загрузка...
загрузка...
Основні функції та принципи авторського права - Інтелектуальна власність і комп'ютерне авторське право PDF Друк e-mail
Право - Інтелектуальна власність і комп'ютерне авторське право - Антонов В.М.

1.4. Основні функції та принципи авторського права

І. Поняття авторського права

Авторське право , як частина цивільного законодавства, регулює відносини, пов'язані з використанням творів літератури, науки і мис­тецтва. У цих відносинах беруть участь, з одного боку, автори тво­рів, їх спадкоємці, правонаступники та інші володільці авторського права, з другого — організації, зацікавлені у використанні творів: видавництва, редакції періодичних видань, кіностудії, телестудії, радіостанції, театри, концертні організації, фірми звукозапису тощо. Відповідно законодавство забезпечує охорону прав не тільки авторів творів, а й творців суб'єктів суміжних прав (виконавців, виробників фонограм, радіомовних і телевізійних компаній), що сприяють роз­повсюдженню цих творів. Охорона прав творців об'єктів суміжних прав або професій, суміжних з творчими професіями, становить особ­ливий інтерес для країн, що розвиваються, оскільки дає змогу захис­тити в законодавчому порядку фольклорні твори, шляхом охорони прав саме цих суміжних професій.

Існують відмінності між майновими правами автора і його осо­бистими немайновими правами, які в сукупності і утворюють автор­ське право. Авторське право звичайно розуміється як виняткове право автора твору, що надається йому законом, оголосити себе ав­тором твору, відтворювати його, розповсюджувати або доводити йо­го до відома публіки якими-небудь способами і засобами, а також дозволяти іншим особам використовувати твір певними способами.

Основним положенням авторського права є монопольне право автора на обнародування твору — дію, завдяки якій твір уперше стає доступним для публіки. За життя автора ніхто, крім самого автора, не вправі вирішувати, чи буде випущено у світ його твір, а якщо бу­де, то коли і яким чином. Використання твору після обнародуван­ня підкоряється певним правилам. Автор, який володіє правами на свій твір, і твір або його правовласник користуються правовим захис­том. Але авторське право на твір не пов'язано з правом власності на матеріальний об'єкт, в якому він виражений. Тому перехід права власності на матеріальний об'єкт або право володіння матеріальним об'єктом не тягне за собою перехід авторських прав на твір як благо нематеріальне.

Часто охорона авторських прав є гарантією інвестицій, що вкла­даються в опублікування твору, сприяє отриманню і цілеспрямова­ному розподілу прибутку між автором і особами, які сприяли вико­ристанню його твору.

У тих країнах, де існує таке законодавство, його практична цін­ність залежить від ефективності застосування. Однак прийняття то­го або іншого закону — це лише перший крок. Результативне право-застосування може бути забезпечено шляхом створення відповідних організацій, які займаються збиранням винагород за використання творів і виплатою їх авторам, що в результаті є стимулом як для ав­торів, так і для власників прав (агентів, видавців тощо).

Не зовсім правильно порівнювати прибутки, які автор може отри­мати від використання твору, що охороняється авторським правом, із заробітною платою. Величина винагороди автора визначається не ча­сом, витраченим на створення цього твору, і навіть не його якістю і цінністю. Вона залежить від попиту, що визначається в процесі вико­ристання твору. Таким чином, йдеться про винагороду, яка ближче до торговельного прибутку, ніж до заробітної плати, а законодавст­во забезпечує автору справедливу оплату за використання його творів.

Система охорони авторських прав не може функціонувати у віл риві від творчого процесу. А без охорони прав авторів суспільство не спроможне забезпечити науковий і культурний прогрес, тобто по­ставити досягнення науки і мистецтва на службу максимально ши рокому колу зацікавлених осіб. Звідси необхідність якнайширшої популяризації питань авторського права в інтересах економічного, соціального і культурного прогресу.

2. Основні завдання (функції) авторського права

Основне завдання авторського права — це примноження культур ної спадщини суспільства. Єдиним засобом досягнення цієї мети є на дання автору виняткових прав дозволяти і тим самим контролюваті використання своїх творів іншими особами, отримуючи з цього ма­теріальну вигоду. Отак, на відміну від права власності на матеріаль­ний об'єкт, що має фактично необмежений або абсолютний харак­тер, право власності на матеріальні об'єкти, якими є твори науки, літератури і мистецтва, зазнає певних обмежень, що стосуються об­сягу правомочностей та їх існування у часі. Такий підхід до правг власності на нематеріальні об'єкти дає змогу встановити в законо­давчому порядку справедливий баланс між індивідуальними інте­ресами авторів, зацікавлених у отриманні матеріальної вигоди у разі використання їх творів, і суспільства загалом, зацікавленого у віль­ному доступі до створених творів.

Ще у XVIII ст. французький письменник Бомарше, який чимале зробив для визнання прав авторів у законодавчому порядку, від­повідаючи своїм критикам, писав, що авторам несправедливо дорі­кають у прагненні до наживи на додаток до того, що вони корис­туються славою і суспільним визнанням.

В основному завдяки творчості авторів, створюється і розвива­ється видавнича справа, кінематограф, виробництво аудіовізуальної продукції, радіомовлення і телебачення, чия діяльність ґрунтується передусім на використанні творів, що охороняються, з метою дове­дення до споживача, з отриманням при цьому матеріальної вигоди.

Суспільне визнання достоїнств творів і матеріальна забезпече­ність авторів як результат використання їх творів суспільством сти­мулюють творчий т роцес, дають можливість авторам повністю при святити себе плідній роботі. Найважливішою умовою для успіху в цьому є ефективне застосування законодавства про охорону автор­ського права розробленого з урахуванням соціальних і економічних реалій країни.

3. Принципи авторського права

Авторське право поширюється на твори літератури, науки і мис­тецтва, які є результатом творчої діяльності, незалежно від призна­чення, способу і форми їх вираження, а також художніх достоїнств або наукової цінності, уявлення про які досить суб'єктивні.

Однак твір як результат творчої діяльності автора стає об'єктом авторського права лише за умови, що він виражений в якій-небудь об'єктивній формі безпосередньо пов'язаній з можливістю його від­творення. Думки й образи автора, що існують лише у формі творчого задуму не можуть бути сприйняті іншими людьми і, отже, не існує практичної проблеми в їх правовій охороні. Твір повинен існувати у формі, яка відокремлена від особистості авторі і набула самостійного буття. При цьому для визнання твору об'єктом авторського права не вимагається завершеності роботи. Закон рівною мірою охороняє як закінчені, так і незавершені твори, зокрема ескізи, плани та їх про­міжні результати, що використовуються авторами у процесі ство­рення творів.

Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація, спеціальне оформлення твору або дотримання якої-небудь іншої формальності. Однак слід мати на увазі, що на друкованих виданнях може проставлятися знак охорони авторського права, який складається з 3-х елементів: латинської букви С в колі — ©; імені (найменування) володільця виключних авторських прав; року пер­шого опублікування твору. Правовою охороною рівною мірою будуть користуватися як твори, на яких проставлено знак охорони, так і твори без такого знаку. Основною метою забезпечення твору даним знаком є інформування третіх осіб про те, що цей твір охороняється. Таким чином, спрощується процес доведення провини правопоруш­ника, якщо подібне правопорушення сталося. Аналогічне значення Має також реєстрація прав автора на твір. Реєстрація здійснюється лише за бажанням правовласника, їй не надають ніякого правоутво-Рювального значення, але факт реєстрації може відіграти корисну роль у разі розв'язання спору про авторство на твір або його неза­конне використання.

Виняткова природа і види авторського права

1. Виняткова природа авторського права

В англійській мові існує термін «копірайт» (буквально — право на виготовлення копій), що означає дію, яка відносно літературних або інших художніх творів може виконуватись тільки самим авто­ром або з його дозволу. Йдеться про виготовлення примірників літе­ратурного або іншого твору, наприклад книжки, картини, скульп­тури, фотографії чи кінофільму. Але в законодавстві більшості країн використовується словосполучення «авторське право». В основу цьо­го терміну закладено факт надання автору певних повноважень від­носно його твору. Для прикладу право перешкодити його спотво­реному відтворенню, яке може здійснюватися лише самим автором. Тоді як інші права, наприклад, право на виготовлення примірників, можуть здійснюватись третіми особами, які отримали на це ліцензію від автора.

Як було наголошено у р. 1.1 (стор. 15), охороні підлягають форми вираження ідей автора, а не самі ідеї. Так, якщо автор опублікує у формі журнальної статті стислий виклад своїх ідей про те, як по­будувати радіоприймач, ніхто не може перешкодити третій стороні використати ці ідеї для створення такого приймача; однак авторське право захистить автора від відтворення примірників його статті без його дозволу. Що стосується самого винаходу, то на нього не по­ширюється охорона відповідно до авторського права, але він може бути захищений на інших підставах, наприклад, в контексті про­мислової власності. Головним є те, що ідеї не охороняються автор ським правом.

Остаточна фіксація твору в матеріальній формі (рукопис, друкар­ський відбиток, фотографії, звуко- або відеозапис, скульптура, ар­хітектура, живопис, відтворення в графічний формі тощо) не обо­в'язкова для виникнення його як передумови для охорони. Однаь деякі країни, в основному з англо-американською юридичною сис­темою, вимагають тієї чи іншої фіксації твору до того, як йому буде надана охорона, роблячи це з міркувань використання такої формі; як доказ у разі по~г зу.

Авторське право загалом, а також усі права авторів, що вклю­чаються до нього, є винятковим. Власник виняткового права на твір може його здійснювати відповідно до законодавства, причому прид­бання аналогічних прав на той самий твір якою-небудь іншою осо­бою виключається. Ніяка особа, крім власника таких прав, не може використати твір, не маючи на те дозволу, за винятком випадків, обумовлених законом. Ліцензії, що видаються правовласником на використання твору, можуть також включати виняткові права, як­що це обумовлено або передбачено законом.

Винятковий характер авторських прав полягає не у визнані їх невіддільності від особистості автора, а у визнанні того, що тіль­ки сам господар авторського права може вирішувати питання про здійснення авторських прав, пов'язаних з використанням твору. Враховується, що окремі авторські правомочності, наприклад, пра­ва авторства і право на ім'я, не відчужувані від автора, і закон вста­новлює певні обмеження у здійсненні авторського права, а можли­вість використання похідних творів може залежати не тільки від їх творця, а й від інших осіб. Однак, саме господар авторських прав наділений особливими правами щодо розпорядження твором з од­ночасною забороною всім іншим особам вчиняти відносно твору дії без його розпорядження.

2. Авторське право і окремі авторські правомочності

Автори володіють авторським правом, яке складається з окре­мих авторських правомочностей. У сукупності авторські правомоч­ності становлять суб'єктивне авторське право відносно твору. Ви­никнення суб'єктивних авторських прав не залежить від віку, стану здоров'я, майнового стану особи, місця створення і випуску твору у світ. Права на твори для кожної категорії суб'єктів виникають у зв'яз­ку з різними юридичними фактами — створення твору, переходом авторських прав у спадщину, за авторським договором тощо. Суб'єк­тивні авторські права виникають у автора в результаті факту ство­рення твору. Його права в юридичній літературі прийнято називати первинними.

У багатьох країнах авторське право (включаючи немайнові права) може перевідступатися, тобто передаватися володільцем авторського права іншій фізичній чи юридичній особі, яка, таким чином, стає правоволодільцем. У країнах, в яких перевідступлення авторського права не передбачене законодавством, такий же результат досяга­ється за допомогою ліцензування. При цьому господар авторського права залишається як такий, але управомочує іншу особу корис­туватися всіма або частиною його прав з можливими певними об­меженнями. У тому разі, коли термін таких правомочностей або лі­цензій дорівнює всьому терміну авторського права і сам дозвіл або ліцензія охоплюють всі права (за винятком немайнових), що охо­роняються авторським правом, статус ліцензіата відносно третіх сто­рін прирівнюється до статусу володільця авторського права.

Великий практичний вплив на обсяг авторських правомочностей і режим використання твору справляє визнання його службовим. Авторське право на такий твір належить його автору. Виняткове пра­во на використання твору, створеного в порядку виконання службо­вого завдання, належить роботодавцю, якщо в договорі між ним і ав­тором не передбачено інше. Розмір авторської винагороди за кожний вид використання службового твору і порядок її виплати встановлю­ється в договорі між роботодавцем. Відносини між авторами, які ство­рюють в порядку виконання службових обов'язків або службового завдання, та їх роботодавцями регламентуються трудовим догово­ром або контрактом, укладеним між ними.

3. Види авторського права

Авторські права традиційно поділяються на особисті немайнові і майнові права . Практично будь-яке з авторських прав включає в себе як особисті, так і майнові елементи. Нерідко їх конкретний зміст стає зрозумілий лише з контексту.

Дана класифікація авторських прав має велике практичне зна­чення. Особисті немайнові права в усіх випадках належать лише безпосередньому авторові, незалежно від того хто є володільцем ав­торського права. Вони є невідчужуваними від особистості автора і не можуть передаватися іншим особам. У кращому разі ці особи, і передусім спадкоємці, придбавають право на охорону особистих немайнових прав, володільцем яких був автор. Право авторства, право на ім'я і право на захист репутації автора охороняються без­строково.

Майнові права на використання твору можуть вільно переходити до інших осіб на основі авторських договорів. У деяких випадках права на використання твору спочатку виникають не у авторів, а у інших осіб, зокрема у роботодавців, видавця газет, журналів та інших періодичних видань, аудіовізуальних творів. Майнові права носять строковий характер.

3.1. Особисті немайнові права автора

Одним з головних прав, що виникають у автора у зв'язку зі ство­ренням твору науки, літератури і мистецтва є право авторства, яке характеризується як юридично забезпечена можливість особи вва­жатися автором твору і в результаті — можливість вимагати ви­знання цього факту від інших осіб.

Право авторства є невіддільним від особистості автора. Воно може належати тільки справжньому автору твору і є невідчужува-ним і таким, що не передається на будь-якій підставі, в тому числі за договором або у спадок. Право авторства є правом абсолютним і породжується самим фактом створення твору і не залежить від того чи обнародувано цей твір чи ні, чи створено його в порядку вико­нання службового завдання або незалежно від нього, чи викорис­товується твір будь-ким чи ні. Для визнання особи автором не по­трібне виконання якої-небудь формальності або чиєї-небудь згоди.

Можливі порушення даного права можуть полягати як в запози­ченні чужого твору без зазначення джерела (плагіат), так і в запере­ченні авторства тієї особи, якою створено твір. Це право охороня­ється від будь-якого порушення незалежно від того знав чи не знав порушник про неправомірність своїх дій. Авторство як соціальний феномен так само об'єктивне, як існування самого об'єкта творчос­ті, тому визнається і охороняється також після смерті автора, але не як суб'єктивне право, а як суспільний інтерес, що потребує визнан­ня і захисту. Від права авторства похідні всі інші права як особис­того немайнового, так і майнового характеру.

Усі інші права надаються автору лише остільки, оскільки він має права авторства.

Право на авторське ім'я. Автор може використати або дозво­ляти використання твору під своїм справжнім ім'ям, під вигаданим ім'ям (псевдонімом) або без позначення імені (анонімно). Обираючи один з цих варіантів, він реалізує своє право на ім'я. Він також має право вимагати зазначення свого імені щоразу при виданні, публіч­ному виконанні, передачі по радіо, цитуванні та іншому використанні свого твору. Право на ім'я включає в себе можливість вимагати, щоб ім'я автора (або псевдонім) не перекручувалося в разі його згадки особами, які використовують твір. А закон, в свою чергу, забороняє без згоди автора вносити які-небудь зміни в обраний ним спосіб по­значення свого імені, в тому числі у разі використання псевдоніму.

Факт зазначення на творі імені певної особи означає презумпцію приналежності авторства твору даній особі. Автор сам визначає спо­сіб і повноту зазначення свого справжнього імені. У разі опублікуван­ня творів, створених кількома особами, імена співавторів зазнача­ються у послідовності, обумовленій співавторами. Нерідко, особливо при використанні наукових творів у пресі, поряд з ім'ям автора за­значається його науковий ступінь, учене або почесне звання, посада та інші реквізити. Наводити подібні відомості можна тільки за зго­дою авторів, які несуть особисту відповідальність за достовірність цих даних. Порушенням права на ім'я буде незазначення імені ав­тора, а також його перекручення.

Нерідко використовується виступ автора під вигаданим ім'ям (псевдонімом). Іноді під псевдонімом виступає не одна особа, а дві, три або більша кількість співавторів. Закон не передбачає яких-небудь умов або порядку для придбання права на псевдонім. Термін і обсяг використання псевдоніма також визначається самим автором. Особ­ливим порушенням буде розкриття псевдоніма автора без його зго­ди. У деяких випадках право автора виступати під псевдонімом мо­же бути обмеженим. Не дозволяється використання псевдоніма, що порушує норми моральності або має образливий характер. Рівною мірою автор не може обрати такий псевдонім, який явно вводить пуб­ліку в оману, наприклад, збігається з іменем іншого автора.

Право на авторство може бути реалізоване шляхом опублікуван­ня твору без зазначення імені автора твору (анонімно). В такому ра­зі воля автора направлена на те, щоб не пов'язувати створений ним твір зі своїм ім'ям. Іноді ім'я автора не зазначається у зв'язку з існу­ючим порядком опублікування тих або інших творів, наприклад, передових статей в газетах і журналах, статей в довідниках і слов­никах. Звичайно авторство на анонімно опублікований твір підтвер­джується організацією, яка використала твір і якій, як правило, ві­доме справжнє ім'я.

Право на захист репутації автора. З моменту створення твору за його автором закріплюється право на захист твору, включаючи його назву, від будь-якого перекручення або іншої дії, здатної запо­діяти шкоду честі та гідності автора. У разі видання, публічного виконання або іншого використання твору забороняється без згоди автора вносити які-небудь зміни в сам твір, його назву або у зазна­чення імені автора. Забороняється також без згоди автора забезпе­чувати твори ілюстраціями, передмовою, післямовою, коментарями і якими б то не було поясненнями. Без згоди автора не можна змі­нювати або виключати з твору присвячення, епіграфи, анотації.

Право на захист твору від зміни має особливе значення на стадії підготовки твору до обнародування. Порушення права на захист репутації — одне з тих порушень авторського права, що найчастіше зустрічаються. У разі виявлення такого порушення автор (право­наступники автора) вправі вимагати внесення у твір відповідних ви­правлень, публікацій за рахунок порушника відомостей про допу­щене порушення, заборони виходу твору у світ або припинення його розповсюдження.

Право автора на обнародування — юридично забезпечена ав­тору можливість публічного розголосу створеного ним твору (дія, що робить твір доступним для публіки). За життя автора лише він сам може вирішувати питання про обнародування творів. Право на об­народування може перейти до інших осіб, зокрема до спадкоємців автора. Іноді для обнародування творів як самим автором, так і його спадкоємцями потрібна згода інших осіб, інтереси яких зачіпаються обнародуванням творів.

Це право прямо зачіпає майнові інтереси автора. З моменту обна­родування твору набирають чинності встановлені законом обмежен­ня прав автора, пов'язані з можливістю вільного використання твору.

Право на опублікування — це визнана за автором можливість випуску в оббіг примірників твору у кількості, достатній для задо­волення потреб публіки, виходячи з характеру твору.

Якщо за допомогою опублікування твір вперше доводиться до за­гального відома, — це означає його обнародування. Право на опуб­лікування тісно пов'язане з правами на відтворення і на розпов­сюдження. З моменту виходу в світ примірників твору він може без згоди автора і без виплати авторської винагороди, але з обов'яз­ковим зазначенням імені та джерела запозичення, репродукувати­ся в одиничних примірниках бібліотеками, архівами, навчальними закладами, окремі види творів можуть відтворюватися у газетах, передаватися в ефір.

3.2. Майнові права авторів

Авторам належить виняткове право на використання створених ними творів, можливість самим вирішувати всі питання, пов'язані з наданням третім особам доступу до творів з їх використанням. Най­частіше автори передають відповідні права спеціалізованим органі­заціям (видавництвам, кіностудіям, театрам тощо), укладаючи з ни­ми авторські договори. Після смерті автора ці права переходять де правонаступників. Використання колективних творів здійснюється за взаємною згодою співавторів.

Право на відтворення — це виготовлення одного або більше примірників твору чи значної його частини в будь-якій матеріальній формі, включаючи репродукування, звукозапис і відеозапис. Право володільця авторського права не дозволяти іншим особам відтво­рення твору, що охороняється, будь-яким способом і в будь-якій фор­мі є основним правом у сфері авторського права. Виготовлення ко­пій з твору, що охороняється, проводиться видавцем. Важливий процес розповсюдження твору, тому право контролю цього нерід­ко є юридичною основою угоди між володільцем авторського права і видавцем у разі опублікування твору, що охороняється. Договори на публікацію часто стосуються не тільки права робити копії твору, що охороняється, Але й інших дій (наприклад, трансляції твору по радіо, перекладу тощо). Суть договору на публікацію полягає в санк­ціонуванні процесу копіювання.

Право на розповсюдження звичайно розуміється як пропонуван­ня примірників твору широкій публіці або якій-небудь її частині, в основному через відповідні торговельні канали. Крім розповсюджен­ня примірників твору, термін «розповсюдження» також включає в себе радіомовлення, телебачення, передачу по кабелю, виконання та інші способи сповіщення для загального відома.

Передусім закон пов'язує розповсюдження тільки з тими твора­ми, котрі зафіксовані на матеріальному носії. Розповсюдження пе­редбачає наявність копій твору, які і вводяться в цивільний обіг. Розповсюдженням буде визнаний продаж або введення у цивільний обіг іншим способом обмеженої кількості копій твору.

Право на імпорт — виняткове право автора імпортувати при­мірники твору з метою розповсюдження, включаючи примірники, виготовлені з дозволу володільця виняткових авторських прав. Ма­ється на увазі закріплена за автором можливість здійснювати конт­роль за ввезенням на територію дії його авторських прав примірників створеного ним твору, виготовлених за кордоном.

Право контролю за імпортом примірників твору надається автору для того, щоб він міг ефективніше здійснювати право на розповсю­дження, що йому належить. Володіючи правом на імпорт, автор мо­же припинити порушення свого права на розповсюдження вже на стадії підготовки порушення. Якщо ж ввезення творів не має на меті їх подальше розповсюдження на території, на якій твір користуєть­ся правовою охороною, то автор не може заборонити їх імпорт.

Право на публічний показ реалізується в основному відносно тво­рів образотворчого мистецтва. Під показом твору розуміється демон­страція оригіналу або примірника твору безпосередньо чи на екрані за допомогою плівки, діапозитива, телевізійного кадру або інших тех­нічних засобів, а також демонстрація окремих кадрів аудіовізуаль­ного твору без дотримання їх послідовності. При цьому твір або якась його частина просто демонструється публіці, без виконання автором або іншою особою яких-небудь активних дій. У разі показу твору відбувається прямий контакт твору з глядачем.

Право на публічний показ може бути здійснено лише відносно творів, зафіксованих на будь-якому матеріальному носії. Публічний показ передбачає тільки зорове сприйняття твору. Демонстрація тво­ру перед фахівцями не вважається публічним показом і не тягне за собою передбачених законом правових наслідків.

Право на публічне виконання розуміється як виконання твору, який представлений аудиторії слухачів або глядачів, не обмеженій якимись окремими особами, що належать до якої-небудь приватної групи, і яке перевищує масштаби звичайних домашніх вистав. Пуб­лічне виконання і доведення його до загального відома на відстані обумовлюється отриманням дозволу володільця авторського права на цей твір.

Твір, що охороняється авторським правом, може бути доведений до великої кількості людей без його копіювання або репродукуван­ня. Лекція може бути прочитана аудиторії без тиражування тексту.

Драматичний або музичний твір може бути виконаний перед ауди­торією також без його копіювання. Право на контроль за цими дія­ми важливе не тільки для володільця авторського права на твір, що з самого початку розрахований на публічне виконання, а й для во­лодільця авторського права на твір, який спочатку не був призна­чений для такого виконання, у разі коли хтось захоче використати цей твір з такою метою.

Право на звукозапис. Під дію охорони авторських прав підпадає звуковий запис твору, що охороняється. Слова можуть повідомля­тися як у письмовій формі, так і у формі звукозапису. Що стосується музичних творів, то найбільш переважним способом представлення їх широкій аудиторії є звукозапис. Будь-якому звуковому запису виконань або інших звуків відводиться та ж роль у світі музики, що і книжці у світі літератури.

Записувати можна тільки музику або тільки слова, чи те й ін­ше одночасно. Правомочність давати дозвіл на виготовлення звуко­запису належить володільцю авторського права на музичний твір і володільцю авторського права на текст твору. Якщо йдеться про двох різних володільців, то у разі виготовлення звукозапису, що включає в себе як музику, так і текст, виробник звукозапису пови­нен отримати дозвіл обох володільців.

Згідно із законодавством деяких країн, виробник звукозапису також повинен отримати дозвіл виконавців музичного твору, вклю­чаючи інструменталістів, співаків і декламаторів. Це є ще однією ілюстрацією того факту, що володілець авторського права на твір не має права використати твір або дозволити використати його третій особі, оскільки такими діями він вступає в конфлікт з правомочнос-тями третіх осіб. Оскільки, щоб бути законним, звукозапис вико­нання потребує дозволу виконавців, то очевидно, що володілец або володільці авторського права на твори, що виконуються, не воло­діють винятковим правом давати дозволи на виконання такого зву­козапису.

Право на екранізацію. Кінофільм є візуальним записом, що складається з безперервної послідовності образів (кадрів), котрі пред­ставляють глядачеві. В авторському праві використовуються термі­ни «кінематографічнийтвір», «кінофільм», «фільм» і «кіно», хоча перевагу слід віддавати терміну «кіно», оскільки в даний час послі­довність образів або кадрів часто записується за допомогою техніч­них засобів (таких як магнітна стрічка) без застосування фотогра­фічної плівки.

Драматургічний твір, що з самого початку створений для показу у виконанні безпосередньо перед аудиторією, може бути візуально записаний і продемонстрований перед ширшою аудиторією, ніж це було б можливе в живому виконанні, причому в місцях, набагато віддалених від місця живого виконання, і по закінченні значного періоду часу після цього виконання.

Право па передачу в ефір — це закріплена за авторами мож­ливість сповіщати твори для загального відома шляхом передачі в ефір і (або) подальшої передачі в ефір. Цьому праву властивий еле­мент публічності. Передаватися в ефір можуть як вже обнародувані, в тому числі опубліковані твори, так і твори, ще не обнародувані (неопубліковані). Передачею в ефір визнається і пряма трансляція твору з місця його показу або виконання. Передача в ефір охоплює собою як первинний показ твору публіці за допомогою безпроводо-вого зв'язку, так і подальшу передачу твору в ефір.

Право на сповіщення для загального відома по кабелю — це право автора передавати твір (включаючи показ, виконання або пе­редачу в ефір) для загального відома по кабелю, проводах або за до­помогою інших аналогічних засобів. При цьому твір передається за допомогою сигналів, що йдуть по кабелю, проводах, оптичних во­локнах або іншими аналогічними способами. У разі передачі твору по кабелю аудиторія звичайно обмежується тими особами, які є або­нентами відповідних передавальних телерадіоцентрів.

Право на переклад. Переклад — це вираження форми письмових або усних творів мовою, що відрізняється від мови оригіналу. Bin повинен передавати твір в достовірній і неспотвореній формі як від­носно його змісту, так і відносно його стилю. Авторське право на­дається перекладачам у визнанні їх творчого підходу до іншої мо­ви, однак без шкоди правам автора твору, що перекладається. Для перекладу потрібен відповідний дозвіл, оскільки право на переклад є специфічною складовою частиною авторського права.

Свою згоду на переклад автор звичайно виражає шляхом укла­дення договору з тією організацією, яка збирається використати його твір для перекладу. Дана організація бере на себе обов'язок забезпечити високоякісний переклад твору, а також на прохання автора надати йому переклад для ознайомлення. Договір може пе­редбачати необхідність узгодження кандидатури перекладача з ав­тором твору. Якщо, на думку автора, переклад виконаний неякісно або допущено які-небудь інші відхилення від умов договору, автор може заборонити використання такого перекладу.

Право на переклад визнається за автором і його правонаступни­ками протягом всього терміну охорони твору.

Право па переробку твору включає в себе можливість автора самому переробити твір в інший вид, форму або жанр чи давати доз­віл на переробку іншим особам.

Створювані в результаті творчої переробки твори є новими об'єк­тами авторського права. Але їх використання може здійснюватися лише за згодою авторів оригінальних творів. Як правило, згода авто­ра на переробку означає і його згоду на використання створеного в результаті переробки нового твору. Однак автор може залишити за собою право на схвалення переробки як попередню умову її вико­ристання. Право на переробку охоплює собою всі види творів і всі види переробок. Після смерті автора протягом терміну дії авторсь­кого права право давати згоду на переробку здійснюється його спад­коємцями.

Інші права авторів. Стосовно використання творів архітекту­ри, містобудування, садово-паркового мистецтва і дизайну автори мають майнове право на практичну реалізацію відповідних про­ектів. Його суть полягає в тому, що будь-яке практичне втілення в життя творів архітектурної (містобудівної, дизайнерської) графіки і пластики (ескізів, креслень, планів, малюнків, макетів тощо) мо­же здійснюватися тільки за згодою їх авторів. До правомочностей автора прийнятого архітектурного проекту належить також можли­вість участі в реалізації свого проекту у разі розроблення докумен­тації для будівництва і при спорудженні будівлі, якщо інше не пе­редбачено у договорі.

Автори творів образотворчого мистецтва володіють правом слі­дування, суть якого полягає в тому, що у кожному випадку публіч­ного перепродажу твору образотворчого мистецтва автор має право на отримання певного процента від перепродажної ціни. Основною метою права слідування є захист майнових інтересів художників і авторів інших творів образотворчого мистецтва, які часто продають свої твори різного роду перекупникам значно дешевше від їх реаль­ної вартості. Право на отримання частини прибутку, що виру­чається від перепродажу твору, яким наділяється його творець, «слі­дує» за твором у разі його переходу від одного власника до іншого і, певною мірою, компенсує ту несправедливість, яка була допущена відносно автора спочатку.

Окремі виплати авторської винагороди передбачаються за відтво­рення аудіовізуальних творів і звукозаписів в особистих цілях. Оскіль­ки хоч який-небудь індивідуальний контроль за таким використан­ням творів неможливий, винагорода виплачується виготівниками та імпортерами обладнання (аудіо- і відеомагнітофонів, іншого облад­нання) та матеріальних носіїв (аудіо- і (або) відеоплівок і касет, ла­зерних дисків, компакт-дисків, інших матеріальних носіїв), що ви­користовуються для такого відтворення. Розмір винагороди і умови її виплати визначаються угодами між зазначеними виготівниками та імпортерами, з одного боку, і організаціями, що управляють май­новими правами авторів, виробників фонограм і виконавців на ко­лективній основі, з другого боку.

Передбачається виплата автору музичного твору (з текстом або без текстур спеціальної винагороди за використання його творів при публічному виконанні аудіовізуального твору. Таке право нада­ється лише композиторам, які створили музичний твір спеціально для аудіовізуального твору.

4. Вільне використання, творів

Закон встановлює термін дії авторського права, яке виникає з моменту створення твору і діє протягом певного часу після смерті автора. Мета цього положення в законодавстві — дати змогу спад­коємцям діставати економічну вигоду після смерті автора. У дер-жавах-членах Бернської конвенції і в багатьох інших країнах дія авторського права припиняється після закінчення 50 років після смерті автора. Останніми роками спостерігається тенденція у бік збіль­шення терміну дії охорони.

На дію авторського права накладаються і географічні обмежен­ня. Володілець авторського права на твори охороняється законом країни від неправомочних дій, передбачених законодавством у сфері охорони авторського права і вчинених у цій країні. Що стосується подібних дій, вчинених в іншій країні, правоволоділець повинен діяти відповідно до законів цієї країни. Якщо країни є членами од­нієї з міжнародних конвенцій з авторського права, розв'язання прак­тичних проблем, пов'язаних з географічними обмеженнями, значно спрощується.

За певних обставин, що регламентуються законом, деякі дії, що звичайно обмежені авторським правом, допускаються без дозволу володільця авторського права. Наприклад, використання виключно в особистих цілях особою, яка здійснює відтворення, а також циту­вання твору, що охороняється, за умови зазначення джерела цита­ти, включаючи ім'я автора.

У деяких країнах твори не підлягають охороні, якщо вони не за­фіксовані в матеріальній формі; не підлягають охороні тексти зако­нів, ухвали судів і рішення адміністративних органів, тоді як в ін­ших країнах такі офіційні тексти не виключаються із сфери дій авторського права і правоволодільцями є держави, що використову­ють їх в інтересах усього суспільства.

Використання твору автора іншими особами допускається за зго­дою автора або його правонаступників з виплатою винагороди. Од­нак в інтересах суспільства вільне використання творів в окремих випадках визнається законодавством усіх держав світу і прямо до­пускається міжнародними конвенціями з авторського права. Але та­ке використання стосується лише правомірно обнародуваних творів, не зачіпаючи особистих немайнових правомочностей авторів, допус­кається лише за умови, що цим не завдає шкоди нормальному роз­повсюдженню творів і не обмежує законні інтереси авторів.

Встановлені законом випадки вільного використання творів за­чіпають різні види творів і викликані необхідністю забезпечити дос­туп до них з метою вільного розповсюдження інформації.

Допускається цитування в оригіналі і перекладі з науковою, до­слідницькою, полемічною, критичною або інформаційною метою, включаючи відтворення уривків із газетних і журнальних статей > формі оглядів преси.

Дозволяється використання правомірно обнародуваних творів і уривків з них як ілюстрацій у виданнях, у радіо- і телепередачах, звуко- і відеозаписах навчального характеру в обсязі, виправдано­му поставленою метою. Дозволяється також відтворення в газетах, передача в ефір або по кабелю правомірно опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, соціаль­них і релігійних питань або переданих в ефір творів такого ж харак­теру у випадках, коли таке відтворення, передача в ефір або спові­щення по кабелю не були спеціально заборонені автором. Можливе також вільне відтворення в газетах, передача в ефір або сповіщення по кабелю публічно виголошених політичних промов, звернень, до­повідей та інших аналогічних творів в обсязі, виправданому інфор­маційними завданнями. Допускається відтворення або доведення де загального відома в оглядах поточних подій засобами фотографії, шляхом передачі в ефір або сповіщення по кабелю творів, обнаро­дуваних у ході таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою. Дозволяється без згоди автора і без виплати авторської вина­городи відтворення, передача в ефір або сповіщення по кабелю тво­рів архітектури, образотворчого мистецтва, фотографії, що постійне розташовані у місцях, відкритих для вільного відвідування. Мож­ливе відтворення правомірно обнародуваних творів без здобуття при­бутку рельєфно-крапковим шрифтом або іншими способами, спеці­ально створеними для певних груп людей, наприклад, сліпих.

Вільне використання творів передбачає репродукування право­мірно опублікованих творів одиничним примірником без здобуття прибутку. У разі репродукування обов'язково зазначаються ім'я ав­тора, твір якого використовується, і джерело запозичення. Допус­тиме репродукування дозволяється робити бібліотекам і архівам для відновлення, заміни втрачених та зіпсованих примірників, а також для надання примірників твору іншим бібліотекам, що втратили а яких-небудь причин твори із своїх фондів. Бібліотеки і архіви можуть репродукувати окремі статті й малі за обсягом твори, опубліковані у збірниках, газетах та інших періодичних виданнях, а також корот­кі уривки із письмових творів (з ілюстраціями і без них), якщо це робиться на запит фізичних осіб з навчальною або дослідницькою метою. Навчальні заклади для проведення аудиторських занять мо­жуть репродукувати окремі матеріали на тих самих підставах.

Допускається вільне використання музичних творів під час офі­ційних і релігійних церемоній, а також похорону в обсязі, виправ­даному характером таких церемоній.

Окрему групу видів вільного використання творів становлять де­які випадки використання комп'ютерних програм і баз даних, а та­кож виробництва записів короткострокового використання, здійс­нюваних організаціями ефірного мовлення. Особа, яка правомірно володіє примірником програми або бази даних, вправі використо­вувати будь-які дії, пов'язані з їх функціонуванням або прямим при­значенням. Користувач комп'ютерної програми або бази даних може здійснювати їх адаптацію, тобто вносити в них зміни тільки з метою забезпечення функціонування комп'ютерної програми або бази да­них на конкретних технічних засобах користувача або під управ­лінням конкрктних програм користувача. Зазначені зміни повин­ні бути обумовленні лише технічними причинами. Допускається виготовлення копії комп'ютерної програми або бази даних лише за умови, що ця копія призначена для архівних цілей або заміни пра­вомірно придбаного примірника у випадках коли оригінал комп'ю­терної програми або бази даних загублено, знищено або він став непридатний до використання. До числа дозволених дій власника комп'ютерної програми відноситься можливість декомпілювати прог­раму, що охороняється законом, як самостійно так і за допомогою інших осіб. Декомпілювання — це технічний прийом, що включає перетворення об'єктного коду у вихідний текст з метою вивчення структури і кодування комп'ютерної програми. Його використання вважається допустимим тоді, коли це необхідно для досягнення го­товності до взаємодії з саамостійно розробленої користувачем прог­рами з іншими програмами, які можуть взаємодіяти з декомпільо-ваною програмою. При цьому встановлюється три обов'язкові умови для здійснення декомпілювання. По-перше, інформація, необхідна для досягнення готовності до взаємодії раніше не була доступною цій особі з інших джерел. По-друге, зазначені дії виконуються тільки від­носно тих частин декомпільованої комп'ютерної програми, що необ­хідні для досягнення готовності до взаємодії. По-третє, інформація, отримана в результаті декомпілювання, може використовуватися ли­ше для досягнення готовності до взаємодії незалежно розробленої комп'ютерної програми з іншими програмами, не може передаватися іншим особам, за вийнятком випадків, коли це необхідно для досяг­нення готовності до взаємодії незалежно розробленої комп'ютерної програми з іншими програмами, а також не може використовуватись для розроблення комп'ютерної програми, за своїм видом істотно по­дібної з декомпільованою комп'ютерною програмою, або для вчинен­ня будь-якої іншої дії, що порушує авторське право.

 

Бібліотека онлайн Lection.com.ua створена для студентів та учнів, які прагнуть вчитися і пізнавати нове. Наша онлайн бібліотека підручників має близько 25 книг, ми намагаємося оновлювати нашу базу підручників кожен місяць. Сподіваємося наш сайт вам подобається. З повагою адміністрація.