загрузка...
Я-концепція - Система психологічного захисту - Основи психології та педагогіки PDF Друк e-mail
Психологія - Основи психології та педагогіки Л. А. Колесніченко, Л. Л. Борисенко

«Я-КОНЦЕПЦІЯ».
СИСТЕМА ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАХИСТУ

БАЗА  ЗНАНЬ

«Я-образ», «Я-концепція», уявлення про себе, пізнання себе, ставлення до себе, відокремлення дитини від зовнішнього світу, ознаки виділення себе та усвідомлення своєї інаковості, негативізм, впертість, норовитість, примхливість, обезцінювання дорослих, протест-бунт, примітивне відчуття власного тіла, взаємодія «дитина — мати», єдність емоційної реакції батьків на поведі
нку дитини, бажання самостійності, незалежності, «Я сам», ідентифікація дитини з батьками тієї ж статі, відповідальність за себе, інтерналізація стандартів, норм, правил, поняття моралі, роль друга та групи у розширенні почуття власного «Я», самооцінка, «Я-кон­цепція», психологічний захист, тривога, самоповага, дезорганізуючі емоційні переживання, неусвідомлене використання захисту, заперечення, раціоналізація, придушення, витіснення, проекція, ідентифікація, заміщення.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Як людина поводить себе в тій чи іншій ситуації, як вона спіл­кується, цілі якого рівня ставить перед собою, успішно чи неус­пішно займається професійною діяльністю, тобто наскільки вона може пристосуватися до зовнішнього світу, привласнити його здобутки та реалізуватися у цьому світі залежить не тільки від особливостей відображення дійсності та відношення до навколишнього світу, а у великій мірі від уявлень людини про саму себе.

Уявлення про себе репрезентуються у « Я-концепцію », яка включає не тільки образ своєї зовнішності, фізичних, розумових, моральних особливостей та здібностей (пізнавальний компонент), а й ставлення до себе в цілому чи до окремих сторін своєї особистості (емоційний компонент). Це ставлення проявляється у системі самооцінок (завищена, занижена, адекватна) і детермінує особливості поведінки (поведінковий аспект).

В основі уявлень про саму себе лежить здатність людини відокремлювати себе від зовнішнього світу та від продуктів власної життєдіяльності. Цей процес яскраво проявляється приблизно у 2—3 роки і пов’язаний з тим, що дитина виділяє себе з оточуючого світу, відчуває свою інаковість, нетотожність світу та дорослому. Дитина побачила себе в іншому, побачила себе саму.

Відокремлення себе від зовнішнього світу може проявлятися у симптоматиці кризи 3 років, яка вперше була описана Е. Келер:

1.  Негативізм. Це негативна реакція, пов’язана з відношенням одної людини до іншої. Дитина відмовляється взагалі підкорятися певним вимогам дорослих. Негативізм не можна плутати з неслухняністю. Неслухняність проявляється і раніше.

2.  Впертість. Це реакція на своє власне рішення. Впертість не треба плутати з наполегливістю. Впертість — дитина добивається виконання своєї вимоги, свого рішення. Виділення себе як особистості і бажання, щоб інші рахувалися з цією особистістю.

3.  Норовитість. Носить більш генералізований та менш безосо­бовий характер. Це протест проти порядків, які існують вдома.

4.  Примхливість (свавілля). Прагнення до самостійності. Дитина хоче робити щось самостійно. Чимось це нагадує кризу 1 року, але там дитина прагне фізичної самостійності, а тут — самостійність наміру, замислу.

5.  Обезцінювання дорослих. «Ти погана, дурна».

6.  Протест-бунт, проявляється у частих сварках з батьками (стан війни з оточуючими, постійний конфлікт з ними).

7.  В сім’ї з єдиною дитиною зустрічається прагнення до деспотизму. Дитина проявляє деспотичну владу стосовно всіх оточуючих і вишукує для цього безліч способів.

Це усвідомлення себе як особистості виникає не на порожньому місці і базується на більш ранніх відчуттях власного тіла. Становлення усвідомлення себе починається від народження і здійснюється під впливом вроджених особливостей, ставлень до дитини батьків та значущих близьких (бабуся, дідусь, брат, сестра, друзі) та переживань дитиною цих ставлень.

Умовно виділяють такі етапи у формуванні «Я-концепції»:

1. Від народження до 1 року, цей етап пов’язаний з виникненням відчуття свого тіла та виділенням його з оточуючого світу. Цей процес відбувається у контексті діалогу «мати — дитина» і включає різнобічну взаємодію: візуальну, сенсомоторну, слухову та кінетичну. Дії матері спрямовані на задоволення потреб та підтримання стану дитини. Важливо, щоб мати добре розуміла, чого саме хоче немовля. І не годувала його тоді, коли воно хоче, щоб його погойдали, та не гойдала тоді, коли воно хоче їсти. Також мати повинна бути впевнена у своїх діях, у тому, що вона робить.

Віннікот запитує: «Що бачить дитина, коли дивиться в обличчя матері?» «Звичайно, — припускає він, — те, що бачить дитина, — це вона сама» …  гордість та щастя, відображаючись на обличчі матері, формують базисне відчуття доброго стану та безпеки. Ця взаємодія та ментальні враження дитини про межі свого тіла та легкість управління ним (координація очі-руки-рот, перевороти, тощо) приводить до того, що малюк збирає надійну схему тіла , яка є основою примітивного відчуття себе . Вона оформлена в більшості у приємні тона і на фундаменті якої дитина буде будувати почуття любові до себе та впевненості у собі.

Уявлення про тіло та цікавість до нього залишаються центральними аспектами переживання «Я» на все життя. Хвороби, медичні та хірургічні втручання, ріст тіла, його зміни — все це викликає ряд свідомих та несвідомих фантазій, хвилювань відносно тіла і може впливати на неадекватність у поведінці. До того ж самооцінка (більш пізнє утворення) частково залежить від того, відповідає чи ні усвідомлений образ тіла бажаному образу.

2. Від року до трьох відбуваються такі зміни: малюк починає ходити, розвивається мовлення, дитина усвідомлює себе як об’єктивну істоту (вочевидь, бачучи себе в зеркалі, малюк розуміє, що то є він), може описати свої відчуття.

У цьому віці діти починають сприймати себе як окрему істоту . Вони вже мають уявлення про відсутніх зараз вагомих постатей та події. Поява вербальних навичок та здатність сумніватися у намірах та бажаннях дорослих, які відрізняються від бажань самої дитини, приводить спочатку до конфлікту розвитку, про який мова йшла вище (криза 3-х років). Дитина змушена знаходити компроміс між бажанням самостійності та незалежності та бажанням приємної міжособової взаємодії з батьками. Незадоволена вимушеними обмеженнями, дитина починає усвідомлювати свою залежність від любові та підтримки матері. Сильна амбівалентність у почуттях приводить дитину до сумнівів відносно можливості інтегрувати «хороші» та «погані» уявлення про себе. Вирішення цієї задачі багато в чому залежить від позиції батьків , яка проявляється як у здатності до співчуття , так і у здатності досить чітко окреслити заборони, вимоги та мінімальні стандарти. Спостерігаючи за емоційними реакціями батьків , дитина визначає, яка поведінка схвалюється, а яка — ні. Коли дитина починає інтерналізувати правила взаємовідносин (вони привласнюються і стають внутрішніми правилами), то вона узагальнює та об’єднує всі ці почуття. Коли у батьків та близьких немає єдності в оцінці тих чи інших дій дитини, коли мама сама поводить себе як вередлива дитина, то це приводить до порушення соціальної адаптації (конфліктів, істерик, маніпулювань, агресивних проявів з боку дитини тощо).

Позиція батьків необхідна для підтримки інтегруючого позитивного почуття власного «Я», яке формується наприкінці даного періоду. Почуття власного «Я» пов’язане з відчуттям себе як окремого та інакового.

3. Протягом наступної стадії (3—6 років) почуття власного «Я» розширюється. Відбувається процес ідентифікації з батьками тієї ж статі. Диференційований по статі та нарцисично оцінений образ тіла служить позитивним джерелом самооцінки. В свою чергу позитивна самооцінка служить основою впевненості в собі, незалежності, самостійності.

У цей період дитина розшиює розуміння від « хто вона» до «яка вона».

4. Від 6 до 11 років розширення соціального життя вносить істотний вклад у почуття власного «Я». Зміцнюється почуття відповідальності за себе, відбувається подальша інтерналізація правил, норм, стандартів.

Дитина починає розуміти, що хоча б інколи вона може помилятися.

5. Біологічні зміни, нестійкість настрою, ускладнення сімейних та соціальних стосунків, а також нова відповідальність, харак­терні для наступного періоду, — все це сприяє розвитку почуття власного «Я».

У підлітковому віці нестабільність самооцінки пов’язана з тим, що захоплення або сум і самотність наступають при прий-
нятті чи нехтуванні другом або референтною групою.

Вдале завершення підліткового та юнацького періодів включає в себе відношення до тілесних змін, які відбуваються у цьому віці, емоційні переживання ; усвідомлення своїх якостей та досвід соціальних відносин. Все це приводить до формування «Я-кон­цепції». «Я-концепція» — стійка, частково усвідомлена система уявлень людини про себе, яка переживається як неповторна та на основі якої особа будує свою взаємодію із світом, іншими людьми і відноситься до себе. На думку Е. Еріксона, в цей період формується почуття ідентичності , яке виражається у відчутті стабільності та неперервності власного «Я», незважаючи на ті зміни, які відбуваються з людиною у процесі її росту та розвитку. При невдалому завершенні цього періоду, за Еріксоном, можна спостерігати «кризу ідентичності», яка проявляється в тому, що не виникає чіткого уявлення про своє «Я», про свою сутність, свої межі. Юнакові важко дати відповідь на питання: «Який він? Що він хоче? Що він може?»

СИСТЕМА ПСИХОЛОГІЧНИХ ЗАХИСТІВ «Я»

Система психологічних захистів «Я» захищає не людину, а її внутрішній світ, уявлення про себе, зберігає стабільність компонентів «Я-концепції».

Людина, яка використовує систему захисних психологічних бар’єрів, вирішує одне або два наступні завдання:

  1. Уникає чи оволодіває загрожуючим почуттям — тривогою, інколи горем чи іншим дезорганізуючим емоційним переживанням.
  2. Зберігає самоповагу, підтримує позитивне почуття влас-
    ного «Я».

Кожна людина віддає перевагу певним захистам, котрі стають невід’ємною частиною її індивідуального стилю боротьби з труд­нощами. Це автоматичне неусвідомлене використання певного захисту чи набору захистів є результатом складної взаємодії 4-х факторів (за Н. Мак-Вільямс ):

  • вродженого темпераменту;
  • природи стресів, пережитих у ранньому дитинстві;
  • захистів, взірцем яких (а інколи і свідомими вчителями) були батьки чи інші значущі постаті;
  • наслідків, які були засвоєні на основі власного досвіду використання окремих захистів (теорія навчання називає це ефектом підкріплення; психодинамічний підхід — несвідомим вибором людиною улюблених способів подолання труднощів).

З метою подолання відчуття тривоги чи загрози власному «Я» людина використовує психологічні захисти. Якщо вони спотворюють та деформують сприйняття реальності, то ми маємо справу з низькоадаптивними захистами, які, хоча і дають можливість людині досягти душевного спокою в таких ситуаціях, в той же час призводять до неадекватного відображення дійсності. Адекватне розуміння реальності було би катастрофічним для даної особистості, воно тільки посилило б тривогу та дезорганізувало її. Наприклад, примітивна ідеалізація іншої людини необхідна їй для того, щоби подолати внутрішній страх за рахунок впевненості в тому, що хтось, до кого прив’язана така людина з низькоадап­тивними захистами, все­могутній, нескінченно прихильний і зможе забезпечити їй безпеку.

До низькоадаптивних захистів належать: примітивна ізоляція, ідеалізація, знецінення, заперечення, проекція, інтроекція, проективна ідентифікація.

Так, примітивна ізоляція — це ізоляція від соціальних стосунків, заміщення напруги, яка існує у взаємодії з оточенням, стимуляцією, яка виходить від фантазій (максимальна заміна ком­п’ютером спілкування з людьми). Заперечення — відмова прийняти існування неприємностей (дружина, яка заперечує, що чоловік, котрий її б’є — небезпечний; наркоман, який запевняє, що не має проблем з наркотиками; жінка, в якої є підозра на рак грудей, уникає лікарів).

Більш ефективний рівень регуляції поведінки та взаємодії особистості з дійсністю забезпечують високоадаптивні захисти, до яких належать раціоналізація, відреагування, витіснення, ідентифікація, заміщення, інтелектуалізація, регресія, знищення зробленого, сублімація, гумор, які дозволяють більш адекватно сприймати реальність та вирішувати проблеми.

Так, витіснення — це мимовільне усунення зі свідомості почуттів, думок, прагнень до дії, які все одно мотивують поведінку (випадання з пам’яті травматичних моментів, тимчасове забування імені знайомого, за яким стоїть, вочевидь, несвідоме негативне ставлен-
ня до нього). Регресія — повернення на більш примітивний рівень поведінки та мислення (люди, які «живуть» турботою про влас-
не здоров’я та знаходяться в позиції слабкої людини. Це їх спосіб подолання складних життєвих ситуацій, в яких вони безпорадні та відчувають тривогу). Сублімація — соціально прийнятний прояв біологічних імпульсів (сексуальних і агресивних). Це процес, завдяки якому відбувається трансформація цих імпульсів в професійну діяльність, в різні види творчості. З. Фрейд вважав, що наукова діяльність, мистецтво, літературна творчість є засобами зняття певної внутрішньої напруженості, викликаної імпульсами.

Зріла особистість спирається переважно на різні варіанти високоадаптивних захистів, які забезпечують більш адекватне сприйняття реальності. Низькоадаптивні захисти характерні для незрілої особистості.

Література

  1. Грановская Р. М. Элементы практической психологии. — Л., 1988. — С. 271—293.
  2. Добрович А. Б. Воспитателю о психологии и психологии общения. — М., 1987. — С. 83—84.
  3. Козаков В. А. Психологія діяльності та навчальний менедж­мент. — Ч. 1. — К., 1999. — С. 80—83; 186—210.
  4. Психологический словарь / Под ред. В. П. Зинченко, Б. Г. Ме­щерякова. — М., 1996. — С. 343—344; 435—436.

Самостійна робота
з теоретичним матеріалом (СРТМ. 6)

  1. Охарактеризуйте поняття «Я-концепція».
  2. Проаналізуйте роль сім’ї на перших ІІІ етапах формування «Я-концепції».
  3. Проаналізуйте, чи може людина в процесі створення «Я-кон­цепції» орієнтуватися лише на свої суб’єктивні враження.
  4. Розкрийте смисл фрази «Полюби себе як ближнього свого».
  5. Визначте ознаки, які характеризують «кризу ідентичності».

Самостійна робота
з практичних завдань (СРПЗ. 6)

  1. 97 студентів оцінювали одне одного і себе відносно наявності негативних рис, таких як заздрість, впертість, неохайність. Багато хто з опитуваних, у кого, за оцінкою їх товаришів, ці риси були дуже виражені, виявили малу проникливість відносно себе. Вони вважали, що перераховані риси їм не характерні і приписували їх іншим. Вкажіть, який психологічний захист діє в цьому випадку. В чому його сутність?
  2. Студент «провалився» на екзамені і пояснює це тим, що «питання не відноситься до заданого курсу», бізнесмен не соромиться шахраювати з податками, бо, як він вважає «бюрократи в уряді даремно витратять зароблені тяжкою працею гроші», а також тому, що «всі так роблять». Укажіть, який психологічний захист діє в цих випадках? У чому його сутність та які функції?
  3. До 9 класу прийшов новий вчитель, якому відразу вдалося завоювати повагу учнів. Тільки один школяр, що був неформальним лідером, «випробував» вчителя. З цих ситуацій вчитель виходив вдало та гідно. Через деякий час, хлопець, не усвідомлюючи мотивів, став одягатися як вчитель, наслідувати його манеру розмови тощо. Вкажіть, який психологічний захист діє в цьому випадку. В чому його сутність?
  4. Проаналізуйте, коли «включаються» психологічні механізми захисту. Виберіть будь-які два захисти, проаналізуйте їх дію у Вашому житті.
  5. Візьміть аркуш паперу та напишіть на ньому в стовпчик цифри від 1 до 15 і п’ятнадцять разів дайте письмово відповідь на питання: «Хто я». Напишіть 15 різних відповідей, які Ви нібито даєте самому собі. Пишіть їх в тому порядку, в якому вони спадають Вам на думку.

Проаналізуйте власний список. Відповіді можуть включати в себе як об’єктивні, так і суб’єктивні характеристики. Об’єктивні — це віднесення себе до певної групи, визначення статусу, суспільних ролей, функцій. Суб’єктивні — це характеристики, які пов’язані з рисами, якостями, станами особистості.

Прикладами першої категорії є характеристики себе, як «студент», «дівчина», «дружина», «православний», «вивчаючий економіку» тощо. Прикладами суб’єктивних категорій є такі, як «добрий», «втомлений», «дуже добрий чоловік», «спокійний», «ро­зумний студент», «лінивий» тощо. Яких характеристик у Вас представлено більше? Які з них Ви поставили на перше місце? Які — на останнє? Які для Вас є більш значимими? Що Вас задовольняє з того, що Ви написали? Що Ви хотіли б змінити?

  1. Самооцінка є центральною характеристикою емоційного компонента «Я-концепції». Находження кількісного виразу рівня самооцінки є важливою умовою усвідомлення своїх особливостей. Визначити рівень самооцінки можливо за допомогою методу вибору слів, які характеризують уявлення людини про те, які риси вона хотіла б мати і дійсно має (позитивні та негативні).

Інструкція. Із запропонованого списку рис характеру виберіть та запишіть в зошиті ліворуч ті риси, які Ви вважаєте позитивними, а праворуч — негативними. Потім, у лівому стовпчику позитивних рис, знаком «+» позначте ті риси, які притаманні Вам. Анологічну дію зробіть у правому стовпчику.

СПИСОК ЯКОСТЕЙ

Делікатність, ініціативність, принциповість, довірливість, непрак­тичність, лукавість, нещирість, наполегливість, уважність, пихатість, безжалісність, беззахисність, самовідданість, запальність, гордість, ніжність, допитливість, мрійливість, образливість, злопам’ят­ність, снобізм, альтруїзм, дотепність, хитрість, егоїстичність, при-
вітність, самостійність, самовпевненість, вразливість, безкорисливість, витриманість, гуманність, щирість, відкритість, великодушність, розсудливість, вдячність, безстрашність, жорстокість, бурч­ливість, соромливість, вірність, неуважність, розважливість, горячкуватість, дисциплінованість, винахідливість, пасивність, впертість, скромність, організованість, практичність, настирність, раціональність, замкнутість, емоційність, самолюбивість, люб’язність, зарозумілість, самовладання, улещуваність, наївність, жадність, безтурботність, невразливість, лінь, жорсткість, байдужість.

ОБРОБКА ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ

1. Визначити загальну кількість позитивних якостей у лівому стовбчику.

2. Знайти суму позитивних якостей, які характерні Вам.

3. По аналогії, треба визначити загальну кількість негативних рис.

4. Знайти суму негативних рис, які характерні Вам.

5. За формулою  вирахуємо коефіцієнт самооцінки з позитивних та негативних рис,

де m — позитивні (негативні) якості, які людина відмічає у себе;

n — загальна кількість виділених позитивних (негативних) якостей.

Самооцінка позитивних та негативних рис

0,76—1

0—0,25

неадекватно завищена

0,51—0,75

0,26—0,49

адекватна з тенденцією до завищення

0,5

0,5

адекватна

0,26—0,49

0,51—0,75

адекватна з тенденцією до заниження

0—0,25

0,76—1

неадекватно занижена

Якщо коефіцієнт з позитивних якостей близький до одиниці
( k 1 – 1), то це говорить про переоцінку та некритичне оцінювання
себе.

Коефіцієнт по негативних якостях близький до одиниці ( k 2 – 1) говорить про недооцінку своєї особистості, тривожності тощо.

6. Визначивши рівень самооцінки, охарактеризуйте його та проаналізуйте вплив самооцінки на Вашу поведінку.

7. Спробуйте визначити властивості Вашої особистості, які Ви хотіли б змінити. Це можуть бути:

лінькуватість;

інерція;

пасивність;

непевність у собі;

тривога;

страх;

залежність від громадської думки;

агресивність у спілкуванні;

надмірна імпульсивність тощо.

Склавши власний список таких властивостей, підберіть та запишіть до кожного з понять антонім.

Займіться аутотренінгом: щоденно, перебуваючи у спокійному розслабленому стані, повторюйте вголос наступні фрази:
«Я хочу бути …». Через тиждень змініть фразу на: «Я буду …». Ще через тиждень завершіть цей цикл виразом «Я є ...» (називаючи ті якості, які Ви хотіли б мати). Через деякий час спробуйте написати «прощального» листа самому собі, тому, яким Ви були раніше. Проаналізуйте ефективність таких вправ.


 
загрузка...