банком; 5) форми безготівкових розрахунків платежів вибираються клієнтом банку довільно за власним бажанням у відповідності з діючим законодавством.

В центрі безготівкових розрахунків знаходиться банк. Він є специфічним суб'єктом розрахункових відносин, який надає відповідні послуги своїм клієнтам на професійній основі.

Технологічно безготівковий рух коштів здійснюється шляхом відкриття рахунку суб'єктом у будь-якому комерційному банку за власним вибором; розміщенням на ньому коштів клієнта банку, що відкрив даний рахунок та здійснення безпосередніх операцій банком, пов'язаних з рухом безготівкових грошей.

Порядок відкриття рахунків в банках регламентовано Інструкцією, затвердженою Постановою Правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003 року „Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах".

Згідно п. 3.2 зазначеної Інструкції для відкриття поточного рахунку потрібно подати такі документи:

- заяву про відкриття поточного рахунку, яка підписується керівником юридичної особи або іншою уповноваженою на це особою; копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію. У разі відкриття поточних рахунків юридичним особам, які утримуються за рахунок бюджетів, цей документ не вимагається;

- копію належним чином зареєстрованого установчого документа (статуту / засновницького договору / установчого акта / положення), засвідчену органом, який здійснив реєстрацію, або нотаріально. Положення юридичних осіб публічного права, які затверджуються розпорядчими актами Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, засвідчення не потребують. Юридичні особи публічного права, які діють на підставі законів, установчий документ не подають;

- копію довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену органом, що видав довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

- копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

- картку із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчену нотаріально або організацією, якій клієнт адміністративно підпорядкований, в установленому порядку. До картки включаються зразки підписів осіб, яким відповідно до законодавства України або установчих документів юридичної особи надано право розпорядження рахунком та підписання розрахункових документів.

Юридичні особи, які використовують найману працю і відповідно до законодавства України є платниками страхових внесків, додатково до вищезазначеного переліку документів мають подати такі документи:

- копію документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у відповідному органі Пенсійного фонду України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

- копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як платника страхових внесків, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку.

Інформацію про те, що юридична особа не використовує найману працю і не є платником страхових внесків, клієнт обов'язково зазначає в заяві про відкриття поточного рахунку в рядку „Додаткова інформація".

Відповідно до п. 5.1. Інструкції за поточними рахунками, що відкриваються банками суб' єктам господарювання в національній валюті, здійснюються всі види розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається суб' єкту господарювання для зберігання грошей і проведення розрахунків у межах законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті, для здійснення поточних операцій, визначених законодавством України, для здійснення інвестицій за кордон, розрахунків за купівлю-продаж облігацій зовнішньої державної позики України, для зарахування, використання і погашення кредитів (позик, фінансової допомоги) в іноземній валюті, а також для надходження іноземних інвестицій в Україну відповідно до законодавства України.

Поточні рахунки клієнтів банків закриваються:

- на підставі заяви клієнта;

- на підставі рішення відповідного органу, на який згідно із законом покладено функції щодо припинення юридичної особи або припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (за заявою ліквідатора, голови або члена ліквідаційної комісії, управителя майна тощо);

- у разі смерті власника рахунку - фізичної особи та фізичної особи-підприємця (за заявою третьої особи, зокрема спадкоємця);

- на інших підставах, передбачених законодавством України або договором між банком і клієнтом.

Банк може відмовитися від договору банківського рахунку та закрити поточний рахунок клієнта, якщо операції за цим рахунком не здійснюються протягом трьох років підряд і на цьому рахунку немає залишку коштів.

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті встановлює, що під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форми розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді, в тому числі через систему електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ) чи міжнародних платіжних систем (УІ8Л, ,\Уе8іегп Глгіоп і т.п.).

Законом України від 05 квітня 2001 року „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" встановлено, що платіжна система - це платіжна організація, члени платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу коштів. Проведення переказу коштів є обов' язковою функцією, що має виконувати платіжна система. Тобто, розрахунки можуть здійснюватись за допомогою платіжних систем у відповідності до вказаного Закону.

Інструкція встановлює правила використання при здійсненні розрахункових операцій платіжних інструментів у формі:

- меморіального ордера;

- платіжного доручення;

- платіжної вимоги-доручення;

- платіжної вимоги;

- розрахункового чека;

- акредитива.

Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів регулюється чинним законодавством, зокрема законами України „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", „Про обіг векселів в Україні", а також окремими нормативно-правовими актами Національного банку.

Факт списання коштів з рахунку платника документально оформляється меморіальним ордером за встановленою формою для:

- часткової оплати розрахункових документів;

- документального підтвердження операцій з перерахування з банківських рахунків на користь клієнтів-одержувачів (фізичних та юридичних осіб), внесених у касу банку коштів. У меморіальних ордерах, які банк складає для оформлення операцій з перерахування на рахунки одержувачів коштів, що внесені юридичними або фізичними особами в касу банку готівкою згідно з вимогами Інструкції з організації емісійно-касової роботи в установах банків України, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 7 липня 1994 р. № 129, у реквізиті „Призначення платежу" зазначаються або номер і дата договору з одержувачем за його наявності, або найменування юридичної особи (прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи), яка внесла готівку до каси банку;

- перерахування коштів, зарахованих на рахунок „Кредитові суми до з'ясування";

- перерахування банком коштів для вжиття заходів щодо виконання рішення (ухвали) суду, санкціонованої прокурором постанови слідчого, постанови державного виконавця про арешт коштів на рахунку;

- виконання банком платіжних доручень платника в довільній формі;

- перерахування банком коштів при закритті акредитива.

Дата складання меморіального ордера має відповідати даті списання коштів з рахунка платника. Розрахунки платіжними дорученнями врегульовано главою 3 Інструкції.

Згідно п.3.5 банк приймає до виконання платіжне доручення від платника за умови, якщо сума цього платіжного доручення не перевищує суму, що є на його рахунку. Платіжні доручення платника у разі відсутності/недостатності коштів на його рахунку банк приймає лише тоді, якщо порядок приймання та виконання таких платіжних доручень передбачено договором між банком та платником.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами:

- за фактично відвантажену/ продану продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо);

- у порядку попередньої оплати - якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством та/або обумовлено в договорі;

- для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, які складені не пізніше строку, встановленого чинним законодавством;

- для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банках;

- для сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та/ або цільових фондів;

- в інших випадках відповідно до укладених договорів та/ або чинного законодавства.

Банк приймає від платника платіжне доручення на перерахування заробітної плати на рахунки працівників підприємств, що відкриті в банках, або грошовий чек на отримання заробітної плати лише за умови одночасного подання платником у строк, установлений законодавством України, платіжних доручень на перерахування платежів, утриманих із заробітної плати працівників та нарахованих на фонд оплати праці податків до бюджету і зборів/ страхових внесків до державних цільових фондів, або документальне підтвердження їх сплати раніше.

У реквізиті „Призначення платежу" такого платіжного доручення зазначається дата виплати заробітної плати, форма її видачі (у натуральній формі, виплати з виручки тощо) і період, за який здійснено виплату. Крім того, можуть зазначатись інші потрібні дані. У цьому реквізиті зазначається, що податки до бюджету та збори/ страхові внески до державних цільових фондів, які утримані із заробітної плати та нараховані на фонд оплати праці, перераховуються повністю або (у разі недостатності коштів на рахунку платника для перерахування утриманих сум повністю) - пропорційно сумі виплаченої заробітної плати.

Відповідальність за повноту перерахування платежів, утриманих із заробітної плати працівників і нарахованих на фонд оплати праці податків до бюджету та зборів/страхових внесків до державних цільових фондів, несе платник.

Документальним підтвердженням про сплату платником утриманих з цієї заробітної плати сум податків і зборів/ страхових внесків є примірники платіжних доручень про їх перерахування, у яких банк платника заповнив реквізит "Дата виконання", або оригінал документа відповідного органу про звільнення цього платника від сплати податку чи збору/страхового внеску, або наявність за ним переплати.

Якщо банк не забезпечив одночасно з видачею (перерахуванням) коштів на виплату заробітної плати перерахування страхових внесків до Фонду загальнообов' язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, відповідного територіального органу Пенсійного фонду, то він за рахунок власних коштів сплачує відповідному Фонду суму несплачених страхових внесків. У разі несплати самим банком цих сум Фонд здійснює їх стягнення в судовому порядку з банку.

Платіжні вимоги-доручення (вимога-доручення) можуть застосовуватися в розрахунках усіма учасниками безготівкових розрахунків.

Верхня частина вимоги-доручення оформляється одержувачем коштів за встановленою формою згідно з вимогами до заповнення реквізитів розрахункових документів, викладеними в додатку 8 до Інструкції, і передається безпосередньо платнику не менше ніж у двох примірниках. Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника на договірних умовах. У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину згідно з вимогами додатка 8 до

Інструкції (від руки чи з застосуванням технічних засобів - незалежно від того, як заповнено верхню частину цього розрахункового документа) і подає до банку, що його обслуговує. Сума, яку платник погоджується сплатити одержувачу та зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не може перевищувати суму, яку вимагає до сплати одержувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення. Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її одержувачем. Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, зазначена платником, перевищує суму, що є на рахунку платника. Причини неоплати платником вимоги-доручення з'ясовуються безпосередньо між платником та одержувачем коштів.

Главою 5 Інструкції передбачено примусове списання коштів на підставі виконавчих документів, що видані судами. Так, згідно п.5.1. Інструкції відповідно до статті 1071 Цивільного кодексу України кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його доручення на підставі рішення суду.

Примусове списання коштів банки виконують з рахунків, які відкриті клієнтами в банках відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють порядок відкриття та використання рахунків. Примусове списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або бюджетних установ, здійснюється органами Державного казначейства України в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі надходження до банку платіжних вимог на примусове списання коштів з цих рахунків вони передаються для виконання відповідному органу державного казначейства, якщо це передбачено договором між банком та органом державного казначейства, або повертаються стягувачу без виконання. Примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі на підставі виконавчих документів, виданих судами. За необїрунтованість примусового списання коштів, недостовірність даних, зазначених у платіжній вимозі, стягувач несе відповідальність згідно із законодавством України. Для примусового списання коштів стягувач оформляє не менше ніж у трьох примірниках платіжну вимогу за формою, наведеною в додатку 4, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 до Інструкції. У реквізиті "Призначення платежу" платіжної вимоги стягувач зазначає назву, дату видачі та номер (якщо він присвоєний) виконавчого документа. Якщо в реквізиті „Призначення платежу" платіжної вимоги зазначено характер сум, що підлягають списанню згідно з виконавчим документом, то платіжна вимога виконується відповідно до глави 2 Інструкції. Виконавчий документ, на підставі якого оформлено платіжну вимогу, банку не подається. Платіжну вимогу стягувач подає до банку, що його обслуговує, разом із двома примірниками реєстру платіжних вимог за формою, наведеною в додатку 9 до Інструкції, реквізити якого заповнюються згідно з вимогами, що викладені в додатку 8 Інструкції.

Банк, що обслуговує стягувача, приймає платіжні вимоги протягом 10 календарних днів з дати їх складання, а банк платника - протягом 30 календарних днів з дати їх складання. Банк платника приймає до виконання платіжну вимогу стягувача незалежно від наявності достатнього залишку коштів на рахунку платника. У разі недостатності коштів на рахунку платника банк виконує платіжну вимогу в межах залишку коштів. Часткову оплату платіжної вимоги банк оформляє меморіальним ордером. Стягувач може відкликати платіжну вимогу в будь-який час до списання коштів з рахунку платника шляхом подання листа про відкликання до банку, що обслуговує стягувача. Платіжна вимога відкликається лише в повній сумі.

Розрахункові чеки використовуються у безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи та надані послуги). Розрахункові чеки використовуються тільки для безготівкових перерахувань з рахунку чекодавця на рахунок одержувача коштів і не підлягають сплаті готівкою. Розрахункові чеки виготовляються на замовлення комерційного банку Банкнотно-монетним двором Національного банку чи іншим спеціалізованим підприємством на спеціальному папері з дотриманням усіх обов' язкових вимог, передбачених цією Інструкцією, за зразком, затвердженим Національним банком. Розрахункові чеки брошуруються у чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів.

Розрахункові чеки та чекові книжки є бланками суворого обліку. Для гарантованої оплати розрахункових чеків чекодавець бронює кошти на окремому аналітичному рахунку „Розрахунки чеками" відповідних балансових рахунків у банку-емітенті. Строк дії чекової книжки - один рік з дати й видачі. День оформлення чекової книжки або розрахункового чека не враховується. Розрахункові чеки, виписані після зазначеного строку, вважаються недійсними і до оплати не приймаються. Строк дії чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку, - три місяці з дати їх видачі. Чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів (день виписки чека не враховується). Чек приймається чекодержателем до оплати безпосередньо від чекодавця, на ім'я якого оформлені документи, що підтверджують отримання ним товарів (виконання робіт, надання послуг). Підприємствам не дозволяється здійснювати обмін чека на готівку та отримувати готівкою здачу із суми чека. Фізичні особи можуть обмінювати чек на готівку або отримувати здачу із суми чека готівкою (але не більше ніж 20 відсотків від суми цього чека).

Власник чека повертає до банку-емітента невикористаний чек для зарахування суми на свій рахунок або обміну його на готівку. Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива (далі - договір) і не повинні суперечити чинному законодавству, у тому числі нормативно-правовим актам Національного банку. Якщо це передбачено в тексті договору, то розрахунки за акредитивами регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів у редакції 1993 р. (публікація Міжнародної торгової палати № 500) у частині, що не суперечить чинному законодавству, у тому числі нормативно-правовим актам Національного банку.

Акредитив - це окремий договір від договору купівлі-продажу або іншого контракту навіть, якщо в акредитиві є посилання на них.

За операціями з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов'язань, з якими можуть бути пов'язані ці документи.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

- покритий - акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку. Кошти заявника акредитива бронюються на аналітичному рахунку „Розрахунки за акредитивами" відповідних балансових рахунків (далі в цій главі - аналітичний рахунок „Розрахунки за акредитивами");

- непокритий - акредитив, оплата за яким (якщо тимчасово немає коштів на рахунку платника) гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитив може бути відкличним або безвідкличним. Це зазначається на кожному акредитиві. Якщо немає такої позначки, то акредитив є безвідкличним. Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банком-емітентом від гарантування платежів за акредитивом). Відкликання акредитива не створює зобов' язань банку-емітента перед бенефіціаром.

Усі розпорядження про зміни умов відкличного акредитива або його анулювання заявник може надати бенефіціару лише через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній - бенефіціара. Виконуючий банк не має права приймати розпорядження безпосередньо від заявника акредитива (за винятком, якщо банк-емітент є виконуючим банком). Якщо виконуючий банк не є банком-емітентом, то зміна умов відкличного акредитива або його анулювання відбуваються лише після отримання від виконуючого банку відповідного повідомлення, яким підтверджується те, що до часу зміни умов або анулювання акредитива документи за акредитивом не були подані. Документи за акредитивом, що відповідають умовам акредитива та подані бенефіціаром і прийняті виконуючим банком до отримання останнім повідомлення про зміну умов або анулювання акредитива, підлягають оплаті. У разі здійснення виконуючим банком платежу до отримання повідомлення про зміну або анулювання акредитива проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива, банк-емітент зобов' язаний відшкодувати втрати виконуючому банку, який уповноважений на здійснення платежу.

Безвідкличний акредитив - це акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені лише за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

Безвідкличний акредитив, що підтверджений виконуючим банком, не може бути змінений або анульований без згоди виконуючого банку. Безвідкличний акредитив - це зобов'язання банку-емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умовами акредитива, якщо документи, що передбачені ним, подано до банку, зазначеному в акредитиві, або банку-емітента та дотримані строки та умови акредитива.

Умови акредитива є чинними для бенефіціара, поки він не повідомить про згоду на внесення змін до нього того банку, який авізував ці зміни. Бенефіціар має письмово повідомити про погодження або відмову щодо внесення змін. Прийняття часткових змін не дозволяється. Бенефіціар може достроково відмовитися від використання акредитива. Для відкриття акредитива клієнт подає до банку-емітента заяву про відкриття акредитива (далі в цій главі - заява) за формою, наведеною в додатку 7 Інструкції, не менше ніж у трьох примірниках, заповнену згідно з вимогами додатка 8 до Інструкції, та в разі відкриття покритого акредитива - відповідні платіжні доручення.

Заява містить умови акредитива, які складаються так, щоб, з одного боку, вони давали змогу банкам без ускладнень їх проконтролювати, з другого -забезпечували б інтереси сторін, які використовують акредитив. Акредитив має містити лише ті умови, які банк може перевірити документально. Реквізити, що передбачені формою заяви, є обов' язковими (крім реквізиту „Додаткові умови"), і якщо немає одного з них, то акредитив не відкривається і заява повертається заявнику без виконання.

Банк-емітент, прийнявши заяву, визначає спосіб виконання акредитива, авізуючий та виконуючий банки і здійснює відповідні бухгалтерські записи. Банк-емітент інформує виконуючий (авізуючий) банк про відкриття акредитива шляхом надсилання йому електронною поштою (електронне повідомлення) або іншими засобами зв' язку, що передбачені договорами між банками, заяви або повідомлення. Заяву або повідомлення банк-емітент надсилає авізуючому банку не пізніше наступного робочого дня після отримання заяви від клієнта. Повідомлення має містити номер акредитива, усі його умови, спосіб платежу, місце виконання та строк дії акредитива. У повідомленні мають чітко зазначатися повноваження авізуючого банку щодо виду операції за акредитивом. Виконуючий (авізуючий) банк про відкриття та умови акредитива повідомляє бенефіціара (авізує акредитив) протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення від банку-емітента (авізуючого банку). Після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) бенефіціар подає виконуючому банку потрібні документи, що передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів за акредитивом. Реєстр документів за акредитивом складається за формою, наведеною в додатку 21 до Інструкції, або за довільною формою та подається до банку, як правило, у чотирьох примірниках.

Виконуючий банк ретельно перевіряє подані бенефіціаром документи щодо дотримання всіх умов акредитива і в разі порушення хоча б однієї з умов не проводить виплати за акредитивом, про що інформує бенефіціара, і надсилає повідомлення до банку-емітента для отримання згоди на оплату документів з розбіжностями.   Зазначене   повідомлення   має   містити   повний   перелік розбіжностей з умовами акредитива, виявлених під час перевірки.

У разі неотримання відповіді протягом семи робочих днів після відправлення повідомлення або надходження негативної відповіді виконуючий банк повертає бенефіціару всі документи за акредитивом, зазначивши на зворотному боці першого примірника реєстру документів за акредитивом причини повернення документів. Не приймаються до оплати за акредитивом документи, які мають розбіжності з умовами акредитива або зміст яких суперечить один одному. Якщо виконуючий банк необгрунтовано відмовляє у виплаті коштів за акредитивом або за рахунок заброньованих коштів оплатив документи з розбіжностями без повідомлення банку-емітента та отримання відповідних повноважень, то виконуючий банк несе відповідальність перед банком-емітентом. Якщо виконуючий банк порушив умови покритого акредитива або підтвердженого ним безвідкличного акредитива, то відповідальність перед заявником акредитива за рішенням суду може бути покладена на виконуючий банк. У всіх акредитивах обов' язково має передбачатися дата закінчення строку і місце подання документів для платежу. Дата, яку зазначено в заяві, є останнім днем для подання бенефіціаром до оплати реєстру документів за акредитивом та документів, передбачених умовами акредитива. Банки мають здійснювати контроль за строком дії акредитива, який зазначений у заяві. У день закінчення строку дії акредитива, кошти за яким заброньовані у виконуючому банку, останній в кінці операційного дня списує кошти з аналітичного рахунку „Розрахунки за акредитивами" та перераховує в банк-емітент на рахунок, з якого вони надійшли. Банк-емітент зараховує одержані кошти на рахунок заявника акредитива та списує потрібну суму з відповідного позабалансового рахунку, що призначений для обліку акредитивів. Про закриття непокритого акредитива у зв' язку із закінченням строку його дії виконуючий банк надсилає повідомлення банку-емітенту електронною поштою або іншими засобами зв' язку, що передбачені договором між банками, та списує суму акредитива з відповідного позабалансового рахунку, що призначений для обліку акредитивів.

Після отримання повідомлення про закриття акредитива банк-емітент списує потрібну суму з відповідного позабалансового рахунку, що призначений для обліку акредитивів. Акредитив, кошти за яким заброньовані в банку-емітенті, закривається ним після закінчення строку, зазначеного в акредитиві, з урахуванням нормативного строку проходження документів спецзв' язком від виконуючого банку до банку-емітента або після отримання від виконуючого банку підтвердження про невиконання акредитива. Анульований банком-емітентом відкличний акредитив закривається в день надходження повідомлення про його анулювання. Розрахунки з використанням векселів мають свої особливості. Вони зумовлені, перш за все специфікою векселя, який є цінним папером, який засвідчує безумовне грошове зобов' язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Вексельний обіг в Україні запроваджено відповідно до Женевської конвенції 1930 року Постановою Верховної Ради України „Про застосування векселів в господарському обороті України" від 29 травня 1992 року, регулюється Законами України „Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі", „Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі", ,Дро приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів", „Про обіг векселів в Україні" від 05.04.2001 року та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України, Указом Президента України „Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України" від 14 вересня 1994 року; Постановою Кабінету Міністрів України „Про затвердження порядку застосування векселів Державного казначейства" від 27 червня 1996 року № 689; Постановою Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку видачі, обліку і погашення векселів, виданих на час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність та сплату ввізного мита у разі відчуження цього майна" від 7 серпня 1996 року Використання векселів Національним банком України здійснюється відповідно до законодавства України про обіг векселів. Видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Векселі (переказні і прості) складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України з урахуванням норм Уніфікованого закону, і не можуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені).

Вексель, який видається на території України і місце платежу за яким також знаходиться на території України, складається державною мовою. Найменування трасанта або векселедавця, інших зобов'язаних за векселем осіб заповнюється тією мовою, якою визначено офіційне найменування в їх установчих документах.

Вексель підписується:

- від імені юридичних осіб - власноручно керівником та головним бухгалте ром (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. Підписи скріплюються печаткою;

- від імені фізичних осіб - власноручно зазначеною фізичною особою або уповноваженою нею особою. Підпис скріплюється печаткою (у разі її наявності).

Платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі. Забороняється використовувати векселі як внесок до статутного фонду господарського товариства. Вексель, опротестований нотаріусом у встановленому законом порядку, є виконавчим документом.

Існує два види векселів: простий і переказний.

Простий вексель - це складений за суворо визначеною формою документ, за яким боржник (векселедавець) приймає на себе абстрактне, нічим не обумовлене зобов'язання в зазначений строк чи на вимогу здійснити платіж кредитору (векселедержателю) або тому, кому він накаже. При простому векселі платником є сам векселедавець.

Переказний вексель (тратта) - складений за суворо визначеною формою документ, в якому міститься проста і нічим не обумовлена пропозиція боржника, векселедавця (трасанта) іншій особі, платнику (трасату) в зазначений строк здійснити платіж кредитору, векселедержателю (ремітенту) або тому, кому він накаже. Переказний вексель відрізняється від простого тим, що в цьому разі векселедавець сам платежу не здійснює, а переказує цей свій обов'язок на свого боржника (платника за векселем). Переказний вексель також може переказуватись одним держателем іншому. Відповідно до Положення про переказний і простий вексель передатний напис (індосамент) векселя здійснюється векселедержате-лем (індосантом) на зворотному боці векселя або на додатковому аркуші паперу (алонж до векселя).

Для здійснення платежу вексель пред'являється платнику. Його згода на оплату векселя (акцепт) оформляється написом на векселі. При неодержанні платежу за векселем банк платника зобов'язаний подати вексель для опротестування від імені довірителя - банку векселедержателя. Відповідно до глави 33 (п.295) Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Міністерством юстиції 03.03.2004 р., протест векселів про неоплату вчиняються нотаріусами за місцем знаходження платника або за місцем платежу (доміцильовані векселі, тобто векселі, які підлягають оплаті у третьої особи); протест векселів про неакцепт та недатування акцепту, протест про непред'явлення примірника векселя, надісланого для акцепту, держателю векселя, протест про неакцепт за другим примірником векселя, протест про неплатіж за другим примірником векселя - за місцезнаходженням платника; протест про непередавання оригіналу векселя законному держателю копії векселя - за місцезнаходженням держателя оригіналу векселя; протест про відмову у проставленні векселедавцем датованої відмітки про пред'явлення йому векселя - за місцезнаходженням векселедавця.

Векселі для вчинення протесту про неоплату приймаються нотаріусами після закінчення дати платежу за векселем, але не пізніше 12-ої години наступного після цього строку дня. Вексель може бути прийнятий для вчинення протесту про неакцепт протягом строків, встановлених для пред' явлення до акцепту чинним законодавством, а якщо вексель був пред'явлений до акцепту в останній день строку, то не пізніше 12-ої години наступного після цього строку дня. Векселі для вчинення протесту про непред' явлення примірника векселя, надісланого для акцепту, держателю векселя, протест про неакцепт за другим примірником векселя, протест про неплатіж за другим примірником векселя, протест про непередавання оригіналу векселя законному держателю копії векселя, протест про відмову у проставленні векселедавцем датованої відмітки про пред' явлення йому векселя приймаються нотаріусами в строки, установлені статтею 44 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі від 07.06.1930, запровадженого Женевською конвенцією 1930 року.

У день прийняття векселя до протесту нотаріус пред' являє платнику або доміциліанту (особі, яка оплачує доміцильований вексель) вимогу про оплату (або акцепт) векселя, у якій зазначає про надходження заяви про протест векселя з усіма його реквізитами та пропозицією сплатити чи акцептувати вексель у певний строк або повідомити про оплату чи акцепт векселя. Якщо платник (доміциліант) оплатить вексель, нотаріус, не вчиняючи протесту, повертає вексель платнику з написом на самому векселі про одержання векселедержателем платежу та інших сум за встановленою формою. Якщо платник зробив відмітку про акцепт на переказному векселі, вексель повертається векселедержателю без протесту. У разі відмови платника (доміциліанта) оплатити або акцептувати вексель або якщо він не з' явився до нотаріуса, нотаріус складає акт про протест про неоплату або неакцепт за встановленою формою і робить відповідний запис у реєстрі, а також відмітку про протест про неоплату або неакцепт на самому векселі. Якщо місцезнаходження платника невідоме, протест векселя вчиняється без пред' явлення вимоги про оплату або акцепт векселя з відповідною відміткою в акті про протест та в реєстрі нотаріальних дій. Опротестований вексель видається векселедержателю або уповноваженій особі. Вексель, опротестований нотаріусом у неплатежу, є підставою для вчинення на ньому виконавчого напису.

Питання для самоконтролю:

1. Поняття та зміст грошового обігу.

2. Порядок відкриття рахунків в банках.

3. Зміст і особливості розрахункових відносин.

4. Касові операції.

5. Як визначається ліміт готівки в касах установ.

6. Безготівкові розрахунки.

7. Готівкові розрахунки.

8. Функції Національного банку України в регулюванні розрахунків.

9. Характеристика грошової одиниці.

10. Грошова система. Гроші і їх роль в економічному і соціальному розвитку країни.

Тести:

1. Під „грошовою системою" розуміють:

а) конкретно-історичний тип організації грошових відносин;

б) грошовий обіг;

в) еквівалент грошей матеріальним ресурсам країни;

г) гроші та їх обіг.

2. Чинники, під дією яких змінюється масштаб цін: а) встановлений державою й нормативне закріплений ваговий вміст дорогоцінного металу в грошовій одиниці;

б) правовий механізм ціноутворення в державі;

в) інфляція;

г) проведення деномінації як одного з видів грошових реформ.

3. Елементи грошової системи України:

а) види державних грошових знаків;

б) масштаб ціни;

в) види державного грошового обігу;

г) готівкові гроші.

4. Валюта України визначається як грошові знаки у вигляді:

а) банкнот;

б) казначейських білетів;

в) монет;

г) безготівкових грошей.

5. На банкноті вартістю дві гривні зображено:

а) портрет князя Володимира;

б) портрет князя Ярослава Мудрого;

в) портрет гетьмана Івана Мазепи;

г) портрет Івана Франка.

6. Право введення в обіг гривні і розмінної монети, організація їх обігу і вилучення належить:

а) Верховній Раді України;

б) Президенту України;

в) Національному банку України;

г) Кабінету Міністрів України.

7. Методи регулювання грошового обігу:

а) грошова реформа;

б) деномінація;

в) емісія;

г) резервування надлишкових готівкових коштів.

8. Гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами встановлено у розмірі:

а) 3000 гривень;

б) 5000 гривень;

в) 10000 гривень;

г) 50000 гривень.

9. Форми безготівкових розрахунків:

а) за векселем;

б) за коносаментом;

в) за інкасо;

г) за депозитом.

10. Примусове списання коштів з рахунків платників здійснюється:

а) банками на підставі платіжних вимог;

б) банками на підставі безвідзивних акредитивів;

в) банками на підставі виконавчих документів, виданих судами;

г) банками на підставі платіжних доручень.

Рекомендована література:

1. Фінансове право: Підручник / (Алісов Є.О., Воронова Л.К., Кадькаленко С.Т. та ін.); Керівник авт. колективу і відп. ред. Л.К.Воронова. — X.: Фірма «Консум», 1998.-496с.

2. Фінансове право України: Підручник / Г.В.Бех, О.О.Дмитрик, І.Є.Криницький; За ред. М.П.Кучерявенка. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 320с.

3. Зриашвили Н.Д. Финансовое право: Учебник для вузов. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2000. — 606 с.

4. Финансовое право: Учебник / О.Н. Горбунова, Е.Ю. Грачева и др.; Отв. ред. Е. Ю. Грачева, Г. П. Толстопятенко.- М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. — 536 с.

5. Гетманцев Д. До питання про правову природу грошей на банківському рахунку // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - №9. - С.78-82.

6. Конституція України від 28.06.1996 року // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1996. - №30. - Ст. 141.

7. Про національний банк України: Закон України від 20.05.1999 року // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1999. - № 29. - Ст.238.

8. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 року // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2001. - № 5-6. - Ст.30.

9. Про застосування векселів в господарському обороті України: Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. // Голос України. - 1992. - 27 червня.

10. Про платіжні системи та переказ грошей в Україні: Закон України від 05.04.2001 року // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2001. - №29. - Ст.137.

11. Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах: Постанова Правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003 року.

12. Постанова Національного банку України: Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні № 637 від 15.12.2004 року.

13. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 24 січня 2004 року № 22.

 


 
загрузка...