загрузка...
Основи методології вартісної оцінки інтелектуальної власності - Інтелектуальна власність і комп'ютерне авторське право PDF Друк e-mail
Право - Інтелектуальна власність і комп'ютерне авторське право - Антонов В.М.

6.4. Основи методології вартісної оцінки інтелектуальної власності

Вважається, що в Україні відсутня офіційна методика вартіс­ної оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності. Але практи­ка такої оцінки значна, хоч багато хто вважає, що створити єдину

методику взагалі неможливо, бо в ринкових умовах необхідно мати не розрахункову, а так звану «динамічну ціну».

Під динамічною ціною розуміється не сама вартість технології чи іншого об'єкту інтелектуальної власності, що передається, а її рин­кова котировка і можливість конкуренції.

Вченими пропонуються наступні основні положення методології вартісної оцінки інтелектуальної власності, які підтримані рішен­ням Наукової Ради Укрірмаш від 22.12.1999р.

У дослідній та практичній діяльності Українського інституту ринкових відносин в машинобудуванні та війсьськово-промислового комплексу (AT «Укрірмаш») який визначено головною організацією за напрямком «Патентування, техніко-економічні дослідження, рин­кові відносини та інтелектуальна власність в галузях промисловості Державного комітету промислової політики» нагромаджено певний досвід систематизації, аналізу і вдосконалення підходів, методів та прийомів економічної оцінки об'єктів інтелектуальної власності (ОІВ) та проведення на їх основі розрахунків.

Вважається, що методологія вартісної оцінки ОІВ охоплює ви­значення правочинності та документування права власності на ОІВ, встановлення критеріїв та підходів, вибір методу чи методів еконо­мічної оцінки, здійснення розрахунків та прийняття рішення сто­совно «справедливої ціни» об'єкта.

Згідно чинного законодавства право власності на той чи інший ОІВ документується Договором між Замовником і Виконавцем (між Роботодавцем і Робітником); Патентом на винаходи, корисні моде­лі і промислові зразки; Свідоцтвом на знаки для товарів і послуг; Свідоцтвом про фірмове найменування; Свідоцтвом підприємства на раціоналізаторську пропозицію; Свідоцтвом на науковий твір; Прог­раму для ЕОМ, базу даних, науково-технічну інформацію; Ліцензій­ним договором на переуступку прав; Балансом юридичної особи тощо.

Критеріями вартісної оцінки ОІВ можуть виступати: витрати на створення об'єкта, ціна придбання, балансова вартість, прибутко­вість, економічний ефект, ціна аналога, ринкова оцінка, капіталі­зація прибутку.

На підставі задокументованої правочинності ОІВ, встановлення суб'єктів права та визначення критеріїв оцінки з урахуванням негай­ного чи відкладного попиту здійснюється вибір підходу та методів проведення розрахунків вартісної оцінки та обґрунтування «спра­ведливої ціни» об'єкта для здійснення тієї чи іншої операції його комерційного чи господарського використання.

Дослідженнями інституту виявлено 3 підходи у складі 14 методів вартісної оцінки ОІВ, використання яких залежить як від характеру та призначення об'єкта, так і від виду операцій його обігу.

Перший підхід — витратний, включає 5 методів: метод фактич­них витрат; метод планових витрат (кошторису); метод вартості за­міщення, метод відновлюваної вартості; метод коефіцієнтів.

Другий підхід — ринковий, включає 3 методи: метод порівняль­них продаж; метод ринку інтелектуальної власності; метод експерт­них оцінок.

Третій підхід — доходний (фінансовий), включає б методів: мето,д комерційної значності; метод прибутку; метод економічного ефекту; метод капіталізації доходу; метод дисконтування; метод роялті.

Алгоритм методології вартісної оцінки ОІВ в систематизованому викладі підходів та методів наступний.

1. Витратний підхід

Згідно витратного підходу вартість ОІВ може бути оцінена за су­мою витрат на створення, відтворення чи заміну об'єкта інтелек­туальної власності з урахуванням матеріального та морального зносу.

1.1. Метод фактичних витрат

Метод базується на наслідках інвентаризації ОІВ та їх відобра­ження в рядках 20, 21, 22 балансу підприємства, тобто на залиш­кову вартість, знос та первісну вартість ОІВ, як складової частини нематеріальних активів. У цьому випадку ціна ОІВ визначається за формулою:

Цо= Зі-(100-У ):100,                                                 (6.42)

де Цо — фактична (балансова) ціна ОІВ;

Зі — сума витрат на створення та включення ОІВ в обіг на підставі даних інвентаризації; У — відсотки зносу ОІВ.

1.2. Метод планових витрат

Метод планових витрат ґрунтується на визначенні кошторисної вартості ОІВ при проектуванні та погодженні протоколу договірної ціни на виконання наукових, конструкторських, технологічних чи проектних робіт на підставі формули:

Цо = (Зо +3с+3м+3е+3в+3у+3к+3і+3н) • (1+Р) + Пдв,      (6.43)

де: Цо — договірна ціна об'єкта;

30   — витрати на оплату праці;

Зс — витрати з відрахувань на соціальні заходи;

Зм — витрати на матеріали;

Зе — витрати на енергоресурси;

Зв — витрати на службові відрядження;

Зу — витрати на придбання спецустаткування для НДДКР;

Зк — витрати на оплату організацій-контрагенів;

31 — інші прямі витрати;
Зн — накладні витрати;

Р — плановий рівень рентабельності; Пдв — податок на додану вартість.

1.3. Метод вартості заміщення

При оцінці ОІВ цим методом використовується принцип заміщен­ня, який передбачає, що максимальна вартість ОІВ визначається мінімальною ціною, яку необхідно було б заплатити при купівлі ОІВ аналогічної споживчої вартості. Ця вартість називається вартістю нового ОІВ, еквівалентного за функціональними можливостями і варіантами використання, але не обов'язково аналогічного за зов­нішнім виглядом та компонентами. У цьому випадку використову­ється вираз:

Цо = Ца-Кі,                                                         (6.44)

де: Ца — ціна аналога, яку необхідно заплатити при купівлі ОІВ ана­логічної споживчій вартості. Кі — коефіцієнт ідентичності

1.4. Метод відновлюваної вартості

Відновлювана вартість ОІВ визначається як сума затрат, необхід­них для створення нової точної копії ОІВ, який оцінюється. Ці за­трати мають бути основані на сучасній зарплаті, нарахуваннях, ці­нах на сировину, матеріали, енергію, комплектуючі, інші затрати та рентабельність цих затрат. Розрахунки здійснюються за формулою методу планових витрат (6.43).

1.5. Метод коефіцієнтів

Метод коефіцієнтів використовується у випадках відсутності мож­ливостей розрахунку у вартості ОІВ іншими методами. Застосування методу коефіцієнтів ґрунтується на використанні оціночних коефі­цієнтів визначення значущості ОІВ згідно Методичних рекомендацій по визначенню переліку і технічної значності винаходів і промис­лових зразків в об'єктах продажу ліцензій (Регламент Госкомизоб-ретений СССР от 04.12.85г.), при його потенційному введені у гос­подарський обіг. Розрахунки здійснюються за формулою:

Цо = К1 • К2 • КЗ • 20 Нм • І,                                                (6.45)

де : К1 — коефіцієнт досягнутого позитивного ефекту; К2 — коефіцієнт складності рішення технічного завдання; КЗ — коефіцієнт суттєвих відмінностей; Нм — установлений неоподаткований мінімум зарплати; І — індекс інфляції.

Неоподаткована заробітна плата визначається діючим законо­давством.

Коефіцієнт досягнутого позитивного ефекту визначається екс­пертним шляхом за таблицею 1.

№ п/п

Досягнутий позитивний ефект

Величина К1

і.

Поліпшення другорядних технічних характеристик, які не є визначальними для конкретної продукції

1.0

2.

Поліпшення основних технічних характеристик, які є визначальними для продукції (процесу, організаційної форми)

2.0

3.

Досягнення якісно нових основних технічних характеристик продукції (процесу, організаційної форми)

3.0

4.

Отримання нової продукції (процесу, організаційної форми), яка має більш високі основні технічні характеристики серед аналогічних відомих видів

4.0

5.

Отримання нової продукції (процесу, організаційної форми), яка вперше освоюється в народному господарстві і має якісно нові технологічні характеристики

5.0

Коефіцієнт складності рішення технічного завдання визначається експертами за таблицею 2.

№ п/п

Складність вирішення технічного завдання

Величина К2

1.

Конструкція однієї простої деталі, зміна одного параметру простого процесу, однієї операції процес}. одного інгредієнту рецептури і т.ін.

1.0

2

Конструкція складної або збірної деталі, конструкція не основного вузла, механізму, зміна двох або більше неосновних параметрів, нескладних процесів, зміна двох і більше неосновних операцій технологічних процесів, зміна двох і більше неосновних інгредієнтів рецептури і т.ін.

1.5

3.

Конструкція одного основного вузла або декількох неосновних вузлів машин, механізмів, частина (неос­новних) процесів, частина (неосновна) рецептура і т.ін.

2.0

4.

Конструкція декількох основних вузлів, основні процеси технології, частина (основна) рецептури і т.ін.

2.5

5.

Конструкція машини, приладу, верстата, апарата, споруди, технологічні процеси, рецептура і т.ін.

3.5

6.

Конструкція машини, верстата, приладу, апарата, споруди за складною кінематикою, прикладами контролю, з радіоелектронною схемою, конструкція силових машин, двигунів, агрегатів, комплексні технологічні процеси, складна рецептура і т.ін.

4.5

7.

Конструкція машини, апарата, верстата, споруди

зі складною системою контролю автоматичних поточних

ліній із нових видів обладнання, системи управління

та регулювання, складні комплексні технологічні процеси.

рецептура основної складності і т.ін.

5.5

8.

Конструкція, технологічні процеси і рецептура особливої складності, які відносяться головним чином до нових розділів науки і техніки

6.25

Коефіцієнт суттєвих відмінностей визначається експертами за таблицею 3.

№ п/п

Суттєві відмінності

Величина КЗ

1

2

3

1.

Винахід, який заключається в застосуванні відомих засобів, в тому числі на застосування, коли формула винаходу розпочинається словами «застосування»

1.25

1

2

3

Винахід, який заключається в новій сукупності відомих технічних рішень, що створюють новий позитивний ефект, тобто відмінна частина формули винаходу містить вказівку на нові зв'язки між відомими елементами, іншу послідовність операції чи інший процентний склад інгредієнтів порівняно 3 прототипом

15

3.

Винахід, який має прототип, що збігається з новим рішенням по більшості основних ознак

2.0

4.

Винахід, який має прототип, що збігається з новим рішенням по половині основних ознак

25

5.

Винахід, який має прототип, що збігається з основним рішенням по меншості основних ознак

3.0

6.

Винахід, що характеризується сукупністю суттєвих відмінностей, який не має прототипу, тобто коли винахід вирішує нове завдання або відоме завдання принципово іншим шляхом

4.0

2. Ринковий підхід

Ринковий підхід в оцінці ОІВ застосовується лише для окремих прав на об'єкти інтелектуальної власності, оскільки він передбачає наявність у покупця вибору ОІВ з числа інших, які виконують ту саму функцію, але влаштовує покупця за комплексом якісних показ­ників, які включають функціональні властивості, задовільну вар­тість, великі строки служби, ступінь захисту, унікальність тощо. Продавець також повинен мати можливість вибору найбільш при­вабливих для нього покупців з тим, щоб серед них надати перевагу тому, хто більше заплатить і тому, з ким можливе перспективне спів­робітництво. Це в основному, тиражування і реалізація програмних засобів, високоякісної аудіо- і відеопродукції та деякі інші.

2.1. Метод порівняльних продаж

Суть методу заключається в пошуку відомостей про ринкову вар­тість ОІВ, які можуть бу^ти порівняні з пропонованим за призначен­ням та корисністю. Після цього вноситься поправка на їх відміннос­ті і визначається вартість ОІВ за формулою :

Цо = Кі Ца,                                                     (6.46)

де: Ца — ціна аналога; 222

Кі — коефіцієнт ідентичності ОІВ аналогу.

Основними умовами застосування методу порівняльних продаж є :

•   наявність відомостей про факти продажу ОІВ подібного призна­чення та корисності;

•   доступність і достовірність інформації про ціни та умови конт-рактивів з подібними ОІВ;

•   наявність експертів по оцінці впливу відрізняючих ознак між ОІВ і його проданим аналогом на їх вартість для визначення величини Кі.

2.2. Метод ринку інтелектуальної власності

Цей метод може використовуватись при наявності інформації про контракти з подібними ОІВ або при наявності відомостей про ставки роялті в цій галузі. Суть цього методу полягає у висуненні припу­щення про те, що ОІВ, який використовується на підприємстві, йо­му не належить. Тоді частина виручки, яку підприємство повинне було б сплатити у вигляді винагороди власникам ОІВ, в дійсності залишає у себе, оскільки даний ОІВ належить цьому підприємству, і вважається його додатковим прибутком, що створений цим об'єктом. Вартість грошових коштів, сформованих на основі цього прибутку, утворюють ринкову вартість ОІВ, якого оцінюють. Отже розрахунки можуть бути здійснені за формулою методу прибутку.

2.3. Метод експертних оцінок

Зводиться до визначення погодженої оцінки ОІВ експертами на базі набутого досвіду та проведених розрахунків з установленням так званої «справедливої вартості».

При цьому робочою формулою для узагальнення думок експертів може бути:

Цо- (ЦІ + Ц2 + Ці) : Н,                                                 (6.47)

де: ЦІ, Ц2, Ці — відповідні експертні оцінки вартості ОІВ учасни­ками експертизи;

Н — кількість учасників експертизи.

3. Доходний (фінансовий) підхід

Найбільшого поширення в оцінці вартості ОІВ набула група ме­тодів доходного (фінансового ) підходу. Розрахунки за методами цьо­го підходу основуються на установленні причинного зв'язку між функціональними (фізичними, техніко-економічними, екологічними тощо) властивостями ОІВ, котрий використовується у конкретній технології, речовині, знарядді тощо, та майбутніми доходами ві,д використання даного ОІВ в господарському обігу. Основна передумо­ва використання цього підходу полягає в тому, що економічна цін­ність конкретного ОІВ на теперішній момент обумовлена очікуван­ням отримання від цього об'єкта доходів у майбутньому.

3.1. Метод комерційної значущості

Полягає у визначенні нижньої і верхньої межі ціни об'єкта та обґрунтування в цих межах ціни продажу.

Мінімальна ринкова ціна ОІВ визначається за формулою :

Цтіп = Зп + Ен ■ КІ,                                              (6.48)

де: Зп — поточні затрати на створення та доведення до робочого стану ОІВ;

Ен — нормативна ставка дисконту (відповідно до чинного законо­давства; Ен = 0,12;

Кі — одноразові витрати (капіталовкладення) в Інвестиційний про­ект, пов'язаний з даним ОІВ.

Максимальна ринкова ціна ОІВ визначається за формулою :

Цтах = (Зп + Ен • КІ) + Пі,                                           (6.49)

де: Пі — прибуток від використання ОІВ.

3.2. Метод прибутку

Очікуваний прибуток від господарського використання ОІВ роз­раховується за формулою:

По = Цр • В • (С-О) ■ Н • Кі                                       (6.50)

де: Цр — ціна реалізації одиниці продукції з використанням ОІВ, В — середньорічний обсяг випуску продукції; С — період дії ліцензійного договору; О — період освоєння ліцензій; Н — норма прибутку;

Кі — коефіцієнт, який враховує питому вагу ОІВ в прибутку від реа­лізації ОІВ.

3.3. Метод економічного ефекту

Очікуваний економічний ефект (Ео) від господарського вико­ристання нових технологій, засобів механізації та автоматизації о об'єктами інтелектуальної власності розраховується за формулою:

Ео = ((Сб — Сн) — Ен (Кн — Кб)) • В                               (6.51)

де: Сб — собівартість виробництва продукції без об'єкту інтелек­туальної власності;

Сн — собівартість виробництва продукції з об'єктом інтелектуаль­ної власності;

Кб — капіталовкладення у виробництво продукції без об'єкта інте­лектуальної власності;

Кн — капіталовкладення у виробництво продукції з об'єктом інте­лектуальної власності;

В — плановий обсяг продаж продукції в /-тому році.

3.4. Метод капіталізації доходу (прибутку)

Під капіталізацією звичайно розуміють процес переведення до­ходів від використання якогось майна в його вартість. Розрізняють метод прямої капіталізації і метод капіталізації за нормою віддачі.

Розрахунки ціни ОІВ прямої капіталізації виконуються за фор­мулою :

ДО

Я,-—,   .                                            (6.52)

Кп

де: АД — чистий дохід від використання об'єкта; Кп — коефіцієнт капіталізації, який застосовується для перерахун­ку потоку поточних доходів у поточну вартість.

Розрахунки ціни ОІВ методом капіталізації по нормі ефективності здійснюються за формулою:

Цо = ^-Вб-Кі.                             (6.53)

де: Пп — балансовий прибуток об'єкта приватизації після вираху­вання податку на прибуток; Ск — ставка капіталізації, яка дорівнює 0,12;

Вб — вартість цілісного майнового комплексу, що визначається за балансом, складеним на дату приватизації;

Кі — коефіцієнт, який враховує питому вагу конкретного ОІВ в при­бутку підприємства.

3.5. Метод дисконтування

В основу методу дисконтування покладено один з основних фі­нансових законів, який формулюється так: сьогоднішня грошовг одниниця коштує більше, ніж завтрашня. Співвідношення між по­точною і майбутньою вартістю ОІВ описується формулою наростан­ня скидки в майбутніх грошових потоках за методом складних від­сотків. У цьому випадку, по-перше, оцінюються майбутні грошові потоки; по-друге, визначається ставка дисконтування; по-третє, розраховується сумарно вартість майбутніх грошових потоків. У цьому методі також використовується і другий закон фінансів, який визначає: безризикова грошова одниниця коштує дорожче, ніж ри-зикова. Тому ставка дисконтування на безризикові вкладення ка­піталу мінімальна, а на високоризикові — максимальна.

Життєвий цикл ОІВ розбивається на 2 періоди: прогнозний (при­близно 3-10 років) і післяпрогнозний, що іде в незкінченність. Якість доходів з урахуванням факторів ризику характеризується нормою дисконтування, яка визначається на основі аналізу бізнесу. Вартість ОІВ визначається як сума поточних вартостей грошових потоків прогнозного і післяпрогнозного періодів.

Коефіцієнт дисконтування розраховується за формулою :


Кд =


(6.54)


де: Е — ставка дисконту, t — тривалість періоду.

Оцінка ОІВ методом дисконтування здійснюється на підставі на­ступного загального виразу:

(6.55)

де : Цт — оціночна вартість ОІВ на момент Т.

Дт та Зт — відповідно поетапні доходи та витрати прогнозного і піс­ляпрогнозного періодів.

Т — відповідно роки прогнозного і після прогнозного періодів.

3.6. Метод роялті

3.6.1.    Використання методів роялті

Метод роялті є основним методом оцінки вартості ліцензійних договорів на відчуження ОІВ, впровадження яких супроводжується отриманням економічного ефекту у вигляді доходу (прибутку). При цьому він стає майже виключним при укладанні договорів з довгими термінами дії.

3.6.2.    Вибір бази роялті

В якості бази роялті використовуються: економічний ефект, при­буток (доходу) від використання винаходу, обсяг продукції, що реа­лізується, вартість основної перероблюваної сировини тощо.

Економічний ефект розраховується на основі оцінки параметрів майбутнього виробництва, серед яких: поточні витрати (собівар­тість), прибуток (доход), ліцензіата від використання ОІВ.

Найбільш зручною базою роялті є вартість або кількість продук­ції, що реалізується, яка виготовляється по ліцензії, що практично виключає ризик для ліцензіара, пов'язаний з коливанням цін чи підвищенням собівартості продукції.

3.6.3.    Визначення ставок роялті

Після визначення бази партнери переговорів по ліцензійному конт­ракту переходять до визначення ставок роялті. Спочатку установ­люють діапазон можливих ставок роялті, а потім погоджують їх ос­таточні розміри. Діапазон можливих ставок визначається величиною ставки нижньої та верхньої межі.

Ставка нижньої межі, тобто мінімальна ставка, на яку може по­годитись ліцензіар, визначається як похідна від найменшої суми пла­тежів за ліцензію. Вона як мінімум повинна відшкодувати затрати Ліцензіара на створення, підготовку та передачу об'єкта ліцензії Ліцензіату у споживчому вигляді.

Мінімальний рівень роялті розраховують за формулою:

mm

г

(6.56)

де: Р — мінімальний розмір роялті; Зі — витрати продавця (лі­цензіара) в і-му році дії ліцензії; Пі — прибуток (обсяг продаж) в і-му році дії ліцензії; — коефіцієнт дисконтування; Кн — ко­ефіцієнт надбавки.

Ставка верхньої межі, тобто максимальна ставка, на яку пого­диться Ліцензіат, визначається за найкращим із альтернативних варіантів рішення, яке він може вибрати замість придбання ліцензії (проведення власних НДДКР, придбання за ліцензією альтернатив­ної технології, перехід на випуск іншої продукції, придбання гото­вих виробів, тощо) з урахуванням фактору часу.

Максимальний рівень роялті розраховують за формулою:

£(П,-3 ІГ )-К 0 П



(6.57)


де: Р тах — максимальний розмір роялті; Зіт — витрати покупця (ліцензіата) в і-му році дії ліцензії; Кп — сума початкових капі­таловкладень.

У світовій практиці ліцензійної торгівлі ціна ліцензії визнача­ється як доля (роялті) потенційного додаткового прибутку, і сягає 10-30 % цього додаткового прибутку. Якщо розмір роялті в озна­чених межах вибраний правильно, то він повинен збігатися з від­сотком роялті, визначеним за формулою:

Р = ((10-5-30%): 100) • (П/Ц • 100),

де: Р — розмір роялті; П — очікуваний додатковий прибуток Ліцен­зіата на одиницю продукції; Ц — світова ціна одиниця ліцензійно'] продукції.

Визначення ставок роялті достатньо складна праця, і тому парт­нери можуть використати набутий у світовій практиці досвід щодс стандартних (галузевих) ставок роялті чи ставок роялті по анало­гах, за раніше укладеними контрактами.

Значні капіталовкладення, великий ризик в освоєнні ліцензії да­ють право Ліцензіату на отримання більшої частки від прибутку, отриманої з використанням об'єкту ліцензії. За кордоном доля Ліцен­зіара коливається в межах від 10 до 50 відсотків. Справедливою вва­жається розмір в межах 10-35% . Визнавши справедливу межу.

сторони визначають погоджену ставку роялті у відсотках чи твердій ставці виходячи з погодженої бази роялті.

3.6.4. Визначення ціни ліцензії методом роялті

•  Якщо за базу роялті прийнято вартісний обсяг продукції, що реалізується то розрахунки ціни ліцензії проводяться за формулою:

Ц * = %Ь- (6 ' 58) де: Ві — плановий обсяг продаж продукції за ліцензією в і-му році; Ці — ціна одиниці продукції; Рі — ставка роялті; Т — термін дії лі­цензійного договору.

•  Якщо за базу роялті прийнято фізичний обсяг реалізованої про­дукції, то розрахунок ціни ліцензії проводиться за формулою:

Z| 7 =£й,                                                                       (6.59)

/ = І

де: Ш — погоджена тверда ставка роялті з одиниці продаж.

•        Якщо за базу роялті прийнято економічний ефект чи прибуток від використання у ОІВ, то розрахунок проводиться за формулою:

т Р                                        sr        Р

= І Р - -755- к *, або Ц і = § Д ' 'Т5о ' *"<-'        (6-60)

де: Ді — очікуваний доход від продукції з використанням ОІВ.

•  Якщо за базу роялті прийнято вартість основного виду перероб­люваної сировини, то розрахунок проводиться за формулою:

1>.                                         < 6 - 6 "

де: Мі — вартість основної перероблюваної сировини на одиницю продукції.

На основі розрахунків вартісної оцінки ОІВ установлюється його Договірна ціна. Така ціна погоджується зацікавленими юридичними та фізичними особами на основі розрахунків двома-трьома методами з урахуванням їх ризиків щодо комерційного чи господарського ви­користання об'єктів.


 
загрузка...