загрузка...
загрузка...
Іван Якович Франко (1856—1916) - Українська мова: Вправи і завдання для самостійної роботи студентів PDF Друк e-mail
Українська мова - Українська мова: Вправи і завдання для самостійної роботи студентів - Я. В. Януш, О. В. Безугла, І. І. Козловець

ІВАН ЯКОВИЧ ФРАНКО

(1856—1916)

Постать Івана Франка в історії української літератури — це пос­тать велетня духу, речника народних дум і прагнень. У важкі часи безправ’я і темряви він був для України і університетом, і енциклопедією, і академією наук, і поетом, що залишив своїм нащадкам коштовні перлини громадянської та інтимної лірики, і прозаїком, що оспівав перші класові битви робітників на західноукраїнських землях, і видатним драматургом, перекладачем, літературознавцем, кри­тиком, громадським діячем.

Народився Іван Франко 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі на Дрогобиччині в родині сільського коваля Якова Франка. Батьківська кузня стала для майбутнього письменника життєвою школою, а бать­кові оповідання та розповіді селян про Борислав і тяжке життя народу в ньому — першими незабутніми уроками. Світлий образ батька як гуманної людини і як поборника громадських інтересів лишився у пам’яті поета на все життя. Так само глибоко вкарбувався в душу юного Франка образ його матері. Це від неї він поніс у життя переконання, що пісня і праця — «великі дві сили». Кращі роки свого дитинства письменник описав у творах «У долині село лежить...», «У кузні», «Малий Мирон». Навчаючись у Дрогобицькій гімназії, захоплюється творами класиків світової літератури — Гомера, Шекспіра, Гете, Шиллера, Гейне. Цілий переворот відбувся в душі вразливого гімназиста, коли він прочитав «Кобзар» Т. Шевченка. Під впливом полум’яного шевченківського слова в душі юного Франка народжується почуття обов’язку перед людьми, бажання вступити в нерівний бій з будь-якою темною силою, що поневолювала його народ.

Закінчивши Дрогобицьку гімназію, І. Франко відразу ж вступає на філософське відділення Львівського університету. Бере активну участь у студентському русі, продовжує писати вірші, формуючись як поет-громадянин і патріот. Мотив служіння народові розвивається і виростає в поезії Франка до апофеозу боротьби за людину, її волю і щастя. «Лиш боротись — значить жить», — ці слова стають творчим девізом великого майстра.

За життя І. Франка протягом майже сорока років вийшло десять збірок його поезій: «Баляди і розкази», «З вершин і низин» (виходила двічі — 1887, 1893 р.); найвідоміші поезії — «Гімн», «Каменярі», «Гримить», «Беркут», «Товаришам із тюрми»), «Мій Ізмарагд», «Із днів журби», «Semper Riro», «Давне і нове», «Зів’яле листя», «Вірші на громадські теми», «Із літ моєї молодості». Є в набутку І. Франка і ліро-епічні твори — філософські, історичні, сатиричні поеми. Їх близько тридцяти. Кращі з них: «Панські жарти», «Лис Микита», «Великі роковини», «На Святогорській горі», «Іван Вишенський». Відгуком Франка на революцію 1905 р. у Росії та Наддніпрянській Україні була філософська поема «Мойсей» (1905 р.), яку справедливо вважають вершиною поетичної творчості Великого Каменяра.
У ній поет використав біблійну легенду про пророка Мойсея, який сорок років, переборюючи нелюдські муки і страждання, вів свій народ до обітованої землі. Поема присвячена українському народові, долею якого Франко все життя тривожився: «Народе мій, замучений, розбитий. Мов паралітик той на роздорожжу». Знаменитий пролог до поеми «Мойсей» закінчується пророчими словами про визволення України:

Та прийде час, і ти вогнистим видом

Засяєш у народів вольнім колі.

Заслуговує на увагу також патріотичний цикл «Україна», в якому великий поет обстоює право рідного народу на незалежність і собор­ність, на власну державність. Ці мрії з великою емоційною силою втілені в поезіях «Моя любов», «Не покидай мене, пекучий болю». Заклик звільнитись від ганебного рабства й прислужництва царській Росії та Австро-Угорській імперії особливо гостро зазвучав у поезії «Не пора», що згодом стала національним гімном галицьких українців. У цьому вірші поет стверджує: досить «лити свою кров» за інтереси ворожих сторін, що обдирають «наш люд», давно вже потрібно жити і працювати задля рідної землі, задля України, бо ж:

Довершилась України кривда стара —

Нам пора для України жить!

Коли на початку XX ст. на західноукраїнських землях формувалися загони січових стрільців, І. Франко радісно привітав цей національно-визвольний рух. Він подарував молодим звитяжцям частину свого серця — бойову маршову пісню «Гей, Січ іде». Але годі шукати ці твори («Не пора», «Гей, Січ іде») у радянських виданнях збірок Каменяра, їх немає навіть у найбільш повному 50-томнику. Ці поезії повернулися до нас у благословенні дні незалежності, в яку так свято вірив І. Франко, яку невпинно наближав своєю невтомною працею, думаючи про завтрашній день. Ще більшою мірою, як у поезії, відобразив видатний письменник всю широчінь і глибину народного життя у повістях і романах («Борислав сміється», «Захар
Беркут», «Перехресні стежки» та ін.), в ста п’ятнадцяти оповіданнях, новелах, образках, захоплюючі сюжети яких пересипані життєвими деталями, гомоном живого слова. Значним внеском в українську літературу стали драми І. Франка «Учитель», «Украдене щастя», «Сон князя Святослава». Важливе місце у багатогранній діяльності І. Франка займають переклади з європейських і східних мов. Великий майстер не обминув жодного видатного явища національного та світового письменства. Його перу належить понад тридцять розвідок про Тараса Шевченка. Вісімнадцять томів у п’ятдесятитомному зібранні творів відведено вибраним працям ученого у царині теорії й історії літератури, літературної критики, філософії, історії, економіки.

Тісно пов’язаний з народом, І. Я. Франко засвоїв кращі надбання його духовної культури і намагався поєднати їх із досягненням суспільної думки народів світу, донести цю думку до свого знедоленого народу. Характерно, що вже перші кроки громадсько-політичної діяльності Франка позначені спробами розробити таку програму політичного «ділання», реалізація якої мала на меті назавжди позбавити народ голоду і злиднів. І тут він надавав великого значення політичній економії, вбачаючи в ній важливу теоретичну зброю в боротьбі за утвердження справедливого суспільного ладу. І. Я. Франко вважав, що кожен письменник повинен не тільки знати життя, але й мати глибокі знання з теоретичних наук, зокрема з політичної економії, бо без неї «не можна написати творів ні глибоких, ні довготри­валих». Прагнучи зробити здобутки політекономії доступними для народу, І. Франко зайнявся написанням «підручника економії, зрозумілого для гімназистів, а то й селян, котрі дещо читали» 1 . На жаль, цей підручник не дійшов до нас. Але великий мислитель залишив більше двохсот праць з економіки. Саме економічні праці Франка яскраво відбивають його світогляд, демократизм, уважне ставлення до прогресивних тенденцій, прагнення долучити народні маси до джерел економічної думки. Про це йшлося у статтях «Земельна власність у Галичині», «Власність ґрунтова і її історія», «Фінансове положення Галичини», «Банк крайовий», «Крайовий бюджет», «Авансово-заробітні товариства», «Розмова про гроші і скарби», «Слівце про конверсію», «Народна торгівля», «Статистика яко метода і яко наука», «Удержавнення землі», «З царини фіскалізму», «Економічна програма» та ін. Більшість економічних праць І. Я. Франка ввійшли до п’ятдесятитомного видання творів (т. 44, 1—2 книги). Вчитуючись у його економічні розвідки, переконуємось, що Франко був не тільки блискучим вченим, який висвітлив різні аспекти економічного життя (з економічного права, фінансової справи, статистики, торгівлі, еміграції та ін.), а й сприяв становленню української економічної термінології. Він належить до тих мислителів, які свої знання намагалися втілити в конструктивну програму перебудови існуючих соціально-економічних і політичних відносин і разом з тим збагатити науковий стиль української мови, тим паче, що значна частина інтелігенції свідомо уникала творчої рідномовної діяльності. Саме в цей час І. Франко писав, що «рідна мова є не тільки засобом висловлення і передачі готової думки, а й силою, що творить цю думку». Закликав «кувати» терміни, шукати їх у скарбниці народної мови, засвоювати готовими з інших мов, дотримуючись «розумної достатності». Даючи відсіч злісним нападникам і недоброзичливцям української мови, що прагнули звести її до вторинної, Іван Якович Франко, розвиваючи всі її функціональні стилі, з оптимізмом виголосив:

Діалект, а ми його надишем

Міццю духа і огнем любови

І нестертий слід його запишем

Самостійно між культурні мови.

(За С. Городинським і С. Злупком).



1 Франко І. Твори: У 50 т. — К., 1976 — 1986. — Т. 48. Листи. — С. 112.

 

Бібліотека онлайн Lection.com.ua створена для студентів та учнів, які прагнуть вчитися і пізнавати нове. Наша онлайн бібліотека підручників має близько 25 книг, ми намагаємося оновлювати нашу базу підручників кожен місяць. Сподіваємося наш сайт вам подобається. З повагою адміністрація.