загрузка...
Розвиток особистості - Основи психології та педагогіки PDF Друк e-mail
Психологія - Основи психології та педагогіки Л. А. Колесніченко, Л. Л. Борисенко

РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

БАЗА  ЗНАНЬ

Розвиток, прогрес, регрес, біогенетична теорія, соціогенетична теорія, психогенетична теорія, діяльнісний підхід, періодизація, теорія Д. Б. Ельконіна, провідна діяльність, соціальна ситуація розвитку, протиріччя, новоутворення, сензитивні та кризові періоди розвитку, концепція розвитку особистості протягом життя, погляди Е. Еріксона, нормальна лінія розвитку, аномальна лінія розвитку, епігенетичний принцип, умови які визначають розвиток на кожній стадії.

ОСНОВНІ  ПОЛОЖЕННЯ

Розвиток людини — це процес кількісних та якісних змін, який охоплює становлення людини в біологічному, психічному та соціальному плані. Він характеризується фізичними (морфологічними, біохімічними, фізіологічними), психічними змінами (появою новоутворень, нових механізмів, нових процесів, нових якостей), розширенням та поглибленням взаємозв’язків різних властивостей особистості, новим рівнем функціонування та формування психологічних стратегій рішень особистих, професійних, соціальних проблем, цілісністю, інтегративністю тощо.

Одним із важливих моментів розкриття сутності розвитку людини є розуміння тих законів, за якими відбувається розвиток, розуміння рушійних сил розвитку, джерел, закономірностей та його етапів, ролі кризових періодів в житті людини, можливостей прискорення процесу розвитку тощо. Перше, з чим стикаються при вивченні психічного розвитку людини, це проблема співвідношення в ньому біологічного та соціального.

Представники біогенетичного підходу кладуть в основу розвитку особистості біологічні процеси дозрівання організму. Сам процес розвитку трактується основним чином як дозрівання, стадії якого універсальні. Якщо представники цього підходу й говорять про роль соціального середовища, то лише як про умову для дозрівання заданих природою (генетично обумовлених) якостей та властивостей.

Представники соціогенетичного підходу повністю відкидають значення біологічних факторів і пояснюють процес розвитку людини через структуру суспільства, через способи соціалізації, взаємовідносини з оточуючими, тобто соціальна поведінка людини пояснюється через замкнуті в собі властивості середовища, до яких людина повинна пристосуватися.

Представники психогенетичної теорії трактують психічний розвиток як повністю спонтанний процес, не залежний ані від біологічного, ані від соціального. Такими самодетермінуючими психічними явищами можуть бути емоції, потяги, мотиви, пізнавальна сфера тощо. Психологічний розвиток трактується як пов­ністю спонтанний процес.

Представники психології діяльності вважали, що розвиток особистості відбувається в процесі залучення людини до різних видів діяльності. Ніде окрім діяльності людина не розвивається.

Проблема людського розвитку неспіввідносна за своєю складністю з будь-якою біологічною проблемою. Розвиток людини обу­мовлений взаємодією багатьох факторів: спадковістю, середо­вищем біогенним, соціальним, вихованням, власним психічним життям, діяльністю людини. Ці фактори діють не порізно, а разом на складну структуру розвитку.

Розплутати цей складний клубок біологічних та соціальних ниток, зрозуміти дійсний внесок природи, генетики, соціальних зв’язків суспільства, внутрішніх законів розвитку психічного у розвиток особистості, а значить, навчитися впливати та керувати її формуванням, можливо за умови вивчення та аналізу сутності та динаміки розвитку людини на різних етапах її життєвого шляху.

Розглянемо дві концепції періодизації розвитку особистості, авторами яких Д. Б. Ельконін та Е. Еріксон.

Д. Б. Ельконін висунув ідею поєднання двох ліній розвит-
ку: пізнавального та власне особистісного (від народження до закінчення середньої школи). Згідно з його теорією, розвиток
пізнавальної сфери дитини та її особистості ( сфера потреб та мотивів ) відбувається у руслі різних провідних діяльностей, що послідовно змінюють одна одну в онтогенезі. Першим видом
діяль­ності, з якої починається формування особистості, є безпосереднє емоційне спілкування немовляти з матір’ю, іншими оточуючими людьми. Ця діяльність змінюється рольовою грою , спільною нав­чальною діяльністю, спілкуванням , в процесі яких виникають новоутворення, що є опорою подальшого розвитку. Новоутворення — якості, властивості особистості, ті психічні та соціальні зміни, які вперше виникають на певній стадії розвитку і котрі переважно й визначають ставлення до навколишнього світу людей, самого себе та весь хід розвитку в даний період.

Під час виконання саме цієї групи провідних діяльностей і від­бувається розвиток сфери потреб та мотивів, сфери «що я хочу».

Другу групу провідних діяльностей складають ті, всередині яких відбувається розвиток пізнавальної сфери та відповідних здібностей у дитини . Це маніпулятивно-предметна діяльність, гра дошкільнят з предметами, навчання та праця у шкільному віці, це сфера «можу».

Таким чином, від народження до пізнього юнацтва, послідовно та періодично змінюють одна одну провідні діяльності предметного плану з одного боку та форми спілкування — з іншого, які поперемінно забезпечують розвиток пізнавальних процесів та сфери потреб і мотивів особистості.

Концепція Д. Б. Ельконіна розроблялася та доповнювалася рядом вчених: Л. Виготський, Д. Фельдштейн, Л. Божович тощо. Узагальнення цих теорій можна зобразити за допомогою наступної таблиці (табл. 3).

Перехід від однієї вікової стадії до іншої знаменується перебудовою та змінами в психічному розвитку і може супроводжува­тися кризою, яка характеризується загостренням протиріч, що виникають в процесі розвитку, сильними емоційними переживаннями, порушенням взаєморозуміння з оточуючи­ми тощо.

Існує сензитивний період розвитку, тобто оптимальний термін для розвитку тих чи інших якостей людини (наприклад, 1—3 роки — оптимальний період для розвитку мови, 6—11 р. — для розвитку навичок прийняття рішення, 11—16 р. — для розвитку абстрактного мислення і т. д.). Пропустивши цей термін, відповідну властивість сформувати в інший час буде набагато складніше, а то і зовсім неможливо. Причини сензитивності — нерівномірність дозрівання мозку та нервової системи, а також те, що деякі властивості особистості можуть розвиватися лише на підґрунті вже сформованих.

Психічний розвиток особистості не обмежений якимось певним проміжком часу, тільки тими чи іншими періодами. Він відбувається на всіх етапах життєвого шляху людини. При цьому кожний етап, поряд із загальними закономірностями розвитку характеризується також особливим та специфічним лише для нього. З цієї точки зору період зрілості не може розглядатися як деякий кінцевий пункт, до якого спрямовано розвиток та яким він закінчується.


Таблиця 3

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ВІКОВИХ ПЕРІОДІВ


п/п

Вік

Протиріччя

Соціальна ситуація

Провідна
діяльність

Новоутворення

1

Новонаро-
дженість (0—3 міс.)

Дитина народжується з біо­логіч­ними потребами, але самостійно їх задовольнити не може

Повна фізична та психічна залежність від до­рослого

Комплекс пожвавлення — це емоційно-рухова реак­ція дитини на появу до-
рослого

2

Немовля
(3 міс.—1 рік)

У дитини є певні потреби, які вона не може самостій­но задовольнити

Розвиток системи «ди­тина — суспільний до­рослий»

Емоційне спілкування

1. Мова
2. Емоційне відчуття власного тіла
3. Розвиток потреб і мотивів

3

Раннє дитин­ство (1—3 рр.)

Дитина відкриває предметний світ, але самостійно не може осягнути функції пред­метів

Спілкуван­ня з дорос­лим відносно функцій та дій з предметами

Предметна маніпуля-
тивна діяльність

1. Мова
2. Наочно-дійове мислення
3. Прагнення до самостійності (Я сам)

4

Дошкільний вік (3—6, 7 рр.)

Дитина віділила себе з предметного світу, побачила нетотожність з дорослим. Виникає необхідність в освоєнні соціального середовища, але не має можливості

Подальший розвиток системи «дитина—сус­пільний дорос­лий». Осягнення сві­ту дорослих відносин

Рольова гра

1. Емоційне оформлення со­ціальних потреб, мотивів
2. Розвиток образного мислення, уяви
3. Формування довільної по­ведінки
4. Формування моралі

Закінчення табл. 3


п/п

Вік

Протиріччя

Соціальна ситуація

Провідна
діяльність

Новоутворення

5

Молодший вік (6, 7—11 рр.)

Виникає потреба в знаннях, але в дітей не сформовані способи пізнання оточуючого світу

1. Дитина — вчитель
2. Стосунки в дитячому колективі
3. Стосунки з батьками

Навчальна діяльність

1. Внутрішній план дій
2. Рефлексія
3. Розвиток пізнавальних процесів
4. Розвиток довільної поведінки

6

Підлітковий вік (11—15 рр.)

Відчуття самостійності, «по­чуття дорослості», але пси­хічні можливості підлітка обмежені

1.Стосунки з доросли­ми (з конфліктами чи без)
2. Стосунки з однолітками

Спілкування

1. Розвиток потреб та мотивів
2. Рефлексія в моральній сфері
3. Почуття дорослості
4. Критичне відношення до дорослих
5. Самооцінка

7

Рання юність (15—17 рр.)

У цьому віці виникає прагнення до узагальненого пізнання світу і себе, але не вистачає життєвого досвіду

Двоїстість соціальної ситуації: самостійність, отримання громадянських прав — залежність від дорослих

Професійне самовизначення

1. Узагальнене уявлення
про «Я»
2. Моральна сфера
3. Професійне самовизначення
4. Розвиток інтимно-осо-
бис­тісної сфери
5. Теоретична форма мислення


Чим більш зрілою психологічно та соціально є особистість, тим більше зростають її можливості у подальшому розвитку. Період особистісної зрілості відкриває якісно нові можливос-
ті становлення людини. З цієї позиції цікаво розглянути розвиток особистості протягом життя . Ця концепція представлена епігенетичною теорією Еріксона. Сутність епігенетичної теорії відображається в принципі: «Все, що рос­те, має загальний план». Виходячи з цього загального плану, розвиваються окремі частини. Кожна з них має найбільш сприят­ливий період для переважного розвитку. Так відбувається до-
ти, доки всі частини, що розвинулися, не сформують функціо-
нальне ціле.

Розвиток особистості , за Еріксоном, — це закономірна зміна етапів, на кожному з яких відбувається якісне перетворення внутрішнього світу, відношень та поведінки людини, в результаті чого вона як особистість отримує щось нове, характерне саме для даного етапу розвитку. Новоутворення особистості виникають не на порожньому місці, їхня поява на певному етапі підготовлена всім процесом попереднього розвитку особистості. Нове в ній може виникнути та закріпитися лише тоді, коли в минулому для нього вже були утворені відповідні психологічні та поведінкові умови. Послідовність стадій психічного розвитку особистості, за Еріксоном, — це результат біологічного дозрівання, але зміст розвитку визначається тим, що очікує від людини сім’я, суспільство. За Еріксоном, будь-яка людина проходить виділені стадії, до якої б культури вона не належала, все залежить лише від тривалості її життя.

Еріксон виділяє вісім стадій розвитку. Перехід від однієї стадії до іншої характеризується кризами. Криза — «як поворотний пункт», «момент вибору між прогресом та регресом, інтеграцією та затримкою». Цей вибір між двома полярними відношеннями до світу, до себе закріплюється в певних властивостях та якостях особистості.

І стадія (від народження до 1 року ). На цій стадії формується базова довіра до людей, почуття безпеки існування у світі, на противагу почуттю недовіри до людей, відчуття загрози, що йде від світу. Ознаки соціальної довіри у немовляти проявляються у легкому годуванні, глибокому сні, нормальній роботі кишечника. До перших соціальних досягнень відноситься готовність дитини дозволити матері зникнути з поля зору без надмірної тривоги чи гніву, бо її існування стало внутрішньою впевненістю, а її появу можна передбачити. Саме ця постійність, неперервність та тотож­ність життєвого досвіду формує у маленької дитини початкове почуття власної ідентичності. Дуже велику роль відіграє матір на цій стадії, її любов, бажання та вміння задовольнити потреби дитини.

ІІ стадія (від року до 3 років). Ця стадія характеризується фор­муванням та відстоюванням дитиною своєї автономії та неза лежності на противагу сумнівів у собі та почуттю сорому . Боротьба почуття незалежності, самостійності, впевненості у собі проти сорому та сумніву приводить до встановлення співвідношення між здатністю співпрацювати з іншими людьми і наполегливістю та її обмеженнями. У кінці стадії виникає стійка рівновага між цими протилежностями. Вона буде позитивною, якщо батьки та близькі не будуть занадто керувати дитиною, гіперопікати, придушувати її прагнення до автономії. Із відчуття самоконтролю при збереженні позитивної самооцінки виникає стійке почуття доброзичливості та гордості, із почуття втрати самоконтролю і стороннього зовнішнього контролю з’являється стійка схильність до сумніву в собі та сорому.

ІІІ стадія (від 3-х до 6 років ). На цій стадії при нормальній лінії розвитку формується ініціативність, активність і в той же час переживання почуття вини та моральної відповідальності за свої бажання. Дитина жадібно та активно пізнає оточуючий світ, через гру дитина проникає у світ дорослих відносин. На цьому етапі відбувається усвідомлення своєї статевої приналежності. Прагнення зайняти місце батька (матері) у відносинах з батьками протилежної статі.

ІV стадія (від 6 до 11 років) . Ця стадія характеризується включенням дитини у нові соціальні зв’язки — вступом у школу. Формується любов до праці та вміння поводитися із знаряддями праці або почуття неспроможності, неповноцінності, нездатності, заздрості до інших дітей. Якщо за сприятливих умов значимість батьків для дитини відходить на другий план, то за появи почуття власної неадекватності вимогам школи сім’я знову стає притулком для дитини.

V стадія (від 11 до 20 років). У підлітковому та юнацькому віці з’являється почуття цілісного усвідомлення себе та свого місця в житті, відбувається самовизначення, вибір професії, особистість окреслює свій життєвий шлях, формується «я» ідентичність, яка включає відчуття стійкості та непреривності власного «Я», незважаючи на ті зміни, які відбуваються з нею у процесі її росту та розвитку. Негативний полюс — непевність у розумінні власного «Я» («дифузна ідентичність »), яка проявляється у регресії до інфантильного рівня і бажанні якомога довше відтягнути прийняття дорослого статусу, стійкому почутті тривоги та ізоляції, постійному очікуванні чогось такого, що зможе змінити життя, страхові перед особистим спілкуванням, презирстві до визначених суспільних ролей, ірраціональному віддаванні переваги всьому іноземному («добре там, де нас немає»).

Наступні 3 стадії характеризують життєвий шлях дорослої людини.

VI стадія (від 20 до 40—45 років). Для неї характерно встанов­лення дружніх зв’язків, пошук супутника життя, прояв почуття близькості до людей , задоволення особистим життям, реалізація в роботі на противагу почуттю відчудженості, самотності.

VII стадія (від 40—45 до 60 років). Е. Еріксон вважав цю стадію центральною в житті людини. За нормальної лінії розвитку людина характеризується високою продуктивністю праці, піклуванням про майбутнє покоління, боротьбою творчих сил людини проти застою, стагнації, заскорузлості .

На останній VIII стадії відбувається інтеграція результатів всіх попередніх фраз, формується мудре відношення до життя , яке зріла особистість сприймає не впадаючи у відчай, не розчаровуючись у прожитому житті, у людях, у собі і не відчуваючи презирства до життя , бажання отримати від життя більше, ніж було отримано, паралізуючого страху смерті, яка наближається.

Дана періодизація дає можливість людині зрозуміти себе та знайти співчуття до себе — на протилежність тим поясненням, які люди самі створюють для власних незрозумілих якостей, а саме: «Я поганий», «Я лінивий і недисциплінований», «Я небезпечний» тощо. За Е. Еріксоном, ці труднощі відображають сімейні процеси, котрі ускладнили доступ людини до почуття безпеки, автономії чи задоволення власною ідентифікацією, чи те що доля позбавила дитинство відданого друга чи матері на почат­ковому віковому етапі.

Література

1. Гамезо М. В., Домашенко И. А. Атлас по психологии. — М.: МГУ, 1986. — С. 43—59.

2. Грановская Р. М. Элементы практической психологии. — Л.: ЛГУ, 1994. — С. 363—390.

3. Немов Р. С. Психология: В 3 кн.: Учеб. — М.: 1995. — Кн. 2. —С. 15—214.

Самостійна робота
з теоретичним матеріалом (СРТМ. 5)

  1. Проаналізуйте загальні закономірності психічного розвитку.
  2. Спробуйте узагальнити та зобразити концепцію Е. Еріксона за допомогою таблиці, включивши в неї 3 колонки: стадії розвитку, нормальна та аномальна лінії розвитку.
  3. Розкрийте сутність теорії Д. Ельконіна.
  4. Поясніть психологічний сенс подолання людиною страху смерті наприкінці життя та проаналізуйте, чому це вдається не всім.
  5. З розглянутих концепцій розвитку особистості виберіть ту, яка, на Ваш погляд, найбільш точно відображає цей процес. Обґрунтуйте свій вибір.

Самостійна робота
з практичних завдань (СРПЗ. 5)

  1. Поміж деяких батьків існує думка, що недоліки їхніх дітей, лінощі, неслухняність, упертість, інфантильність, небажання вчитися обумовлені спадковістю. Вкажіть, до якої теорії розвитку відносяться ці погляди. Проаналізуйте, чому така думка поширена серед деяких батьків. Як Ви можете пояснити появу таких недоліків?
  2. Мати разом з дитиною, якій 2,5 роки, дивиться фільм-трилер. При цьому жінка переживає страх, напругу, тривогу
    та проявляє ці почуття зовні: скидається, скрикує, закриває очі
    тощо. Чи може така поведінка матері вплинути на психічний стан дитини? Викладіть і обґрунтуйте відповідь.
  3. Приблизно на 3-му році життя дитина прагне діяти самостійно, часто поводиться вперто, відмовляється виконувати вимоги дорослих. Укажіть, чим може пояснюватися така поведінка? Як вона характерезує процес розвитку особистості? Аргу­ментуйте Вашу думку стосовно найкращої поведінки батьків в таких ситуаціях.
  4. Маленьку Нату пригостили шоколадкою. Дівчинка дає маленький шматочок мамі. «Хороша доня, їж сама», — хвалить мама. Ната пригощає бабусю. Та робить вигляд, що відкусила і жує. «Яка щедра дівчинка!» Ната пригощає тата, але він теж відмовляється»:
    «Я і так знаю, що ти у нас добра». Ната біжить до сестри-школярки
    і підносить їй до рота невеликий шматок шоколадки. Він зникає за щоками сестри. Ната в сльози. Дорослі разом починають со­ромити старшу сестру. Ната перестає плакати і слухає розмову. Визначте, які негативні риси можуть сформуватися у Нати. Проаналізуйте поведінку дорослих по відношенню до Нати та її сестри (за Б. С. Волковим ).
  5. Дівчина, якій 17 років, переконливо заявляє: «Краще бути творцем в маленькій справі, ніж тільки безмовним виконавцем у великій». Про які особливості дівчини говорить дана точка зору. Поясніть, чи є ці особливості типовими для юнацького віку. Обґрунтуйте свою позицію.
  6. Багато матерів настільки прив’язані до своїх дітей, що часто беруть їх до себе в ліжко. Для матері це задоволення, вона виправдовує себе тим, що весь день зайнята, дитина боїться залишатися вночі одна, а рядом з нею відчуває себе захищеною, краще спить. Часто матері вважають, що діти занадто швидко ростуть, а щедрі материнські пестощі та піклування відгородять їх від жорстокості дорослого життя і дадуть можливість продовжити дитинство. Проаналізуйте поведінку матерів. Як вплине таке відношення на розвиток особистості дитини?
  7. Вік — конкретна, відносно обмежена в часі, ступінь психіч­ного розвитку людини, що характеризується сукупністю фізіо­логічних та психічних змін. Виділяють 4 часові модальності розвитку людини: хронологічний (паспортний), біологічний (функціональний), соціальний (громадянський), психологічний (психічний). У кожній з цих вікових категорій відображається від­повідне їй розуміння часу життя людини як фізичного об’єкта, як біологічного організму, як члена суспільства, як неповторної індивідуальності. Визначте Ваш психологічний вік (Методика Головахи та Паніної). Уявіть все своє життя — минуле, теперішнє, майбутнє. В першому стовпчику вка­жіть свій вік та вік, до якого хочете дожити з точністю до 5-ти років. Визначте за 10-бальною шкалою насиченість важливими подіями кожних п’яти років (почуття, переживання, реальні події тощо). Відмітьте ці бали в таблиці хрестиком.

Підрахуйте загальну суму балів, від народження до того віку, до якого збираєтесь дожити (). Визначте суму балів від народження до сьогоднішнього віку ().

Обчисліть показник суб’єктивної реалізованості Вашого життя (внутрішнє відчуття того, наскільки Ви реалізуєтесь у житті) за формулою:

Якщо S знаходиться в межах 0—3 — низький рівень показника суб’єктивної реалізованості життя; 0,31—0,6 — середній рівень; 0,61—1 — високий рівень. Цей показник пов’язаний із хронологічним віком. Чим молодша людина, тим цей показник звичайно нижче. Приблизно після 40—45 років S наближається до 0,61—1. Проаналізуйте отриманий результат.

Вікові
інтервали

Ступінь насиченості важливими подіями (бали)

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

1) до 5 років











2) 6—10











3) 11—15











4) 16—20











5) 21—25











6) 26—30











7) 31—35











8) 36—40











9) 41—45











10) 46—50











11) 51—55











12) 56—60











13) 61—65











14) 66—70











15) 71—75











16) 76—80











17) 81—85











18) 86—90











19) 91—95











20) 96—100











21) 101—105











Визначіть психологічний вік за формулою: П с. в. = S очікувана тривалість життя. Якщо Ваш психологічний вік набагато більше за хронологічний, то можливо Ви надто серйозно ставитесь до життя, і це заважає Вам повністю відчувати радощі сьогоднішнього існування. Якщо ж Ваш психологічний вік виявився значно менше за хронологічний, то можливо Ви прагнете відтягнути свою дорослість і ту відповідальність, яка пов’язана зі статусом дорослої людини.

Значення психологічного і хронологічного віку не повинні бути надто далекими один від одного (не більше за 3—4 роки).
Якщо в юності більш природно почувати себе дещо старшим, а в похилому віці — молодшим, то в зрілому віці позитивнішим є відповідність психологічного і хронологічного віку.


 
загрузка...