2. НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

2.1. Тема «Система охорони здоров’я, принципи
її статистичного вивчення»

2.1.1. Методичні поради

Медицина — наука і практична діяльність, спрямовані на збереження і зміцнення здоров’я людей, запобігання хворобам та лікування їх. Як наука, медицина в процесі розвитку розподілилась на окремі галузі, що вивчають:

• побудову та функції організму здорової людини (анатомія, фізіологія, гістологія та ін.);
• хворий організм (патологічна фізіологія та ін.);
• хвороби та їх лікування (терапія, хірургія та ін.);
• вплив зовнішніх факторів на здоров’я як окремої людини, так і групи людей, суспільства в цілому (гігієна, соціальна медицина).

Заведено виділяти два напрями медицини — лікувальний та профілактичний. Об’єктом лікувальної медицини є хвора людина. Стан хворої людини визначається поняттям хвороба — специфічною реакцією організму на вплив хвороботворного фактора. Та сама хвороба у різних індивідуумів може мати деякі відмінності клінічного прояву. Тому лікування слід спрямовувати не на хворобу як поняття філософське, а на її індивідуальний прояв у хворої людини — захворювання.

Профілактична медицина (гігієна) своїм об’єктом має практично здорових людей — індивідуумів (індивідуальне здоров’я), групи людей, населення (громадське здоров’я). Під практично здоровою людиною розуміють таку, що здатна повністю виконувати свої біологічні та соціальні функції. Філософська категорія, що визначає стан здорової людини, — це здоров’я.

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я, здоров’я — стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних дефектів [25].

На відміну від так званих клінічних медичних наук соціальна медицина вивчає стан здоров’я не окремих індивідуумів, а окремих соціальних груп і суспільства в цілому, фактори, що його зумовлюють, а також обґрунтовує медико-соціальні заходи держави, суспільства та системи охорони здоров’я в напрямі збереження, зміцнення та відновлення здоров’я [11, 25, 82]. Проблема вивчення взаємовідносин соціальних і біологічних факторів життєдіяльності людини зумовила виділення трьох аспектів медичної науки:

• вплив соціальних факторів на здоров’я людей, демографічні процеси, зміну типу патологій в окремих соціальних групах;
• закономірності, що є загальними для всіх біологічних істот і проявляються на молекулярно-біологічному та клітинному рівнях;
• біологічні та психофізіологічні закономірності, що відносяться лише до людини.

Основними завданнями соціальної медицини є вивчення здоров’я населення залежно від соціальних умов і розробка та впровадження на підставі цього організаційних форм і методів надання медичної допомоги населенню та управління системою охорони здоров’я.

Об’єктами досліджень соціальної медицини є:

1)  рівень і структура захворюваності, демографічних показників, інвалідності, фізичного розвитку різних контингентів і населення країни в цілому залежно від соціальних, економічних, біологічних, психологічних, медичних, клімато-географічних, суспільно-політичних, екологічних та інших факторів у системно-історичному аспекті;

2) нормативно-правова база, організаційні форми, методи, принципи, види надання медичної допомоги різним категоріям і групам населення, її рівень, якість та ефективність;

3) стандарти якості медичної допомоги, її гарантований державою рівень, фінансово-економічна діяльність органів, закладів та установ охорони здоров’я в умовах ринкової трансформації суспільства, надання медичної допомоги на засадах страхової та сімейної медицини;

4) міжнародний і вітчизняний досвід діяльності системи охорони здоров’я та надання медичної допомоги.

Охорона здоров’я — система заходів з охорони здоров’я, запобігання та лікування хвороб людини, продовження тривалості її життя.

Отже, система охорони здоров’я — це відповідна організаційна структура, що управляє відповідними ресурсами в процесах реалізації зазначених вище заходів. Системи організаційного типу — надалі організаційна система (ОС) — це системи, до складу яких людина входить як діючий елемент (поліклініка, університет, підприємство, міністерство тощо). Метою створення ОС є реалізація відповідних функцій, процесів (виробничих, навчальних, «лікувальних» та ін.). ОС включає дві системи: системи основної діяльності (наприклад, виробничу) та систему управління, іншими словами — об’єкт і суб’єкт управління. Кожна з них являє собою певну структуру з відповідними процесами реалізації своїх функцій. Управління організаційною системою — це управління ресурсами, залученими в процесах основної діяльності. Такі ресурси можуть бути матеріальними, фінансовими, кадровими та інформаційними. Процес управління охоплює конкретний часовий інтервал — добу, місяць, рік тощо. Сам процес управління є реалізацією функцій управління, до яких у загальному плані відносять планування, облік, аналіз і регулювання. Наведені вище положення є принциповими при створенні систем управління і, зокрема, інформаційних систем.

Прикладом системи організаційного типу, а разом і об’єктом статистичного вивчення, може бути система охорони здоров’я України (СОЗ). Система являє собою поєднання об’єкта та суб’єк­та управління. Об’єкт управління — це ресурси (кадри, матеріально-технічна база, медикаменти, фінанси), що складають структуру закладів охорони здоров’я. Встановлено такий їх перелік:

1. Лікувально-профілактичні заклади

1.1. Лікарняні заклади:

— республіканська лікарня;

— обласна лікарня;

— центральна міська лікарня;

— територіальне медичне об’єднання;

— міська лікарня;

— центральна районна лікарня;

— районна лікарня;

— дільнична лікарня;

— Українська дитяча лікарня Міністерства охорони здоров’я;

— дитяча обласна лікарня;

— дитяча міська лікарня;

— дитяче територіальне медичне об’єднання;

— дитяча районна лікарня;

— перинатальний центр із стаціонаром;

— міська лікарня швидкої медичної допомоги;

— лікарня на водному транспорті (центральна, дорожня, відділкова, вузлова, лінійна, дитяча);

— медичний центр;

— госпіталь інвалідів;

— медико-санітарна частина;

— спеціалізована лікарня (офтальмологічна, психіатрична та ін.).

1.2. Лікувально-профілактичні заклади особливого типу:

— центр з профілактики та боротьби із СНІДом;

— центр реабілітації репродуктивної функції жінки;

— Українська алергологічна лікарня;

— Український спеціалізований диспансер радіаційного захисту населення та ін.

1.3. Диспансери:

— гастроентерологічний;

— ендокринологічний;

— кардіологічний;

— онкологічний та ін.

1.4. Амбулаторно-поліклінічні заклади:

— центральна районна поліклініка;

— міська поліклініка;

— студентська поліклініка;

— дитяча міська поліклініка;

— амбулаторія;

— пункт охорони здоров’я (здоровпункт).

1.5. Заклади переливання крові, швидкої та екстреної медичної допомоги.

1.6. Санаторно-курортні заклади.

2. Санітарно-профілактичні заклади.

2.1. Санітарно-епідеміологічні заклади.

2.2. Заклади санітарної просвіти:

— Республіканський центр здоров’я;

— обласний центр здоров’я;

— міський центр здоров’я.

3. Фармацевтичні аптечні заклади.

4. Інші заклади:

— Патологоанатомічний центр України;

— Республіканське патологічне бюро;

— міське патологоанатомічне бюро;

— Головне бюро судово-медичної експертизи України;

— Республіканське бюро судово-медичної експертизи;

— Центр медичної статистики МОЗ України;

— обласний центр медичної статистики;

— молочна кухня та ін.

Крім закладів охорони здоров’я в структуру МОЗ України входять також:

— науково-дослідні інститути;

— вищі навчальні заклади І—IV рівнів акредитації;

— центри медичної статистики та науково-медичної інформації та ін.

Суб’єкт управління включає:

— Міністерство охорони здоров’я України;

— управління охорони здоров’я обласних державних адміністрацій;

— управління охорони здоров’я міських державних адміністрацій та територіальні медичні об’єднання.

Керівниками медичних закладів є головні лікарі, заступники головних лікарів.

По окремих спеціальностях призначені головні спеціалісти, наприклад, Головний терапевт Міністерства охорони здоров’я України, а також головні спеціалісти управлінь охорони здоров’я обласних держадміністрацій.

В умовах глобалізації соціально-економічних явищ і процесів, формування інформаційного простору взагалі та ринку інформаційних послуг зокрема спеціалісту, який займається обробкою та аналізом даних, претендує на науково обґрунтований результат, необхідно чітко уявити собі структуру джерел інформації, показників і методів. Адже його робота може бути пов’язана з аспектами, що знаходяться на межі різних наук, галузей або інтересів.

Перед тим як визначити предмет статистики охорони здоров’я, її завдання та місце серед інших статистик, наведемо необхідні терміни та поняття.

Метод — спосіб, прийом або система прийомів розв’язання якої-небудь задачі, досягнення мети, пізнання дійсності.

Методика — сукупність методів, зумовлена метою дослідження.

Методологія — система принципів наукового підходу до вивчення об’єктивної реальності. Іншими словами — це принципи вибору, розробки методів і методик наукового дослідження.

— термін, який означає:

— науку, що вивчає кількісний аспект масових явищ і процесів у нерозривному зв’язку з їх якісною стороною;

— практичну діяльність із збирання, обробки та аналізу даних про соціально-економічні явища;

— сукупність даних про явище або процес;

— певну статистичну характеристику, оцінку. Так, наприклад, у науковій літературі, переважно перекладній, можемо знайти «От­римане значення статистики χ² дає підставу відхилити гіпотезу Н_О».

Статистика медична — галузь соціальної статистики, що вивчає кількісні характеристики здоров’я населення, розвитку системи охорони здоров’я населення, визначає вплив на них соціально-економічних факторів, а також обґрунтовує використання статистичних методів для обробки та аналізу результатів лабораторних і клінічних досліджень [88, с. 489]. Відповідно включає: статистику здоров’я населення, статистику охорони здоров’я та статистику клінічну.

Статистика здоров’я населення вивчає кількісні характеристики стану здоров’я населення в цілому та окремих контингентів, вплив навколишнього середовища на здоров’я людей. Включає: демографічну статистику, статистику захворюваності, статистику інвалідності та статистику фізичного розвитку.

Щоб чіткіше окреслити місце і роль статистичних методів у розв’язуванні проблем медицини та охорони здоров’я, відмітимо таку науку, як епідеміологія. Епідеміологія сьогодні визначається багатьма спеціалістами як базова наука про здоров’я населення [25, 68]. У згаданих публікаціях епідеміологія визначається як сукупність методів, що базуються на використанні гіпотез стосовно виникнення та профілактики хворобливості та смертності; інструмент діяльності з підтримання та захисту здоров’я населення, що базується на науці, каузальній аргументації та дозі практичного здорового глузду. Можливо, таке формулювання дещо розпливчате, проте досить виразне.

Розглянемо основні положення Програми реформування системи охорони здоров’я України [10, 13, 37, 78].

Програма передбачає, що система охорони здоров’я повинна базуватися на принципах державної політики і стратегії розвитку охорони здоров’я, багатоукладності власності, багатоканальності фінансування і медичного страхування, доступності первинної медико-санітарної допомоги, розвитку сімейної медици­ни, забезпечення гарантованого рівня медико-санітарної допомоги населенню.

Основними напрямами реформування галузі є:

— профілактичні засади системи охорони здоров’я;

— політика держави щодо охорони здоров’я та управління галуззю;

— економічні засади та впровадження медичного страхування; система надання первинної та спеціалізованої медико-санітарної допомоги;

— система медикаментозного та матеріально-технічного забезпечення галузі;

— управління медичною наукою та інноваційна політика;

— кадрова політика;

— формування медико-санітарної культури населення.