загрузка...
загрузка...
Особистість у системі соціальних зв’язків - Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисциплін PDF Друк e-mail
Соціологія - Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни - А. Ю. Брегеда, А. П. Бовтрук, Г. В. Дворецька

Тема 6 . Особистість у системі
соціальних зв’язків

Поняття особистості. Статус, соціальні ролі особистості. Про­блема вивчення особистості в соціології є однією з центральних, оскільки кожен соціолог для розуміння сутності соціальних явищ, системи взаємозв’язку людей у суспільстві повинен зрозуміти, чим зумовлені конкретні дії кожної людини. Індивідуальна поведінка, таким чином, представляє собою основу сприйняття життя всієї соціальної групи або суспільства.

На відміну від психології соціологія розглядає людину не як неповторну індивідуальність, а в сукупності її соціально-типових якостей.

Усі визначення особистості зумовлені двома протилежними думками стосовно її розвитку. З точки зору одних, кожна особистість формується та розвивається відповідно до її природних якостей та здібностей, і соціальне оточення при цьому відіграє дуже незначну роль. Представники іншої точки зору повністю спростовують природні внутрішні якості та здібності людини, вважаючи, що особистість — це деякий продукт, який повністю формується в ході соціального досвіду. Очевидно, що це — крайні погляди на процес формування особистості. У своєму аналізі ми, звичайно, повинні враховувати як біологічні особливості особи, так і її соціальний досвід. Разом із тим практика свідчить, що соціальні фактори формування особистості більш значущі. Можна погодитися з визначенням особистості, яке дав В. А. Ядов: “Особистість — це цілісність соціальних якостей людини, продукт суспільного розвитку та включення індивіда в систему соціальних зв’язків у ході активної діяльності та спілкування”. Згідно з цим поглядом особистість розвивається із біологічного організму виключно завдяки різним видам соціального та культурного досвіду.

Загальні соціальні умови існування активно впливають на якості особистості як об’єкта соціальних взаємозв’язків та їх діяльного суб’єкта. Важливим компонентом впливу на особистість виступають економічні відносини. У нашому суспільстві — це перехід до ринкової економіки, співіснування різних форм власності, загострення конкуренції на ринку праці тощо.

Соціокультурне життя суспільства, в тому числі політичні та ідеологічні відносини теж виступає компонентом загальних соці­альних умов, причому культура акумулює традиції, що склалися історично в даному суспільстві. Соціальна стратифікація та сус­пільний розподіл праці — це теж важливі елементи, які зумовлюють усі соціальні відносини.

Ще один компонент загальних умов існування особистості — рівень розвитку громадянського суспільства, соціально-політичний устрій, стан інших соціальних інститутів (наприклад, освіта).

Ці найбільш важливі компоненти загальних соціальних умов детермінують специфічні соціальні умови буття людей.

Є ще дві важливі індивідуальні характеристики — стать та вік індивідів, стадії їхнього життєвого циклу. З цієї точки зору вони також мають соціальний еквівалент і повинні бути включені до схеми, тому що бути чоловіком чи жінкою, перебувати в тій чи іншій стадії життєвого циклу означає виконувати різні соціальні функції.

Аналіз соціальної та соціально-психологічної структури особистості показує, що діяльність особистості зумовлюється не тільки зовнішніми факторами, але й внутрішніми її установками. У зв’язку з цим постає задача більш детального аналізу такої діяльності, яка проявляється перш за все у виконанні особистістю різних соці­альних функцій.

При аналізі діяльності особистості та її місця в суспільстві часто використовується поняття “соціальний стан”. Якщо це поняття співвіднести із соціальною роллю, то останню можна розглядати як функцію соціального стану.

Поняття “соціальний стан” є атрибутивним, що виражає тільки приналежність особистості до тієї чи іншої спільноти та через неї — до суспільства в цілому. Але воно не розкриває її функцій, тому не вигідне для соціологічного аналізу особистості, особливо якщо розглядати його у взаємозв’язку з іншими поняттями.

Соціальну роль особистості в поєднанні з її соціальним станом найбільш повно висвітлює поняття “соціальний статус особистості”. Воно влучно поєднує в собі як функціональну, так і оціночні сторони, показує, що особистість може робити, що робить, результати її дії та як вони сприймаються іншими людьми, а також суспільством.

Соціальний статус — це відносне становище (позиція) індивіда або групи в соціальній системі. Це поняття характеризує місце особистості в системі суспільних відносин, її діяльність в основних сферах життя, та, врешті-решт, містить оцінку діяльності особистості з погляду суспільства, яка проявляється в конкретних кіль­кісних та якісних показниках (зарплата, нагороди, звання, привілеї тощо), а також самооцінку, яка може або не може збігатись з оцінкою суспільства або соціальної групи.

Проблема соціального статусу має не тільки теоретичне, але й практичне значення. У житті нерідко зустрічаються приклади хибно усвідомленого або присвоєного статусу. Тією чи іншою мірою психологія споживача пов’язана із зовнішніми матеріально-предмет­ними формами затвердження статусу особистості. Соціальний статус у значенні норми та суспільного ідеалу має великі потенційні можливості при розв’язанні задач соціалізації особистості, оскільки орієнтація на досягнення більш високого соціального статусу стимулює соціальну активність. Серйозну проблему становить правильне усвідомлення особистістю свого соціального статусу. Якщо соціальний статус особистості сприймається неправильно, то людина орієнтується на ворожі його соціальному оточенню зразки поведінки.

У цьому зв’язку можна розглянути дві крайності в оцінці особистістю свого соціального статусу. Низька статусна самооцінка, як правило, пов’язана зі слабкою протидією зовнішньому впливу, з конформізмом. Такі люди, як правило, не впевнені у собі, частіше впадають у песимістичний настрій. Висока оцінка, навпаки, частіше пов’язана з активністю, заповзятливістю в своїх силах, життєвим оптимізмом. Виходячи з вищенаведеного, доречно ввести поняття статусної самооцінки, як істотної характеристики особистості в цілому.

Кожен індивід може мати велику кількість статусів, і всі, хто його оточуює, чекають від нього виконання ролей згідно із цими статусами. У такому розумінні “статус” і “роль” — це дві сторони одного феномена: якщо статус — це сукупність прав, привілеїв та обов’язків, то роль — дія в рамках даної сукупності прав та обов’яз­ків. Так ми підійшли до розкриття суттєвого навантаження поняття “соціальна роль”.

Дане поняття широко використовується в концепціях, які ототожнюють діяльність людини із розігруванням певних стандартних ролей у стандартних ситуаціях.

Поняття “соціальна роль” і “гра” відображують певні життєві ситуації, що повторюються. Наприклад, за їх допомогою вдається точніше змалювати факти пристосування людини до конкретних умов. Окрім того, “ролева теорія” непогано пояснює феномени відчуження та конформізму.

Досліджуючи відповідність індивідуальної мотивації суспільним нормам і цінностям, а також дотримання людьми встановлених правил, послідовники ролевої теорії широко використовують ситуацію актора та ролі (або двох акторів). При цьому часто посилаються на відомі слова із п’єси В. Шекспіра:

Весь світ театр,

В ньому жінки, чоловіки — усі актори.

У них є виходи, уходи.

І кожен не одну тут грає роль.

Дитина, школяр, юнак, коханець, солдат, суддя, старий.

Кожна роль потребує від актора певної поведінки. Отже, поведінка може або відповідати, або не відповідати очікуванню. Від актора вимагаються певні дії залежно від визначеної ролі.

За умови, коли суспільство ставить перед своїми громадянами певні вимоги, їм також доводиться завжди пристосовуватися, тобто “грати роль”. У результаті й виникають так звані рольові ситуації, завдяки яким визначаються інтереси та мотиви поведінки людей.

Важливе значення в теорії ролей має питання про механізм засвоєння суб’єктом досвіду його взаємовідносин із соціальною дійсністю, тобто про те, як роль формує “Я”. Скажімо, молодий спеціаліст, який не має виробничого досвіду, розпочне свою діяль­ність із деякого наслідування. Звичайно, через деякий час він сам стане спеціалістом і вже не гратиме роль за принципом насліду­вання, а виконає її творчо. Таким чином, виникає зворотний вплив людини на роль, що виконується. Отже, соціальна роль — це те, що очікується в даному суспільстві від людини, яка займає певне місце в соціальній системі.

Справді, у поведінці людини завжди є дещо наперед задане, стандартизоване. Логічно прийти до висновку, що процес формування особистості означає перевтілення в різні соціальні ролі. Проте абсолютизація значення соціальної ролі може призвести до визнання відчуження особистості.

Ролева концепція прояснює багато аспектів у соціології особистості, проте від неї не можна вимагати всебічного обгрунтованого з’ясування всієї сукупності соціальних функцій індивіда. “За межами драми, — писав П. А. Сорокін, — не може бути ролі, оскільки роль можлива лише в контексті всіх ролей. Щоб не робив ізольо­ваний індивід, ніяка із його дій не являє собою ані соціального явища, ані найпростішого утворення. Роль може стати соціальною лише за наявності соціальної матриці”.

Критерії типізації особистості, механізм її соціалізації. Однією з центральних задач соціології особистості є розробка типізації особистості. Вивчаючи різні групи людей та їх соціальні функції, соціологія не може абстрагуватися від індивідів, із яких ці групи складаються. Причому її цікавить не стільки конкретна поведінка окремої людини, яка зумовлена його індивідуальними якостями, скільки узагальнене, ТИПОВЕ, виражене в сумі окремих ознак, що притаманні більшості. Інакше кажучи, проблема полягає в тому, щоб визначити риси деякої абстрактної особистості, яка найбільш повно виявить сутність даної соціальної групи. Можлива, звичайно, екстра­поляція цих якостей на окрему особистість, що взята за модель. Проблема типового як відображення загального в окремому добре розроблена в художній творчості. Багато літератерних персонажей тому так довго й зберігають свою значущість, що виражають дещо більше, аніж конкретну особу та конкретний характер (гамлетівський, донкіхотівський типи тощо).

В. А. Ядов, указуючи, що соціальний тип особистості — це про­дукт складного поєднання історико-культурних і соціально-еко­номічних умов життєдіяльності людей, виділив, окрім ідеального, так званий базисний тип, що найкращим чином відповідає об’єк­тивним умовам сучасного етапу суспільного розвитку, а також — модальний тип.

Із базисним типом пов’язана система соціально-правових і моральних норм, які відображені в конституціях, законах, у суспільній свідомості, різних типах світосприйняття тощо.

Характеристика базисного типу особистості відповідає на запитання: яким крітеріям повинна відповідати особистість, щоб сус­пільство могло розвиватися з максимальною ефективністю? Якщо взяти ту чи іншу соціальну групу, то в ній неважко виділити особистість із характеристиками, що найбільш повно відображають умови та закономірності функціонування даної групи.

Типологія, яка характеризує модальні типи особистості, показує, які з них займають домінуюче положення в суспільстві або соці­альних групах.

Що стосується конкретних типологій особистості, то тут є цікаві підходи та вирішення, які стосуються переважно зарубіжної соціо­логії. Так, деякі вчені виділяють наступні шість типів особистостей: теоретичний, екномічний, політичний, соціальний, естетичний, релі­гійний. За основу виділення цих типів беруть соціальні орієнтації, що переважають (певні диспозиції). Наприклад, тип економічного індивідуума характеризується пошуком власної матеріальної забезпеченості тощо.

Широко розповсюджені типології, які об’єднують типи особистостей як носіїв (ознак) певних спільнот (класів, соціальних груп): робітники, службовці, студенти тощо. Слід також виділити маргі­нальний тип особистості, яка розірвала зв’язок зі своїм соціальним оточенням, але не адаптувалася до нового.

Нині в нашій державі відбувається докорінний перелом особистісно-типологічної структури суспільства, змінюються соціальні статуси соціальних груп і соціальних типів особистостей. Практично сьогодні нові базисні типи особистості ще до кінця не сформовані. Певне розповсюдження отримала людина торгового типу, що робить гроші на різниці цін або одержує їх за допомогою різно­манітних махінацій, а то й за допомогою злочинів. Засоби масової інформації та судові інстанції підкреслюють факт широкого розповсюдження мафіозного типу особистості, що загрожує важкими наслідками для суспільства.

Соціальна активність особистостей . Положення про те, що поведінка людини соціально детермінована і що сама вона є об’єк­том соціальних відносин, тобто дій, що йдуть з боку суспільства та його інститутів, становлять тільки частину проблеми взаємодії людини й суспільства. Інша частина стосується впливу людини на сус­пільство та передбачає розгляд людини як суб’єкта суспільних від­носин. Це означає, що людина одночасно повинна розглядатися як активно діюча особа, здатна змінювати та постійно видозмінювати навколишнє середовище.

Щоб краще усвідомити вищезазначене проведімо порівняння з тваринами. Якщо тварина не може пристосуватися до заданих природою умов — вона вмирає, оскільки не в змозі поміняти середовище існування. Це може зробити тільки людина.

Щоб не бути іграшкою в руках різних соціальних сил, людині потрібні відповідні умови, які стосуються як особистості, так і суспільства. І, насамперед, необхідні знання соціальних процесів, потрібні спільні зусилля об’єднаних у спільноти людей. Іншими словами, необхідні відповідні економічні, політичні, соціальні та духовні передумови.

Саме із цим і пов’язана проблема соціальної активності особистості як необхідної передумови здійснення нею своєї функції суб’єкта (творця) суспільних відносин. Соціальну активність особистості можна розглядати в двох основних аспектах.

Перший аспект припускає розгляд якостей особистості, зумовлених у першу чергу її природними даними та збагачених рисами, які формуються в процесі виховання, освіти, спілкування та практичної діяльності.

Другий аспект виходить із розуміння активності як деякої конкретної міри діяльності. У такому разі активність може бути виражена у відповідних кількісних показниках і тому часто стає предметом соціологічних досліджень. Прикладом може слугувати вимір трудової (виробничої) активності. Виходячи із цього, можна припустити матричний підхід до активності, тобто аналіз її у вертикальному та горизонтальному зрізах. При вертикальному зрізі враховуються рівні активності, її інтенсивність, а при горизонтальному — її види. Можливі різні життєві ситуації: людина повністю зайнята своєю професійною діяльністю й нічим іншим не цікавиться; але буває і навпаки, коли докорінні інтереси особистості виходять за межі її професійної діяльності і всю свою енергію людина спрямовує на заняття справою, ніяк не пов’язаною з її професією.

Основні види активності збігаються з основними сферами сус­пільного життя — трудовою, соціально-політичною, сімейно-побу­товою, дозвіллям тощо.

Постає питання: чи всяка активність може оцінюватися як соціальна? Якщо мати на увазі зумовленість активності соціальним середовищем, то відповідь буде позитивна, незалежно від того, в якій формі — індивідуальній, груповій, організаційній або стихійній — вона проявляється. Навіть злочинна діяльність нерідко має соціальну зумовленість. Проте, якщо розглядати мотиви, зміст, цілі та спрямованість активності, то її можна оцінювати як соціальну чи асоціальну. Остання часто характеризується як антисуспільна поведінка. Критерієм соціальної активності виступають результати діяльності (тобто характер змін існуючої ситуації, які досягаються в результаті затрат людиною енергії), співвіднесення із суспільними інтересами, тобто інтересами інших людей, груп, суспільства.

Антиподом соціальної активності в цьому розумінні є соціальна пасивність, бездіяльність, байдужість до оточуючої дійсності.

Розглядаючи змістовну сторону соціальної активності, неможливо не враховувати ставлення особистості до об’єкта своєї діяль­ності. Найвищим проявом соціальної активності у цьому розумінні є творчість. Як правило, дослідження культури персоніфіковані, пов’язані в нашій свідомості з особистістю творця, що особливо відчувається у літературно-художніх творах, у наукових дослід­женнях, образотворчому мистецтві. Відмітимо і такий аспект: можливе творче ставлення до всіх видів діяльності, навіть до слабоперсоніфікованих. Багато що тут, звичайно, залежить від здіб­ностей, таланту людини, але й ті, й інші вимагають великої напруженої праці.

План семінарського заняття

Особистість у системі соціальних зв’язків

1.  Поняття особистості. Статус, соціальні ролі особистості.

2.  Критерії типізації особистості, механізм її соціалізації.

3.  Соціальна активність особистості, протиріччя у її структурі.

Теми рефератів

1.  Соціальна типологія особистості.

2.  Соціальна спрямованість особистості у сучасному суспільстві.

3.  Проблеми соціалізації особистості в умовах ринкових відносин.

Література

  1. Кон И. С. Социология личности. — М., 1967.
  2. Ручка А. А. Ценностный подход в системе социологического знания. — К., 1987.
  3. Хмелько В. Е. Социальная направленность личности. — К., 1988.
  4. Ядов В. А. Социальный тип личности // Коммунист. — 1988. — №10.

Навчальні завдання

  1. У суспільстві розповсюдженим є підхід, за якого людина, уся без винятку, може бути описана, виходячи з тієї системи соціальних зв’язків та відносин, в яку вона включена. Чи так це справді? Згодні ви з таким підходом (аргументуйте свою відповідь).
  2. Як ви сприймаєте (розумієте) наступні висловлювання?

Н. Чернишевського “розвивати людину в людині” ____________________

Ф. Достоєвського — “знайти в людині людину” _________________________________________________

3. Особистість — складна система, яка складається із десятків та сотен елементів (емоції, думки, дії тощо), величина кожного може бути різною за інтенсивністю (сильні почуття, слабкі почуття, їх відсутність тощо). Дуже часто між елементами цієї системи виникають розходження, протиріччя. Розходження проявляються також між особистістю та середовищем. Наприклад, ваші здібності можуть розходитися з вашими можливостями. А що ще з чим має розбіжності? Нижче наведені поняття, із котрих потрібно скласти пари за принципом “що з чим має розбіжності”.

Можливості. Слова. Здібності. Справи. Бажання. Реальність. Кваліфіка­ція. Ціль. Результат. Вимоги робочого місця. Зарплатня. Потреби. Посягання.

4. Як ви розумієте розповсюджене висловлювання: “Особистість — продукт біографії людини”? Чи це так? ________________________________

5. Сучасна наука (соціологія, філософія) стверджує та спирається на постулат, що кожна окремо взята людина являє собою і людство взагалі. Вона індивідуальна у своїх особливостях і в той самий час у ній зібрані всі узагальнені особливості роду людського. Ваше ставлення до цієї тези?

Завдання для перевірки знань

  1. У чому сутність поняття особистості з точки зору соціології?
  2. Визначте основні напрямки соціології особистості в сучасних умовах.
  3. Що таке соціальний статус та соціальна роль? Як ці поняття пов’я­зані між собою?
  4. Чи існують статуси в сучасному індустріальному суспільстві?
  5. Яке значення має для соціології соціальна типологія особистості?
  6. Розкрийте зміст соціальної активності особистості.
 

Бібліотека онлайн Lection.com.ua створена для студентів та учнів, які прагнуть вчитися і пізнавати нове. Наша онлайн бібліотека підручників має близько 25 книг, ми намагаємося оновлювати нашу базу підручників кожен місяць. Сподіваємося наш сайт вам подобається. З повагою адміністрація.